Переселенка з Донецька вдячна лучанам за допомогу
Ірина Голощапова уже півроку живе з родиною в Луцьку. Разом з чоловіком та маленькою дитиною вони виїхали з Донецька, як тільки там почулися перші вибухи, - інформує «Район.Луцьк».
Спочатку Голощапови жили в Івано-Франківську, потім переїхали до Луцька – тут оселились батьки чоловіка Ірини. Йому вдалося знайти роботу за фахом, а Ірина спочатку сиділа з донькою вдома. Вийти на роботу жінка не могла – маленька Даринка часто хворіла. Проте на одну зарплату, винаймаючи квартиру, вижити родині було важко. Тому Ірина згадала про свої захоплення і знайшла собі підробіток.
«За фахом я економіст, свого часу працювала в Донецькій податковій інспекції, потім викладала в технікумі. Проте потяг до творчості у мене передався від батька, який чудово малював, робив чеканку, різьбив по дереву. Тому я цікавилась різними напрямками хенд-мейду і всьому вчилась сама», – розповідає Ірина Голощапова.
Свої вироби жінка реалізує на ярмарках, що на свята проводять у центрі Луцька. Тішиться, що за півроку місцеві модниці вже впізнають її роботи.
У Донецьку в Голощапових залишилась квартира, за яку їх родина й досі виплачує кредит. Жінка розповідає, що вони довго винаймали житло, поки нарешті його придбали. Зробили там ремонт, купили нові меблі. І жодного дня там не жили – довелось тікати від війни. Втім, пані Ірина найбільше журиться не за втраченою квартирою, а за рідними – в окупованому Донецьку у неї залишились 17-річний син від першого шлюбу і мама.
На численні запитання рідних з Донецька, які цікавляться, як живеться їм, російськомовним, на «бандерівській» землі, жінка відповідає, що абсолютно нормально. Зізнається мені, що якби не місцеві, було б зовсім скрутно.
«Як тільки ми переїхали до Івано-Франківська, захворіла Дашенька. Чоловік тоді лише влаштувався на роботу з мінімальною зарплатою, нам ледве вистачало грошей на оренду квартири і на ліки для дитини. Їсти не мали що, бували дні, коли просто хитало від голоду. Не було з чого дитині в лікарню зварити навіть компот. Якось розговорились з сусідом на вулиці. Коли він дізнався, що ми переселенці, через годину в нашу квартиру подзвонила його невістка і принесла цілий ящик молока, сметани, овочів з села. Ми не знали, як подякувати їм. Так само і тут, в Луцьку. Було таке, що дзвонили сусіди і питали, чи нам потрібна допомога.
І відразу несли продукти. А нам незручно – ми їм нічим віддячити не можемо», – каже Ірина Голощапова.
Жінка переконує, що у Донецьку залишатися було небезпечно. Особлива тим, хто мав проукраїнські погляди.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Спочатку Голощапови жили в Івано-Франківську, потім переїхали до Луцька – тут оселились батьки чоловіка Ірини. Йому вдалося знайти роботу за фахом, а Ірина спочатку сиділа з донькою вдома. Вийти на роботу жінка не могла – маленька Даринка часто хворіла. Проте на одну зарплату, винаймаючи квартиру, вижити родині було важко. Тому Ірина згадала про свої захоплення і знайшла собі підробіток.
«За фахом я економіст, свого часу працювала в Донецькій податковій інспекції, потім викладала в технікумі. Проте потяг до творчості у мене передався від батька, який чудово малював, робив чеканку, різьбив по дереву. Тому я цікавилась різними напрямками хенд-мейду і всьому вчилась сама», – розповідає Ірина Голощапова.
Свої вироби жінка реалізує на ярмарках, що на свята проводять у центрі Луцька. Тішиться, що за півроку місцеві модниці вже впізнають її роботи.
У Донецьку в Голощапових залишилась квартира, за яку їх родина й досі виплачує кредит. Жінка розповідає, що вони довго винаймали житло, поки нарешті його придбали. Зробили там ремонт, купили нові меблі. І жодного дня там не жили – довелось тікати від війни. Втім, пані Ірина найбільше журиться не за втраченою квартирою, а за рідними – в окупованому Донецьку у неї залишились 17-річний син від першого шлюбу і мама.
На численні запитання рідних з Донецька, які цікавляться, як живеться їм, російськомовним, на «бандерівській» землі, жінка відповідає, що абсолютно нормально. Зізнається мені, що якби не місцеві, було б зовсім скрутно.
«Як тільки ми переїхали до Івано-Франківська, захворіла Дашенька. Чоловік тоді лише влаштувався на роботу з мінімальною зарплатою, нам ледве вистачало грошей на оренду квартири і на ліки для дитини. Їсти не мали що, бували дні, коли просто хитало від голоду. Не було з чого дитині в лікарню зварити навіть компот. Якось розговорились з сусідом на вулиці. Коли він дізнався, що ми переселенці, через годину в нашу квартиру подзвонила його невістка і принесла цілий ящик молока, сметани, овочів з села. Ми не знали, як подякувати їм. Так само і тут, в Луцьку. Було таке, що дзвонили сусіди і питали, чи нам потрібна допомога.
І відразу несли продукти. А нам незручно – ми їм нічим віддячити не можемо», – каже Ірина Голощапова.
Жінка переконує, що у Донецьку залишатися було небезпечно. Особлива тим, хто мав проукраїнські погляди.
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Коментарів: 0
Коли ілюзія кохання вартує більше за життя: у Волинському театрі ляльок відбулася прем’єра «дорослої» вистави. Фото
Сьогодні 09:34
Сьогодні 09:34
Польські фермери припинили блокувати кордон із Україною
Сьогодні 09:17
Сьогодні 09:17
У Вільнюсі на будинок упав вантажний літак, пілот загинув
Сьогодні 09:01
Сьогодні 09:01
За добу окупаційні війська втратили 1610 солдатів, – Генштаб
Сьогодні 08:44
Сьогодні 08:44
Додати коментар:
УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.