«Окупація Криму була кривавою», – уродженка Луцька Олена Халімон

Як насправді півострів Крим опинився під контролем Росії, чи намагалися кримчани чинити опір та які методи застосовували служби країни-агресора до людей, розповіла cпівробітниця Українського інституту національної пам’яті, співавторка книги «Люди сірої зони», уродженка Луцька Олена Халімон, яка два роки прожила у Криму.

Розповідь лучанки опублікована у газеті Волинські Новини від 8 листопада.

КРИМЧАНИ ЧИНИЛИ ОПІР, А НЕ ДОБРОВІЛЬНО ЙШЛИ ЗА РФ

Автори книги «Люди сірої зони» зуміли зібрати унікальну добірку документальних свідчень очевидців драматичних подій навесні 2014 року, а також записати історії людей, які пережили репресії та тиск з боку представників країни-агресора. Нині книга є і в Криму, і в Росії. Зараз автори працюють над тим, аби видати її англійською, щоб якомога більше людей змогли її прочитати.

«У книжці ми викриваємо російську пропаганду, як вони брехливо здійснювали анексію. Ми показуємо, що анексія – це не захист. Це вторгнення. Чекаю, що незабаром цю книгу заборонять у Росії», – розповідає Олена Халімон.

У 2005-2006 роках вона працювала журналістом в Криму. «Коли мене запитують: «Як тобі жилося два роки у Криму?», відповідаю коротко: «Переважно некомфортно», – каже Олена.

«До переїзду на півострів мені не доводилося бачити такої великої кількості людей, що ностальгують за радянським минулим, на один квадратний метр площі. У Криму в мене найчастіше випитували, чому і як надовго я приїхала та чим Україна краща за Росію. Звісно, з кожним днем на тих людей і події формувався імунітет. Зустрічі та знайомства з проукраїнськими журналістами, громадськими діячами, політиками надихали на працю. Крим навчив стійкості та виживання в токсичному середовищі, навчив розрізняти «професійних українців» та українців, змусив увімкнути аналітичні здібності та шукати причинно-наслідкові зв’язки, якщо щось вимагало роз’яснення».

За словами Олени Халімон, у книжці подано понад півсотні свідчень, які спростовують міфи про те, що Крим анексовано без кровопролиття та жертв, що кримчани не намагалися чинити опір, а добровільно пішли за Росію.

«Без цих розповідей кримських журналістів, громадських активістів та інших людей неможлива об’єктивна історія подій 2014 року, – каже вона. – Ці розповіді мають важливе значення для сучасної історії не лише України та Росії, а й Європи і всього світу, всіх, хто відстоює принципи верховенства прав людини та поважає основи світового порядку».

Олена розповідає, що автори книги намагалися перш за все зруйнувати міфи російської пропаганди.

«Хтось думає, що кримчани дуже радісно зустріли окупантів. Це брехня, – переконує Олена. – У Криму був дуже активний рух «Євромайдан-Крим». Люди виходили на акції протесту за територіальну цілісність України та підтримували проєвропейський курс. Вони не хотіли ніякої окупації».

За словами Олени, інший міф росіяни створили про те, що окупація Криму була безкровною. Жінка стверджує, що РФ дуже замовчує ці факти. Насправді є жертви окупації. Це військові Сергій Кокурін та Станіслав Карачевський.

«Люди чинили опір, як могли, – каже вона. – Вони виходили на акції протесту в 2013-2014 роках, тоді, коли людей переслідували, полювали на них. Вийти з плакатом «Я проти окупації» було справжнім подвигом. Треба було мати велику віру і силу волі, аби таке зробити».

Олена Халімон розповідає, коли окупанти вторглися в Крим, то було заблоковано чи не всі стратегічні об’єкти: Верховну Раду Республіки Крим, Раду Міністрів та військові частини.

«Протест був. Активісти приходили у військові частини й передавали українським військовим їжу та генератори. Жінки об’єдналися у рух «Жінки за мир». Вони виходили захищати військові частини з плакатами. Етнічні росіяни також були проти окупації. І інші національності чинили опір, адже зрозуміли, що насправді відбувається. У РФ говорили, що Путін захищає в Криму проросійське населення від радикалів та «Правого сектору». Протестів проти нього було дуже багато. До людей ночами приходили з ФСБ. Спочатку це були «козачки», які називали себе «кримською самообороною». Вони розшукували незаконні утворення та викликали людей на допити. Тому знаємо, де нині кінорежисер Олег Сенцов та фермер Володимир Балух. Останній вивісив після окупації у себе на будинку український прапор. Тепер його намагаються зробити екстремістом. Активних українців знищують».

Автори сподіваються, що книга стане одним із доказів під час міжнародного суду над РФ, адже те, що відбулося у 2013-2014 роках, – міжнародний воєнний злочин, а злочинець має бути покараний.

ЯК КРИМ ОПИНИВСЯ ПІД КОНТРОЛЕМ РОСІЇ

Олена Халімон каже, що українська влада, якщо і присилала когось з Києва очолити в Криму Раду Міністрів, то це були неяскраві особистості, які могли б згуртувати навколо себе людей та показати, що Україна чудова країна, що і тут можна добре жити й працювати, що цією країною можна пишатися.

«Це були сірі миші, і в кримчан дуже часто формувалося враження, що українська влада безхребетна, надто повільна, а у той час російська влада дуже активно це використовувала на свою користь, – каже вона. – Починаючи з 1990-х років, вони поширювали інші міфи: про те, які страшні кримські татари, українська влада не може зробити нічого доброго, що там живуть злі бандерівці, які будуть приїздити до Криму і бити кримчан за те, що вони розмовляють російською. Також в Криму було дуже мало українських ЗМІ. Це теж мінус українській владі».

Росія завжди вливала у Крим великі кошти для підтримки проросійських сил. Є дуже багато російських товариств, яким платив Кремль для того, щоб вони показували, яка велика і могутня Росія, як вона дбає і захищає росіян, а от натомість Україна нічого не робить для своїх громадян.

«РФ дуже активно нашпиговувала Крим представниками ФСБ. Постійно вербували українських представників СБУ, міліції. З ними працювали і щось обіцяли. Наприклад, Росія пообіцяла вчителям, лікарям та військовим високі зарплати. Спочатку їх виплачували, але через півроку дуже піднялися ціни на продукти й одяг, комуналку та все інше, що цих зарплат ледь вистачало, аби прожити. Але спочатку ця зарплата була утричі більша за ту, яку виплачувала Україна. Тому люди побігли за рублем. Вони потім шкодували про свої вчинки, але вороття уже не було. Військові отримали підвищення зарплат у кілька разів, – каже жінка. – Але в кожного військового, який зрадив Україну, у особовій справі так і було дописано: «Схильний до зради». Зрадників ніхто не любить. Навіть окупанти».

З КРИМУ РОБЛЯТЬ ВІЙСЬКОВУ БАЗУ

Кримські татари, як і українці та інші національності, відразу потрапили під прес Росії, каже Олена. Окупанти почали переслідувати їх за національною ознакою, приїжджати додому та звинувачувати, мовляв, якщо ти кримський татарин, то вже екстреміст. Якщо українець, говориш українською – ти уже підозрілий і маєш бути в зоні спостереження ФСБ.

І українцям, і кримським татарам у Криму нині живеться дуже непросто. Частина людей, яким загрожувала небезпека, виїхали. Частину засудили. Ще частина перебуває у лапах ФСБ та Росії. Люди, які виїжджали, казали, що залишатися на батьківщині стало нестерпно, важко морально, бо за будинком постійно стежили, слідкували за ними та за їхніми родичами тільки тому, що вони були українцями.

«Кримських татар нині звинувачують в тому, що вони входять у небезпечні угрупування. Життя там змінилося аж ніяк не на краще. Люди на вулицях просто ні про що не розмовляють, – каже Олена Халімон. – Вони бояться говорити, адже невідомо, хто стоїть перед тобою і чи не зробить він на тебе донос. Розвелося дуже багато писань на сусіда, як було у 1937 році. Але культурний центр там і досі діє. Хоч щомісяця ці люди ходять на допити у ФСБ».

Олена Халімон каже, що в Криму зараз залишилися люди, які вже не можуть боятися. Ті, які переступили через ту межу, коли страшно. Вони йдуть вулицею і розмовляють українською зі своїми дітьми.

«Раніше тих, кого переманювали, кому обіцяли манну небесну, було до 10%. Ще 10% людей були дуже активними, виступали проти окупації Криму. А 80% населення були пасивними і спостерігали. Тепер за п’ять років пасивні громадяни оцінили, що їм принесла Росія, і свідомих людей, які не бояться, стало більше. Усі ці теракти, які відбулися в Керчі, викиди, які були в Армянську, – це все принесла Росія, – переконана вона. – Дуже жорстоко відіграватися на дітях, але це жорстока країна. Таким чином вони роблять з Криму військову базу. Їм начхати на людей. Байдуже, хто лишиться там жити. Окупанти навезли туди дуже багато техніки та військових. Росіянам важлива територія. А про людей вони не дбали і не мають такого наміру зараз».

Олена вірить, що Крим повернеться до України. Вона каже, що це дуже непростий шлях. Можливо, мине 10 років, перш ніж це станеться.

«Для цього ми маємо показати, що в Україні краще, ніж у Росії, – каже жінка. – Що у нас високі зарплати та рівень освіти, що у нас немає корупції, що ми європейська забезпечена країна. І в жодному випадку не треба відрікатися від жителів Криму, не треба називати їх зрадниками».

Лілія БОНДАР

Луцьк

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---