Одержимі небом: як у Луцьку відроджують авіацію

Забуті сторінки авіаційної історії Волині та курйози з життя льотчиків, унікальні записи польотів та зустрічі із тими, хто нині бореться за мирне небо над Україною – усім цим займається Організація Волинських Авіалюбителів «ОВАЛ», яка нещодавно відзначила четверту річницю.

Чому Луцьк – місто з багатою авіаційною історією та чому відвідувати аеродром для молоді може бути цікавіше, ніж пити пиво, розповів Інформаційному агентству Волинські Новини один із засновників Організації Волинських Авіалюбителів «ОВАЛ» Ілля Сметанін.

Як давно Ви почали займатися цією діяльністю і скільки чоловік належить до вашої організації?

Сьогодні, 8 серпня, Організації Волинських Авіалюбителів «ОВАЛ» виповнюється чотири роки. Ті, хто справді цікавиться авіацією, постійно збираються разом – це 5-6 чоловік, у нашу групу вконтакті входить приблизно 400 осіб. Виникла ідея спонтанно – ми зійшлися на просторах інтернету, познайомилися, домовилися піти на аеродром. Там і народилася ідея створити таку організацію, адже Луцьк – місто, в якому авіаційна історія нараховує сто років, перші підрозділи авіації тут були вже під час Першої світової війни. На жаль, у часи Незалежності це поступово почало занепадати і такі навчання, які були у травні – це був аврал, все місто на вухах, «що робиться, війна, росіяни прилетіли». Ми це висвітлили, як могли, з допомогою Волинських Новин. Наше завдання – висвітлити для громадськості Волині та, перш за все, Луцька, авіаційну історію міста і області, а також авіаційні події сьогодення, що відбуваються на теренах Луцька і Волині. Молоде покоління зараз часто навіть не знає, де у нас аеродром. Доводилося спілкуватися із хлопцем, який не мав уявлення, де розташований військовий аеродром, хоча сам він мешкає на Вишкові. Раніше взагалі не зауважували літаків над містом – літають то й літають, а зараз пролетіли раз на рік і народ підіймає шалений ажіотаж.

З одного боку, це смішно, з іншого – сумно, коли цілий пласт історії міста, у якому брало участь чимало людей, замовчується. Багато хто з льотчиків, які мешкають у Луцьку, проходили секретні відрядження у країнах Азії, і цих людей зараз ніхто не помічає. А буквально сьогодні я знайшов ще декілька відео в інтернеті щодо льотно-методичного збору в травні. Ми були всередині літака ІЛ-76МД, що потім збили в Луганську, спілкувалися із нині покійним екіпажем. Коли ми дізналися, що цей літак збили, до останнього не хотіли вірити в те, що це вони, думали, що це інший борт.

Як виникло таке зацікавлення авіацією?

У мене дід був ракетником (на Волині ядерні сили теж були присутні, існувало дві бази). Я жив у військовому районі, посеред льотчиків. Буває, старі зберуться на лавочці та починають розповідати історії про польоти, а малишня розвішує вуха. До того, ж моя мама хотіла вступати у Московський авіаційний інститут, і наскільки знаю, хтось за непрямою родинною лінією був військовим льотчиком під час Великої Вітчизняної Війни. Можливо, зараз це генетично в мені прокинулося. Дехто з членів нашої організації мешкає поряд з аеродромом, хтось самотужки цікавився авіацією, поки не знайшов нас в інтернеті. У Богдана Шклярського - чи не найбільша колекція авіаційних стендових моделей в Луцьку, він продовжує в цьому справу батька. Також разом з нами секретар Луцької міськради Сергій Григоренко, у нього двоюрідний брат бабусі – Архип Михайлович Люлька відомий тим, що його конструкторське бюро робить авіаційні двигуни для винищувачів марки «Су». Він приходить у Луцький аероклуб «Крила Волині» літати на легких літаках, мотодельтапланах.



Організація за інтересами включає багато – в нас є військовий та цивільний аеродроми, авіазавод, авіаційні пам’ятники в місті, особовий склад різних поколінь льотчиків, штурманів і авіаційних техніків, польоти на легких літаках та мотодельтапланах у Луцькому Аероклубі «Крила Волині», авіамодельний гурток у Палаці Учнівської Молоді, аеродром в селі Жовтневе Володимир-Волинського району, авіаційний полігон в селищі Повурськ під Ковелем. Ми усе це намагаємося висвітлити, навіть потрохи почали збирати інформацію про війська протиповітряної оборони і Ракетні Війська Стратегічного Призначення, бази яких були на Волині. Це близьке за духом до авіації.

З чого розпочалася діяльність вашої організації?

Ми почали регулярно відшуковувати старі статті, почали ходити по різних історичних авіаційних об’єктах, спілкуватися з особовим складом різних авіаційних підрозділів на Волині. Є багато історичних фото та відеозйомок, правда, усе це здебільшого лежить у домашніх архівах льотчиків. Старше покоління не зовсім дружить з інтернетом, тому якщо хтось завантажить на Youtube відео, зняте на нашому аеродромі під час польотів ще в 90-их, а часом і у 80-ті – це зйомки на вагу золота, ми намагаємося їх знайти. Люди не знають, як оцифрувати всі матеріали – плівки на відеокасетах потрохи зсихаються, розмагнічуються, тому, якщо ми їх вчасно не знайдемо, вони назавжди зникнуть, забравши в Лету цілий відрізок історії. Я навіть якось їздив за касетою у Дубно, де мешкає льотчик, який літав у Луцьку. Оцифровував матеріал за власні кошти – а там на касеті понад чотири години польотів. Ми скануємо старі фотографії, завантажуємо в інтернет, щоб люди були в курсі.



Спочатку група вконтакті розвивалася доволі повільно, там було близько 150 чоловік, але коли над Луцьком політали літаки у травні і Волинські Новини це висвітлили, рейтинг різко пішов вгору, люди почали швидко додаватися, коментувати, цікавитися, ми здобули якусь популярність. Нині думаємо над тим, щоб юридично оформитися як громадська організація. Наразі існує лише група у соцмережі, а коли виникло питання щодо того, щоб потрапити на аеродром, я телефонував у медіацентр Міністерства оборони, а мене запитали «а хто ви взагалі такі?». Довелося вирішувати питання в плані документації, пояснювати ситуацію. Хотілося б не просити постійно когось, а отримувати акредитацію, як громадська організація.



Що найбільше запам’яталося за ці чотири роки?

Саме цей травневий льотно-методичний збір. До цього крайні польоти в нас були в 2008 році, тоді були навчання. А 806-й бомбардувальний авіаційний полк розформували ще в 2004 році. Ми все чекали, а нам казали, що щось планується, хтось прилетить. І прилітали постійно – то гелікоптер сяде на дозаправку, то транспортник. Той самий Янукович прилітав сюди своїм білосніжним лайнером. Шкода, тоді не було в нас переносного зенітно-ракетного комплексу, щоб вирішити з ним питання одразу. Якби ми тоді могли зазирнути в майбутнє, я б особисто дістав ПЗРК та знищив його (сміється). Правда, льотчиків було б шкода, вони ж не винні.

Травнева подія була за ці роки найбільш масштабною. Ми дізналися за своїми каналами, що у Луцьк точно прилітають. Правда, ми трішки проспали та не зняли сам приліт, прибігли на аеродром, коли всі літаки вже сіли. Потім польотів довго не було, тому що погода була погана. Потім з 21 до 23 травня вони виконали поставлені завдання, були бойові стрільби по полігону в Повурську під Ковелем. Там хлопці з нашої групи зняли відео.



Скільки разів Вам доводилося літати та на яких літальних апаратах?

Особисто мені доводилося літати на легких літаках, мотодельтапланах, оскільки я член Луцького аероклубу «Крила Волині», літаю з 2000 року. По роботі у мене були перельоти на пасажирському лайнері в Ліван і назад.

Кажуть, льотчики дуже забобонні люди. Наприклад, вони не вживають слово «останній», говорячи «крайній»…

Вживають, але за умови, що це справді останній – коли оцинкована труна. Навіть не кажуть «загинув», а говорять «пішов і не повернувся», «небо забрало до себе». Тому кажуть «мій крайній політ». Хтось не дозволяє фотографувати себе та знімати відео перед польотом, хтось голиться, хтось – ні, хтось одягається гарніше. Техніки обходять літак під час огляду лише за годинниковою стрілкою, від носу до хвоста, ні в якому разі не навпаки. Обов’язково потрібно підійти та поплескати літака, навіть поцілувати його, подякувати за політ, або попросити успішного польоту. Техніка – жива істота, буває, що ніби усе перевірив, а в польоті щось не спрацьовує.



Які факти з історії луцької авіації, про які не знає пересічний лучанин, Вам вдалося дізнатися?

Навіть такі речі, як авіакатастрофи, які траплялися поблизу Луцька. У радянські часи це замовчували, тому що наша авіація була «швидше, вище та сильніше всіх» і ніяких авіакатастроф в нас бути не могло. Якщо щось траплялося, то кадебісти закривали доступ до інформації. Ніхто нічого потім не міг дізнатися, хоча авіакатастроф було достатньо – люди гинули, і просто літаки падали, навіть є пам’ятники цьому. У Липлянах стоїть крило біля дороги і мало хто знає, що відбулося колись на місці його встановлення. Я знайшов людей, які були свідками, вони навіть скинули мені копію документу розслідування цієї справи. Також такі речі, як, наприклад, Іл-18, який стоїть на проспекті Молоді. Одиниці знають, як його транспортували туди, а він там просто приземлитися, звісно, не міг. Була ціла епопея – як його тягнули з аеродрому, як вимикали електроенергію, знімали дроти. У районі Прилуцького, кажуть, досі зберігся насип, через який його тягнули через залізницю.



Ще у нас стоїть пам’ятник Арцеулову на моїй вулиці Гулака-Артемовського – стела зі спіраллю, яку розікрали мародери. Меморіальну дошку зірвали і звичайна людина з молодого покоління думає «ось стирчить якась фігня», а те, що Арцеулов у 1916 році вперше в історії світової авіації вивів літак зі штопора саме у небі над Луцьком майже ніхто не знає.



Або катастрофа 1999 року – коли в Липлянах впав бомбардувальник після зльоту з військового аеродрому, через недосвідченість екіпажу фактично поховали нову машину. Багато катастроф було над Повурськом, адже це був полігон, куди літали полки з усієї західної частини СРСР – з Білорусі, України, навіть авіація угрупувань радянських військ в Польщі та Німеччині прилітала сюди на Повурськ, щоб його бомбардувати. Щодня там працювало декілька десятків авіаційних полків, люди жили, як на війні – кожні декілька хвилин вибух, тремтіли шибки, вилітало скло з вікон. Було таке, що керівники польотів допускали помилки, часом літаки зіштовхувалися в повітрі, льотчики могли схибити – адже одна зайва секунда, і бомба пішла не на полігон, а в ліс, який потім потрібно гасити. Бувало, що бомби падали на села, адже полігон – квадрат зі стороною 4 кілометри, оточений п’ятьма селами. Якщо пілот неправильно розрахував час, він натискає кнопку і бомба пішла не на полігон, а на село. Чотири кілометри – це лише декілька секунд польоту. Тому літаки розбивалися, люди гинули. Згодом, в 90-ті, коли літати стали менше, місцеві мешканці почали приходити на полігон, розкопувати бомби, почалися жертви.

По всій Волині були запасні смуги, навіть ділянка стратегічної дороги Ковель-Київ, бетонка, розглядалася не як стратегічна автострада, а була запасною злітно-посадочною смугою на випадок війни. Наприклад, якщо аеродром розбомблять, літаки зможуть сідати на бетонку. Практикувалися навчання, коли перекривалася ділянка траси та йшла посадка на ділянку автостради. Пілоти навчалися на око сідати на непідготовлений відрізок траси.

Скільки аеродромів загалом існувало на території Волині?

Відносно небагато. Наприклад, цивільний аеродром у Крупі, який, до слова, був найновішим аеропортом в СРСР, який здали в експлуатацію. Аеропорт цей, на жаль, відновити вже неможливо – там залишилася розбита смуга. Хоча Луцький аероклуб «Крила Волині» літає саме звідти, нам не потрібна надто крута смуга – легкий літачок може розігнатися навіть по гладенькій ґрунтовці. Там залишилися самі стіни від терміналу, все розкрадено.



Військові аеродроми на Волині були розташовані у Луцьку та у селі Жовтневе Володимир-Волинського району (там базувалися винищувачі, згодом вертолітники, потім стояли безпілотні розвідники). У Луцьку, з 1948 року, відколи сюди прийшов полк, тут змінилося чимало типів літаків – спочатку були штурмовики, потім винищувачі, винищувачі-бомбардувальники, потім бомбардувальники. Відповідно, полк змінював назву – спочатку це був 806-ий штурмовий полк, потім полк винищувачів-бомбардувальників, потім бомбардувальний полк. Були цілі епопеї з перельотами – одну техніку відганяли на металолом, сюди приходили нові машини. Такі "рокіровки" були у 1955 році, 1961, 1973, 1989 та в 2001, коли до нас перекинули авіаційну техніку розформованого бомбардувального полку з сусіднього Дубно.

На побудову військового аеродрому у Луцьку пішли роки і він коштує величезних грошей. Як майданчик, аеродром існував ще з Першої світової війни, а першу смугу з металевих листів поклали у 1956 році, у 1960-их поклали бетонні плити. У Жовтневому колись був аеродром із плитами. Зараз їх розібрали і його навіть на картах Google складно знайти.

На початку 2000-их у Луцьку було дуже весело, адже наліт був дуже маленьким і літали люди з великими зірками, аж до генералів, молоді льотчики без нальоту сиділи на землі. Літало командування, яке саме собі не указ, вони влаштовували такі авіашоу над Луцьком, наприклад, о 9-10 ранку в неділю на максимально низькій висоті пролетіти над містом та підняти усіх лучан. Якраз восени 2001 року, після теракту в США, були такі перельоти. Про це розповідали самі пілоти – якщо стартувати з Дубно, вже за дві хвилини видно Луцьк. Вони знижалися, брали курс на Варшавський ринок, двигуни – на повну потужність, та проходили над ринком, погойдавши крилами. А люди хапалися за серце та думали, що це терористи прилетіли. Потім ця історія дійшла до командування у Київ, були якісь розборки.



Після сумної події у Скнилові українська авіація повністю почала деградувати, а зараз, коли «смажений півень клюнув», виявилося, що і гроші є, і пальне, якщо потрібно. Все одразу десь знайшлося. А до цього ніхто й не чесався. Декілька годин на рік літати для військового льотчика – це як для мене, музиканта, двічі на рік взяти скрипку в руки. Літак – це складний комплекс, це ж навіть не автомобіль. У будь-якій професії повинен бути навик, доведений до автоматизму.

До речі, щодо професій. Авіація – це Ваше хобі, а хто за фахом представники вашої організації?

Я – музикант, у нас є радіомеханік, програмісти. Один наш друг цього року намагався вступити у Харківський університет на військового льотчика. У нього батько був заступником командира авіаційної дивізії тут, у Луцьку. На жаль, пройшовши профвідбір, він не набрав потрібної кількості балів ЗНО. Зараз планує піти в армію, а після цього вступати. Я теж хотів вступати в льотне училище, але у мене не склалося зі здоров’ям. Тому зараз надолужую це в Луцькому аероклубі «Крила Волині».


Ілля Сметанін та Павло Коширець

Чи багато в інших містах України таких організацій, як ваша?

Є групи за інтересами, у будь-якому місті, де є військовий аеродром, є молоді люди, батьки яких там служили, або просто цікавляться авіацією. Діючих військових аеродромів в Україні лишилося не так багато, адже 90% армади, яка дісталася від СРСР, розбазарили. Якщо у 1992 році в Україні було 49 авіаційних полків, то зараз трохи більше 10. Аеродроми, в основному, розгромлені, а тепер різко почали їх відновлювати. Те, що у нас називається полком чи бригадою, насправді має смішний вигляд. Полк – це мінімум 36 бортів. Якщо в полку чи бригаді стоїть на крилі чотири бойові машини і дві навчально-бойові – це шість машин, або півтори ланки. Це не полк, це нібито так називається, але зрозуміло, що таке чотири винищувачі на всю Західну Україну. А в наш час авіація вирішує усе – вона завдає першого удару, вибиває основні комунікації, знищує протиповітряну оборону.

Попри невеселі перспективи, яка у вас є мрія, як у поціновувачів авіації?

Є бажання організувати це на офіційному рівні, з серйозним фінансуванням, з залученням людей, які мають гроші. Тобто, людина з великими грішми, яка любить авіацію, спонсор, якому не шкода було б вкласти гроші в те, щоб авіація на Волині розвивалася. Краще, щоб молоде покоління бігло на аеродром, аби подивитися польоти, ніж у підвалі пити горілку та вживати наркотики. Під час польотів у травні вздовж траси на Жидичин машини протягом трьох днів стояли, ніби приїхавши на авіасалон. Ми тоді жартували, що варто було б поставити шлагбаум, зробити платний в’їзд, встановити столики, кіоски з пивом та горішками за потрійну ціну – можна робити бізнес, як на авіашоу. Людям було цікаво, вони приїздили з інших районів міста, із сіл, цілими родинами. Ми зробили тоді тисячі фото, відзняли гігабайти відео. Хотілося б, щоб такі події відбувалися у Луцьку частіше.



Ми працюємо на добровільних началах, не беремо плату, нам самим це цікаво – коли люди заходять у нашу групу, пишуть коментарі. Приємно, що є принаймні сотні людей, які цікавляться авіацією. Особливо приємно, що значна частина аудиторії групи – молоді люди віком до 18 років.

Фото для статті - з фотоархіву Організації Волинських Авіалюбітелів "ОВАЛ".

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---