Обручка серед цукерок і кохання з першої кучугури: історії знайомств і заручин відомих пар у Луцьку. Фото

Режисерка луцького театру познайомилася з коханим у театральній студії, готуючи на кастинг любовний діалог Мавки з Лукашем, ректор найбільшого університету на Волині зустрів свою майбутню дружину в бухгалтерії, а пастор церкви євангельських християн-баптистів закохався в під’їзді місцевої багатоповерхівки.

Посадовці, політики, підприємці, митці та громадські діячі також здатні на романтичні та відважні вчинки заради любові.

Інформаційне агентство Волинські Новини до Дня святого Валентина вирішило дізнатися історії кохання відомих лучан, а також розвідати в них секрети міцних стосунків.

Ректор Волинського національного університету імені Лесі Українки Анатолій Цьось познайомився з дружиною Оксаною 2001 року на роботі.

«В університеті, в якому я тоді працював, Оксана була бухгалтером, вона нараховувала заробітну плату, у тому числі й мені. Вона мені сподобалася як чарівна та приємна жінка, водночас дуже розумна і толерантна. У 2002 році ми почали зустрічатися, а 2003-го одружилися. Як і належить, пропозицію я робив із квітами та проханням вийти за мене. Пам’ятаю, перед тим, як дати ствердну відповідь, Оксана надто довго не думала, можливо день», – пригадав Анатолій Цьось.

Потім було знайомство з батьками нареченої, до якого майбутній зять підійшов досить відповідально: «Ми пішли в гості до батьків коханої на Великдень. Знайомство минуло вдало. Після того жодних проблем у спілкуванні в нас не траплялося і до цих пір не виникає».Ректор зазначив, що визначень терміну «кохання» – безліч, як і гарних цитат відомих людей про це почуття, адже скільки людей, стільки й думок.

«На мою думку, любов – це передусім елемент хімії, комплекс позитивного ставлення до людини, яке визначається її емоційним, психологічним сприйняттям, задоволеністю від спілкування, бажанням бути разом. А протягом життя, крім почуттів, ще додаються взаємодопомога і розуміння одне одного», – сказав Анатолій Цьось і додав, що єдиного рецепту міцного шлюбу, який підходив би усім, не існує, адже кожна пара індивідуальна.До слова, Оксана Цьось зараз працює старшим викладачем кафедри екології та навколишнього середовища ВНУ.

***

Директорка Луцького зоопарку Людмила Денисенко зі своїм чоловіком Максимом, який працює у будівельній сфері, познайомилася ще в студентські роки, хоча й навчалися майбутні закохані в різних вишах Луцька.«Після знайомства ми два роки придивлялися одне до одного, але спільна поїздка з друзями на озеро Пісочне стала для нас вирішальною – ми повернулися до Луцька вже парою і з третього курсу почали зустрічатися. Одружилися після закінчення навчання у 2002 році», – пригадала вона.Подружжя виховує двох синів Станіслава та Максима. День закоханих Денисенки завжди святкують, згадуючи період знайомства, смішні та цікаві моменти зі спільного життя. Зазвичай відзначають 14 лютого або вдома за вечерею, або спільною поїздкою, як цьогоріч – у Карпатах.«Для мене кохання – це підтримка, самовіддача для коханої людини, очі, які горять від погляду, серце, яке шалено б’ється від дотику руки, це коли рахуєш хвилини до зустрічі, а телефонні розмови тривають годинами, це вміння йти на поступки одне одному й інколи ставити своє «Я» на друге місце», – поділилася Людмила Денисенко.

***

Фронтмен гурту «MOTANKA» Віктор (Верба) Жалнін та радіо- і телеведуча Світлана Рижук вперше зустрілися в Луцьку, до якого приїхали на кілька днів у справах.

«Я приїхав додому з Берліна, бо засумував за рідною землею, а Світлана приїхала влаштовувати в Луцьку літературний вечір. Наші шляхи перетнулися в невеличкому ресторані, де ми випили чаю і навіть поговорили про співпрацю. Світлана саме збирала команду для літературного проєкту і, коли дізналася, що я музикант, була в захваті, адже якраз підшуковувала музичний супровід під вірші відомих поетів. До речі, про зустріч я написав Світлані перший, бо побачив її інтерв’ю і не міг наслухатися гарної української мови з її вуст. Мабуть, це вже тоді було кохання з перших звуків. Так усе й розпочалося – з наших літературних вечорів у Луцьку та Києві», – зазначив Віктор.День закоханих подружжя відзначає щодня, а не тільки 14 лютого.

«Більше це свято подобається Світлані, тому я завжди намагаюся її чимось здивувати. Плануємо провести цей день по-особливому, думаю, це буде романтична вечеря в затишному ресторанчику і, звісно, обмін подарунками, – поділився музикант. – Інколи даруємо подорожі, іноді – практичні речі. Квіти ж купую обов’язково. Світлана любить троянди, особливо помаранчеві. Загалом переконаний, що квіти і сюрпризи повинні бути не тільки на свята».За його словами, кохання – це довга дорога, пройдена разом, і взаємна підтримка: «Це немов шлях на Еверест, захопливий та небезпечний водночас. Це кожна мить, яка запам’ятовується. З кожним днем кохання стає міцнішим і витривалішим, натомість із необачності й недосвідченості за мить усе можна зруйнувати. Тому потрібно берегти одне одного. Закохуйтесь, кохайте і будьте коханими. Вірте в любов і вона обов’язково вас знайде!»***

Косметолог, власниця Центру естетичної медицини Оксана Коротка та музикант, бас-гітарист В’ячеслав Короткий разом уже близько десяти років. Познайомилися у спільній компанії друзів.

«Ми протестанти і разом ходили в одну церкву. Там відбувалися різні зустрічі, де молодь могла спілкуватися між собою. Славік тоді грав у групі «Копірайт», а я закінчувала 11-й клас. Пам’ятаю, була благодійна акція «Від серця до серця», на якій мав грати його гурт. Він якось дізнався мій номер телефону, подзвонив і запросив на концерт. Після концерту ми прогулялися парком і відтоді почали спілкуватися, переписуватися в соціальних мережах, я писала йому анонімні повідомлення про те, що в нього гарні кучері, – поділилася Оксана. – Ще коли ми зустрічалися, він завжди говорив, що я не просто його дівчина, а його майбутня дружина».Пропозицію руки та серця Оксана отримала у день народження В’ячеслава. «Чесно кажучи, розуміючи, що коханий – творча людина, я очікувала якогось концерту, слів кохання зі сцени, букету троянд, – розповіла вона. – Мої батьки, розуміючи, що Слава мешкає в місті один (його батьки на той час жили то в інших регіонах, то взагалі за кордоном), запропонували відсвяткувати його день народження в нас за містом, влаштувати барбекю. І от я нарізаю капусту на салат, поки батьки від’їхали щось докупити, а Славік приносить невелику коробку цукерок і просить, аби я дістала йому одну. Я відповіла, що в мене руки зайняті, а він знову повторив своє прохання. Тоді я взяла цю коробку, відкрила її і серед цукерок-сердечок у яскраво-червоних обгортках побачила коробочку для ювелірних прикрас, теж у формі сердечка. Славік став на коліно і сказав: виходь за мене заміж».

Одружилися закохані 11 вересня 2011 року. На скромне весілля запросили лише 10 гостей, а за кошти, які витратили б на гучне святкування, поїхали на море.Оксана зізналася, що, як і всі сім’ї, вони проходили різні випробування і зрозуміли, що залагоджувати навіть дрібні суперечки потрібно дипломатично.

«Ми не сваримося. Звісно, в нас бувають якісь образи чи непорозуміння, але, щоб не розмовляти добу – ні, максимум 15 хвилин. Вибухи емоцій ні до чого хорошого не призводять. Тому ми все обговорюємо, запитуємо, пояснюємо. Слава – романтик, він підтримує наш вогонь, робить мені подарунки просто так, піклується про мене, замовляє обіди на роботу… Такі маленькі деталі і тримають відносини. Ми не просто чоловік і дружина, ми найкращі друзі, які діляться усім. У нас немає секретів, хіба як готуємо одне одному подарунки. Так склалося, що всі робочі моменти ми також вирішуємо разом, адже Славік – мій бізнес-партнер. Ми отримуємо задоволення, працюючи разом, не втомлюємося одне від одного і завжди допомагаємо одне одному. Вважаю, що в сім’ї, як і у взаєминах з іншими, не треба втрачати людяності, завжди потрібно враховувати думку коханої людини, йти на компроміс, разом усе вирішувати. Стосунки успішні тоді, коли ти любиш і поважаєш кохану людину більше за себе, що воздається тобі ще більшою любов’ю».***

Історією знайомства з коханою Олександрою поділився керівник патрульної поліції Волинської області Андрій Крутень.

«Одного зимового вечора, в 15 градусів морозу, коли всі нормальні люди сидять удома закутавшись і п’ють гарячий чай, невідомо з якого дива мою майбутню дружину занесло до замерзлого та засніженого озера неподалік дому. Що я там робив? Це звичайна справа на той час, оскільки саме там знаходиться спортивна база.

На березі озера стояла лавка (вона ще й досі там є) і дружина з подругою вирішили присісти поговорити, бо погода ж якраз сприяла цьому. Сиділи, розмовляли, сміялися, замерзли, як цуцики, шапки натягнули майже на очі, носи червоні, зуб на зуб не потрапляє, і тут до них підходимо ми з товаришем, такі ж відважні.Подругу Олександри я на той момент уже знав. Вона й познайомила нас із Олександрою. У нас зав’язалася проста розмова ні про що – я зацікавлено щось розпитував, а Олександра без особливого ентузіазму відповідала, оскільки не розуміла, чому я чіпляюся зі своїми запитаннями, якщо ми бачимося вперше в житті. Пам’ятаю, зовсім неочікувано піднімаю її на руки і кидаю в здоровенний замет снігу. В неї відняло мову, розізлилася і, як потім зізналася, згадала всі погані слова, які знала, але ніколи не говорила вголос, бо ж леді. Подумала: хто він такий і яке право мав так вчинити, мабуть, думає, що крутий і йому все можна.

Вона піднялася, струсила з себе сніг, який опинився на її одязі завдяки мені (на той час і подумати не могла б, що майбутньому чоловіку) і пішла з подружкою додому.

У той вечір ми і думки допустити не могли, що між нами щось буде. Але після того холодного зимового вечора ще неодноразово зустрічалися, зокрема й на тому місці біля озера, але вже удвох. І та холодна і сніжна зима більш як 11 років тому стала початком нашої теплої історії», – розказав Андрій Крутень.До слова, дружина Олександра працює дитячим стоматологом.

***

Як пригадала проректор з навчально-виховної роботи та комунікації Волинського національного університету імені Лесі Українки Наталія Благовірна з майбутнім чоловіком – підприємцем-медійником Максимом Благовірним – вони найперше стали друзями.

«Навчалися в одному класі. В 10-му класі сформувався надзвичайно дружний колектив однокласників, активних, свідомих. Думаю, нікому з випускників до сих пір не вдалося побити рекорд нашого класу за кількістю отриманих золотих і срібних медалей. Фактично під час випускних іспитів зі школи Максим запросив на перше побачення. Відтоді ми разом. Я впевнена, що запорука будь-яких гармонійних глибоких людських стосунків – це повага, вміння підтримувати дружбу, вболівати за комфортну атмосферу спілкування.Бути ж родиною – це ще й синхронно разом привносити романтику, збагачувати стосунки приємними сюрпризами, підтримувати і допомагати. І робити це потрібно щодня. Не лише 14 лютого, у день народження чи ювілей. У Максима в цьому сенсі – правдивий талант. І це дуже цінно. Пригадується багато моментів, коли несподівано на роботу приносили квіти від нього. Чи підійшовши до вікна, я бачила викладені для мене приємні слова. Всі ті спогади творять глибокі стосунки. Та й постійна підтримка. Коли народила другу доньку, він настільки дбайливо в усьому допомагав, що першим її словом стало – «мато». Це вона якось у свідомості зліпила два слова – мама і тато – і так зверталася до нас обох», – розповіла Наталія Благовірна.На її думку, День закоханих – комерціалізоване свято: «Ми не надаємо йому великого значення. За нагоди, проводимо час разом якось по-особливому. Але для того, щоб продемонструвати почуття близькій людині, в році ще є понад 360 днів».

***

Історія кохання пастора, керівника молодіжного напрямку Всеукраїнського союзу церков євангельських християн-баптистів, депутата Луцької міськради Романа Кравчука розпочалася 17 років тому. Вперше свою майбутню дружину він зустрів в одному з під’їздів місцевої багатоповерхівки.

«Ми були в складі груп волонтерів, які приходили до старших людей, допомагали їм. І так склалося, що дві групи помилково прийшли за однією адресою. Ми розминулися в під’їзді. Не можу описати, що відчув, коли вперше побачив Лєну і коли ми провели одне одного поглядами. Вона видалася мені напрочуд милою і скромною дівчиною. Її образ ще довго стояв у мене перед очима», – розповів він.

Удруге вони зустрілися у спільній компанії, куди Олену привела її старша сестра Людмила.«І коли я знову побачив цю дівчину, то зрозумів, що вона стане моєю дружиною. Саме тому вирішив діяти, адже думав, що вже дорослий – тоді мені було 16 років. Лєні – 13. Ми спілкувалися як друзі і я не розумів, чи подобаюся їй. Оскільки це був час без інтернету і мобільних телефонів, я вирішив розпитати про все її старшу сестру. Пам’ятаю, Люда розповіла, що на запитання, чи тобі подобається Рома, почула: може, він через тебе ще заміж мені запропонує вийти? Далі я вирішив ризикнути, вибрав хорошу дату – 9 травня – і домовився з друзями, що вони залишать нас удвох, коли гулятимемо в центрі. Так і сталося, ми сиділи навпроти головного корпусу університету і я сказав Лєні, що маю дуже серйозні наміри й обов’язково з нею одружуся. Вона уважно мене вислухала і попросила дати їй час на роздуми. Через місяць ми знову зустрілися і Лєна розказала, що в церкві, у яку ми ходили разом, їй сподобався хлопець і вона навіть подумати не могла, що він зверне на неї увагу, та ще й першим заговорить про свої почуття…

З того часу ми вирішили, що будемо разом. Я чекав на неї сім років. Спершу я вчився в університеті, далі вона вступила. І рівно через сім років, також 9 травня, в нас були заручини, а 11 липня 2010 року ми одружилися. У шлюбі вже 10 років. Тобто загалом ми разом 17 років, більшу частину життя. Скажу відверто, протягом семи років, поки зустрічалися, не жили разом, адже ми проти сексуальних відносин до шлюбу, ми свідомо берегли себе для майбутнього», – розповів Роман Кравчук.

Як пригадав, пропозицію зробив коханій у свій день народження.«Із дружиною ми маємо спільні цінності, віру в Бога та однакові принципи. Саме ці три складові наповнюють нашу сім’ю любов’ю. Для мене любов – це не просто емоційне чи фізичне захоплення іншою особистістю, а рішення присвятити своє життя іншій людині, зробити її щасливою, прийняти такою, як вона є. І коли двоє людей беруть шлюб із такими думками, тоді їхня сім’я дійсно буде щасливою, адже справжня любов ініціативна, безкорисна, жертовна, безумовна і практична», – переконаний він.

Спільно подружжя виховує двох доньок Аніту та Меланію.Читати ще: В кого закохалися Клімчук з Грицюком, і що з того вийшло. Фото

***

Режисерка театру «ГаРмИдЕр» Руслана Порицька та актор театру, художник і звукорежисер Павло Порицький, як і належить творчим особистостям, уперше зустрілися в театральній студії.

«Зі своїм чоловіком я познайомилися за дуже цікавих обставин. Я займалася в університетській театральній студії, і одного разу до нас прийшов хлопець. Наша режисерка, керівниця студії попросила мене вийти з ним зі студійної кімнати в коридор, щоб почитати діалог Мавки й Лукаша, аби він зміг у такий спосіб представити себе. Я допомагала йому пройти такий своєрідний кастинг до театру. Тобто познайомившись, ми відразу почали читати любовний діалог. Вважаю, що це було дуже знаково і надзвичайно. Згадку про цю першу зустріч ми бережемо у своїх серцях. І фактично з того часу ми завше разом», – зізналася Руслана Порицька.Для неї кохання – це потреба – на глибокому і непояснювальному рівні – бути поруч із людиною, потреба торкатися цієї людини, потреба зазирати їй в очі, вишукуючи в них щастя чи неспокій, а в момент неспокою зрозуміти це та спробувати повернути очам блиск.День закоханих для подружжя не особливе свято. «Ми довго працювали у святковій сфері, тому 14 лютого разом готували урочисті програми, виступи, готували акторів, гримували купідонів. Тобто для нас це був робочий день і навіть не завжди виходило його відсвяткувати. Чи є він для нас важливим і виокремленим у наших сімейних традиціях? Напевно, ні. Але що далі, то більше особисто я починаю розуміти, що кожен привід у календарі чи поза ним потішити одне одного якимось сюрпризом, сказати ще раз у якийсь інший спосіб один одному «я тебе кохаю» – це гарно. І кожен такий момент, у тому числі День святого Валентина, як би до нього хтось не ставився, потрібно використовувати для того, щоб сказати ці слова», – переконана режисерка.***

Професоркафедри менеджменту Луцького національного технічного університету Тарас Божидарнік із коханою Наталею, яка зараз очолює управління КЦ «ПриватБанку», вперше побачилися в Старій Вижівці.

«Познайомилися ми з Наталкою в Старій Вижівці, звідки родом моя кохана поліська мавка. Тоді вона була ще випускницею школи, а я студентом першого курсу. Спочатку відносини не дуже складалися, а вже в Луцькому індустріальному інституті, де разом навчалися, доля нас звела ближче», – розказав Тарас Божидарнік.Наталка та Тарас у 2000 році біля навчального корпусу ЛНТУ

День закоханих у родині святкують, але без фанатизму.

«Подарунок від мене вже вручений і дуже в тему – це стильна біла зимова шапка, яку дружина дуже хотіла. Від неї, згідно з інсайдерською інформацією, має бути подарунковий сертифікат у мій улюблений заклад».Як зауважив професор, визначення терміну «любов» – дуже індивідуальна справа: «У моєму розумінні, любов – це взаємне, чисте, щире почуття. А в основі відносин має бути повага… Щиро вітаю всіх закоханих, цінуйте один одного та балуйте, бо життя – одне, і прожити його потрібно достойно та яскраво!»

Ольга ШЕРШЕНЬ

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---