Обличчя війни: життя Широкиного крізь об’єктив волинського фотографа

6 Грудня 2019 18:53

Фотокореспондент Інформаційного агентства Волинські Новини Роман Сардак побував там, де, незважаючи на розведення військ, і досі лунають вибухи та гинуть люди. Йому вдалося зазнімкувати фронтові реалії та поспілкуватися з людьми, які боронять наш спокій.

З нагоди Дня Збройних сил України ми публікуємо кадри з життя міста, в яке прийшла війна. А також обличчя цієї війни – українських захисників, які боронять країну від російської агресії.

«Мені було цікаво побачити, яким насправді є обличчя війни. Завдання моє полягало в тому, щоб зробити кілька портретів солдатів та передати за допомогою фото ту ситуацію, яка наразі там є насправді, – розповів Роман. – Я був у Широкиному разом із морською піхотою, був на позиціях. Солдати розказали мені, в якому становищі перебувають. Ситуація зараз там, як кажуть військові, ще складніша, ніж була раніше, бо є багато заборон щодо того, по чому можна стріляти, а по чому не можна».

Фотограф зізнається: найбільше його вразив дуже різкий контраст, коли після перебування у зоні бойових дій, де направду триває війна, виїжджаєш буквально за 30 кілометрів у Маріуполь, а там життя вирує на повну, як-от у Луцьку, Львові чи в Києві. «Там не відчувається цієї війни, а насправді вона є і люди гинуть, – провадить Роман. – На сусідній позиції із тією, де я був, за дуже короткий час загинуло п’ять солдатів. Тобто війна є і вона не менш страшна, ніж раніше».

У зоні бойових дій Роман Сардак зустрічався із медиком Юлією Тайрою.

«Ці дівчата себе називають ангелами Тайри. Вони вивозять солдатів, дуже часто тяжкопоранених, з місця бойових дій, – розповідає він. – На жаль, мені не вдалося з ними поїхати, щоб зафіксувати їхню роботу. Але з того, що Юля мені розповіла й що показала на фото в телефоні, зрозумів, що працюють вони в доволі жорстких умовах і стикаються з дуже важкими завданнями. Але вона там уже десь шість років, є військовослужбовцем, каже, що звикла до таких умов».

Широкине – дуже розтрощене місце, його зруйнували вщент. «Там є вулиця Миру, яка найбільше постраждала, – ділиться враженнями фотограф. – Я зазнімкував гараж, який на вигляд, як решето. Уявіть: металевий гараж, а він весь в дірках і повністю просвічується. Як на мене, найбільша трагедія полягає в тому, що колись тут люди жили, а зараз це місце – суцільна руїна. Війна страшна! Усі хочуть, щоб вона закінчилась, щоб жилося спокійно. Але незважаючи на це, війна триває і забирає життя. Ніхто не хоче вмирати, ніхто не хоче вбивати, але все одно воюють і поки цьому кінця не видно».

Роман каже, що людині, не підготовленій морально, перебувати там важко. «Враження, коли це все бачиш, дуже гнітючі, – зізнається він. – Один офіцер, який мене супроводжував, попереджав, щоб добре дивився під ноги й не ходив по траві й таких місцях, де не видно, по чому ступаєш, адже там могла лишитись міна, то не варто ризикувати, аби не втратити ноги чи й загалом життя. Ще мене вразили снаряди, які не розірвалися після мінометних обстрілів і застрягли в асфальті.

Їхні хвости так і стирчать з того асфальту, як німі свідки жахіть, що тут творилися. Кажуть, ніби вони не несуть загрози, однак дивитися на таке дуже моторошно».

Зі слів фотографа, Широкине – це місце, яке дуже яскраво демонструє, що таке війна та її наслідки.