Найміцніший метал гартується найспекотнішим вогнем, – волинський спортсмен Михайло Савчук

Справу життя обирають за кількома критеріями: хист, бажання, можливості. Когось скеровують батьки, а хтось, попри усі перешкоди, йде до омріяного сам. Проте так чи інакше - задумане здійснюється. У редакцію Інформаційного агентства Волинські Новини завітала людина, для якої спорт – більше, ніж здоровий спосіб життя, це – філософія, культура, цілісність душі та тіла.

Сьогодні розмовляємо з тренером волинського клубу з бушинкан джиу-джитсу, бразильского джиу-джитсу та грепплінга «GARDA», офіційним представником бушинкан джиу-джитсу у Волинській області та просто хорошим чоловіком та батьком Михайлом Савчуком.

«Я ХОЧУ ЗРОБИТИ СВІТ КРАЩИМ»

Михайло, попри усі титули та нагороди, виявився дуже скромним співрозмовником. Його щира посмішка одразу налаштувала приємну розмову.

Спортсмен розповідає, що головне прагнення у його житті – зробити цей світ кращим.

«Зваживши на те, чим я займаюся, я твердо вирішив, що хочу зробити цей світ кращим, у своїй справі я намагаюся зробити щось світле, добре та корисне. Найбільше я прагну забрати дітей з вулиці, пояснити їм що таке здоровий спосіб життя, допомогти опанувати агресію, яка в них є. Я хочу зі своїх вихованців зробити не лише сильних особистостей, а й думаючих. Впевнений, що коли кожен з нас буде працювати над собою, то вдасться створити позитивну атмосферу й жити у комфортному, сильному та доброму середовищі.

Бувають і важкі дні, втома, роздратування, поганий настрій, але треба вчасно зупинитися, сказати собі «стоп!» і сконцентруватися на тому, що тішить, приносить задоволення, і негатив залишити десь далеко. Цього вчу не лише учнів, а й своїх дівчат (дружину та доньок, – ред.)», - розповідає Михайло Савчук.ДЯКУЮ ТОБІ, МАМО!

«Взагалі, тому, ким я став - завдячую своїй мамі. Вона прагнула зробити з мене справжнього чоловіка. Дружина каже, що вийшло (жартує).

А якщо серйозно, то справді, усе почалося з мами. У 6 років вона привела мене на заняття з гімнастики та на боротьбу. Починаючи з цього віку, день у день самовдосконалююсь. Я займався і класичною боротьбою, і легкою атлетикою, футболом, боксом, дзюдо, самбо, айкібудо, рукопашним двобоєм, джиу-джитсу. Зараз і надалі займаюся традиційним та спортивним джиу-джитсу, змішаними боями та греплінгом», - розповідає Михайло.

Та закликає все-таки дослухатися до думки батьків.

ЗАХОПЛЕННЯ, ЩО ЗМІНИЛО СВІДОМІСТЬ

Щодо спортивних захоплень Михайло розповідає, що йому завжди дуже подобалася боротьба, й коли він уперше побачив на одному із семінарів, що таке греплінг та бразильське джиу-джитсу, це просто змінило свідомість – настільки це високий технічний рівень.

«Раніше я навіть не уявляв, що прийоми боротьби у партері можуть бути на стільки екстра-ефективними й давати можливість перемогти будь-якого супротивника, навіть фізично сильнішого. Це можливо завдяки потужному технічному арсеналу. Пригадую, як вперше я побачив, наскільки техніка джиу-джитсу ефективна, у 1991-му році ще на старих касетах із чемпіонатами абсолютних боїв без правил, де борці бразильської школи ставали беззаперечними чемпіонами, виграючи сутички в боксерів, самбістів, різних ударних стилів.

Ще одна з причин, чому я зупинився саме на джиу-джитсу - те, що в Луцьку, на той момент, і досі, ми єдиний клуб, який займається підготовкою борців, які можуть виступати і в греплінгу (це мікс різних видів боротьби, який створили дубайські шейхи, де мало обмежень щодо технічних дій та атак, - ред.), і в бразильському джиу-джитсу, де найсильніша школа боротьби в партері в кімоно. Для прикладу, самбо та дзюдо значно програють в технічному потенціалі. Так, на сьогодні я є офіційним представником Бушинкан джиу-джитсу на Волині», - веде далі тренер волинського клубу з бушинкан джиу-джитсу, бразильского джиу-джитсу та грепплінга «GARDA» Михайло Савчук.

Якщо проаналізувати мотиваційні ролики та постери в соцмережах, то досить часто греплінг та бразильське джиу-джитсу порівнюють зі швидкою шаховою партією, де є багато комбінацій, які базують на принципі «хто кого переграє».

Михайло Савчук каже, що для нього це ціла філософія, адже тут дуже специфічний та індивідуальний підхід до бойових мистецтв. Є такий вислів одного з засновників бразильського джиу-джитсу: «Для багатьох бойових мистецтв падіння на землю рівнозначне програшу, а для нас гра тільки починається».

ВІДСУТНІСТЬ ФІНАНСОВОЇ ПЕРСПЕКТИВИ

«Щодо неолімпійських видів спорту, зокрема джиу-джитсу, то в нас найбільшою проблемою є фінансове забезпечення. Також складно і з гарним приміщенням для тренувань. Бо наша інфраструктура добре розвинена стосовно фітнесу та тренажерних залів, але щодо різновидів бойових мистецтв - вона живе на ресурсах, які збудовані ще при Радянському Союзі. Більшість залів мають потребу в тотальній реконструкції. Таких спортзалів у Луцьку можна називати багато, які в плачевному стані. Окрім цього, мені постійно доводиться шукати спонсорів, які б підтримували наших спортсменів. Є багато хлопців, які хочуть займатися, але не мають можливості закупити спортивний інвентар чи спеціальну форму.

Для прикладу, непогане кімоно вартує 100 доларів, набір ражгардів 100-150 доларів, комплект боксерських рукавиць, шолом, щитки, захист пахового сплетіння теж 50-100 доларів. А ці гроші не кожна сімʼя може собі дозволити.

Втім, є люди, які намагаються регулярно допомагати. Зокрема відгукувався Фонд Ігоря Палиці «Тільки разом», акціонерне об’єднання «Метал», «Автовестгруп», Олексій Шмігель, ПП «ТОРГПРОДГРУП» і просто люди, які раніше займалися бойовими мистецтвами, будучи звичайними хлопцями зустрічалися з проблемою забезпечення інвентарем, то зараз вони виділяють кошти, дають частину доходу від свого бізнесу для дітей, які їздять на змагання.

Ми намагаємося залучати до спорту велику кількість учнів старшого класу, втім, через те, що у нас немає постійного приміщення, важко розгорнути групу з дітьми від 4-х років.

«Якщо аналізувати наші успіхи, то за останні два роки ми гарно зарекомендували себе у змаганнях серед дорослих як у змішаних боях, так і в греплінгу та BJJ. До нас вже дзвонять і запрошують на змагання, як достойних суперників, адже не було ще змагань, де б ми не вигравали. Завжди здобуваємо одну, дві чи більше золотих нагород.

Але Волинь ніяк не представлена у юніорській категорії до 15 років, бо, на жаль, немає приміщення. А бажання і потенціал є, адже маємо напрацьовану базу, є старші учні, які можуть допомагати з тренуваннями. Для прикладу, ми нещодавно побували в Польщі й побачили, що розвиток їхньої спортивної інфраструктури й підтримки клубів на років десять випереджає наш.

У нас є ідея організовувати семінари для дітей з інтернатів, із неблагополучних сімей. Ми хочемо долучати таких хлопців до спорту, виховувати у них високі моральні якості, але, поки, можливості немає», - із сумом говорить тренер.

ЗВʼЯЗОК МІЖ СПОРТИВНОЮ ПІДГОТОВКОЮ ТА ДУХОВНИМ РОЗВИТКОМ

Михайло Савчук каже, що команда об’єднується для спільних тренувань з іншими клубами Луцька, щоб вдосконалити професійний рівень. Так, говорить тренер, вдається краще зрозуміти, з чим доведеться зіштовхнутися на змаганнях зі змішаних єдиноборств.

«Це саморозвиток. І ще одна важлива сторона медалі, це те, що ми намагаємося об’єднуватися, налагоджувати стосунки. Адже чим сильніша структура, тим більший потенціал. А це, своєю чергою, створює здорову конкуренцію та гарний результат спільної роботи, що впливає на ріст бійцівського потенціалу на рівні області», - наголошує пан Михайло.

Михайло Савчук вважає, що між спортивною підготовкою та внутрішнім розвитком людини є великий зв’язок.

«Я, як людина, яка все життя займається спортом, намагаюся своїм учням донести думку, що кожен стає особистістю тоді, коли є сильне прагнення до гармонійного розвитку: фізичного, психологічного та розумового. Більше того, якщо кожна одиниця нашого суспільства буде розвиватися всебічно, ми зможемо багато досягнути в нашій державі.

Окрім того, ми працюємо над вихованням сильних патріотів, зокрема, 8 моїх учнів воюють як добровольці і мобілізовані. Тому одне із завдань, яке я перед собою ставлю - формування фізично сильного патріота», - із гордістю розповідає тренер.

На завершення розмови Михайло Савчук підкреслив, що спорт – це не лише фізичні показники, а й культура, яка вчить, виховує.

«Для мене, спорт – це життя. Вважаю, що попри те, чим ти займаєшся і де працюєш - ти завжди маєш бути людяним і постійно над собою працювати, щоб ставати кращим. Девіз, із яким я крокую по життю обрав незадумуючись – саморозвиток і наполеглива праця – перш за все, адже найміцніший метал гартується найспекотнішим вогнем», - завершуючи розмову наголосив Михайло Савчук.

Підготували статтю Вадим та Анна Панафідіни

titletitletitletitletitletitletitletitletitletitletitletitletitletitletitle

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---