Нації Луцька: від розмаїття народів до часів нових переселенців

Сучасний Луцьк – одне із доволі однорідних у національному плані міст. Втім, протягом багатовікової історії міста, воно було домівкою для представників значної кількості націй та віросповідань. Свідками тих часів лишилися розташовані неподалік одна одної будівлі православних храмів, римо-католицького костелу, вірменської церкви, євангелічної кірхи та синагоги. Про декілька знакових націй з числа тих, які протягом століть творили історію міста, напередодні відзначення 930-ї річниці першої літописної згадки про Луцьк, розповідає Інформаційне агентство Волинські Новини.

Древній Лучеськ та народи-сусіди

Волинь, як найзахідніша земля Київської Русі, традиційно підтримувала тісні контакти зі своїми західними сусідами. Наприклад, Ярополк Ізяславович, з іменем якого пов’язана перша згадка про місто (930-та річниця якої невдовзі відзначатиметься), будучи сином Гертруди-Олісави (Єлизавети), за походженням доньки польського короля Мешка ІІ Ламберта, був одружений з Кунігундою (Іриною), донькою німецького графа Отто Орламюндського, а його донька вийшла заміж за німецького графа Гюнтера І Шварбурзького. Луцький князь Ярослав Ізяславович був одружений з дочкою польського короля Болеслава Кривоустого. Це лише декілька прикладів того, що місто вже у перші століття свого існування був невід’ємною частиною Європи.Одночасно давній Лучеськ вже у ранньому Середньовіччі мав контакти із Близьким Сходом. Так, при дворі луцького князя Миколи Давидовича Святоші (який правив приблизно у 1099-1106 роках) перебував лікар-сирієць. На противагу впливам Заходу київська влада, очевидно, цілеспрямовано розселяла на Волині уродженців Сходу, зокрема, тюркських кочівників. Поховання одного з них – дружинника, дослідили ще наприкінці 19 століття на південній околиці Лучеська. На можливість поселення тюрків вказує і назва селища Торчин Луцького району.

Тоді ж серед мешканців міста з’являються татари-мусульмани. В умовах жорсткого протистояння між християнським Заходом та мусульманським Сходом татари у середмісті Лучеська надовго втриматися не могли.Вірменська колонія у місті була вже численною у 14 столітті (її згадують як третю після львівської та кам’янецької вірменських громад).

У 15 столітті головним контрагентом міста у зв’язках зі Сходом стає Крим, тож не дивно, що його прагнув підкорити Вітовт. Однією з головних тем організованого ним З’їзду монархів 1429 року у Луцьку були питання торгівлі та торгових мит.Культурні контакти із Заходом не згасали протягом 12-15 століть. Так, німці, як відомо з літописної згадки 1149 року, мешкали у Лучеську віддавна. Німцями переважно були західноєвропейські купці, які прибували у місто для транзитної торгівлі зі Сходом.

Німці та чехи брали активну участь в керівництві Волинсько-Галицькою державою (наприклад, разом з князем Любартом під договором з польським королем Казимиром підписувався канцлер Отек), німецькою мовою написана і грамота Любарта 1376 року. Очевидно, зважаючи на німецьких переселенців, засновувалися перші латинські парафіяльні храми у Луцьку.

Першим католицьким орденом, що розгорнув тут діяльність, були монахи-домініканці. Перший з відомих на Волині монастирів ордену був заснований за часів правління Вітовта, 1393 року він наділяє домініканців маєтками на околицях міста. Зростання католицької громади міста призвело до заснування в 15 столітті у середмісті Лучеська костелу святого Якова, а на передмісті – святого Хреста.

Про ці етнічні та релігійні процеси свідчать знайдені зразки матеріальної культури (наприклад, «рейнський кам’яний товар» - сувенірний посуд), вплив заходу помітний і в архітектурі Луцького замку. Кількість західних переселенців у Лучеську збільшувалася і частина німецьких колоністів осідала у приміських селах. Вказівкою на це може бути назва села Німецького, що було розташоване навпроти Жидичина (у 16 столітті воно належало кустошу католицької єпископії).У грамоті Ягайла 1432 року про надання привілеїв мешканцям Волинської землі поряд з українцями згадуються поляки та німці. Проте населення міста тоді лишається переважно українським, ще у 1582 році увесь місцевий «істеблішмент» становили українці. Утвердження католицької громади у місті відбулося лише через багато років після Люблінської унії. Процеси зміни етнічного складу населення міста збіглися із занепадом Луцька.Протягом 17-го століття військові дії, епідемії, призвели до зменшення кількості населення. Так, за даними реєстру податків 1629 року у місті налічувалося 546 димів (господарств), тобто, населення Луцька могло становити до 3300 осіб, а вже у 1649 році тут спорожніли 137 садиб, а кількість димів у 1650 році становила лише 182. На той час найбільш чисельною національною групою у місті були поляки. У Луцьку, який почали називати «маленьким Римом Сходу», діяли духовні ордени домініканців, бригіток, кармелітів, бернардинів, тринітаріїв, єзуїтів та василіан.Євреї у Луцьку: від княжих часів до часів знищення

Появу євреїв у Луцьку датують 13 століттям, княжими часами, перед монгольською навалою. У луцьких городських книгах спочатку згадується Жидівська вулиця, а з 18 століття – територіальний термін Жидовщина. Окремі заможні євреї, зокрема митники, які брали на відкуп державне мито, та купці почали переселятися на вулиці, що вели до Ринку та на його територію.

Один із відомих митників, Шамак Данилевич, мав в оренді київське мито, а у інших багатих луцьких євреїв позичав гроші сам король Казимир IV. Після включення Луцька та Волині до Російської імперії у 1795 році повітове містечко призначили для єврейського поселення. Відтак, із часом єврейські квартали виникали на різних околицях міста. Відповідно до всеросійського перепису 1897 року, з 15 804 мешканців Луцька євреї становили 58,3%, а за переписом 1913 року з 24 398 лучан було 89% євреїв. Після дозволу Тимчасового уряду влаштовувати національні школи однією з перших 1917 року виникла єврейська гімназія.

Серед заможних представників єврейської громади виділялися два клани – Кронштейнів та Глікліхів. Першим належало 50 будинків у різних околицях міста, а місцеві гумористи жартували, що в кишені фартуха Регіни (Рухлі) Кронштейн сховається половина міста. Не менш багатими були Глікліхи, яким, окрім житлових будинків, належала цегельня «Лучанин».У 1941 році саме Жидовщина стала центром єврейського гетто, інше гетто розташовувалося у приміщенні єврейської гімназії, де зараз розташований Педагогічний коледж. Саме там перед виведенням на розстріл вибухнуло повстання, для придушення якого використали потужну бойову техніку. Всіх мешканців Жидовщини розстріляли за містом в урочищі Причищизна. У післявоєнний час євреї становили лише незначну частину населення міста (1,4% за переписом 1959 року), а в 1990-их роках їх налічувалося лише трохи більше, ніж півтисячі.Унікальна нація в історії Луцька

У 14 столітті у період бурхливого розвитку міста Луцьк вів активну міжнародну торгівлю. Наслідком активної східної політики Вітовта тоді була поява у 1388 році на Волині та у Луцьку караїмів – корінних мешканців Криму. Перші документальні згадки про їх перебування у Великому Князівстві Литовському належать до першої половини 15 століття. Караїмський квартал середмістя Лучеська розділяв собою єврейський та вірменський.У давніх люстраціях Луцьких замків згадується 25-26 родин караїмів, а в люстрації 1789 року на вулиці Караїмській подано 52 садиби, де оселі караїмів та євреїв були перемішаними між собою. Громада караїмів жила за своїми законами та звичаями, займаючись візництвом, дрібною торгівлею та ремеслом. Така замкнутість дозволила їм не розчинитися в навколишньому чужому середовищі, зберегти свою мову та традиції. У розвиток культури міста ця громада зробила значний внесок. Так, з обширного родинного клану Фірковичів походить караїмський історик та археолог Абрахам Фіркович, тут народився філолог Мордухай бен Йоси Султанський. У міжвоєнний час у Луцьку діяло караїмське видавництво, яке очолював Олександр Мордкович. Ним було видано граматику луцько-галицького діалекту караїмської мови.

Після Другої світової війни у місті лишилося декілька караїмських родин, а караїмська святиня – кенаса, згоріла у 1970-их роках, ймовірно, підпалена умисне. Наразі про націю, щодо якої польський письменник Юзеф Ігнацій Крашевський писав «вони пишаються, що упродовж сторіч жоден чоловік їхньої віри не був позваний до суду за злочин» нагадує назва вулиці Караїмської та декілька збережених будівель.Луцьк сучасний та нові переселенці

Нові трагічні події спричиняють непередбачувані зміни в національному складі лучан. Так, ніхто не міг прогнозувати, що у 21 столітті місто прийматиме нових переселенців – цього разу, не представників бізнесу чи духовенства, а тих, хто мігрував із окупованого Росією Криму. Йдеться про кримських татар, народу, історія якого багато у чому подібна до українців. Наразі на Волині зареєстрували сотні родин переселенців з Криму, а на працьовитість та підприємливість кримських татар вже звернули увагу навіть посадовці.Цікаво, що перша новонароджена на Волині дитина переселенців народилася у родині кримських татар. Тож, можливо, на Луцьк чекає нова епоха міста, що славилося своєю національною розмаїтістю та толерантністю до представників різних народів.

Павло ПЕРЕВЕДЕНЕЦЬ

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---