Напівмертве містечко на Поліссі: погляд на Чорнобиль. Фоторепортаж

Пам'ять про понад сотню відселених сіл, музей найбільшої техногенної катастрофи в історії людства та моторошна пустка будинків, де 32 роки тому вирувало життя та лунав дитячий сміх: погляд на містечко, з назвою якого в усьому світі асоціюється найжахливіша техногенна катастрофа людства – у фоторепортажі Інформаційного агентства Волинські Новини.

«Тим, хто врятував світ», - такий лаконічний напис бачимо на пам’ятнику пожежникам, які першими стали до боротьби з радіаційною загрозою, намагаючись приборкати пожежу на 4-му енергоблоці ЧАЕС 32 роки тому. Це – Чорнобиль, містечко, розташоване у зоні відчуження. На відміну від молодого та зразкового міста Прип’ять, світлини занедбаних багатоповерхівок якого облетіли увесь світ та стали символом Чорнобильської катастрофи, містечко Чорнобиль не настільки популярне серед відвідувачів зони відчуження.

Невелике містечко з дуже давньою історією ще з часів Київської Русі тепер є тимчасовою оселею для сотень працівників різних об’єктів зони відчуження, які працюють вахтовим методом. Цей населений пункт, попри те, що дав назву Чорнобильській АЕС та катастрофі, яка в усьому світі стала символом радіаційного апокаліпсису, не належить до найбільш забруднених радіонуклідами територій.

На відміну від міста-привида Прип’яті, тут не припиняються життя та робота: можна натрапити на рекламу готелю, працює цілком звичний магазин з найнеобхіднішими продуктами, відремонтованими дорогами їздять автівки. Заселеність міста усе ж оманлива, адже разом з обжитими оселями у будинках зяють дірами вибитих вікон квартири, що були полишені ще у далекому 1986 році.Посеред містечка – впорядкована та водночас моторошна алея, присвячена відселеним селам: понад сотня населених пунктів внаслідок Чорнобильської катастрофи перетворилася на символічні позначки на мапі: 160 тисяч жителів Полісся назавжди покинули рідні домівки. Назви сіл вказані на табличках, що утворюють алею поряд з нещодавно відкритим для відвідувачів музеєм «Зірка Полин» та монументом-янголом, зробленим з арматури.На меморіальному камені – цитата з Одкровення святого Іоанна Богослова: «І третій ангел просурмив, і впала з неба зоря велика, що палала як смолоскип, і впала на третину річок і на джерела вод. Ім’я зорі мовиться – «Полин» і стала третина вод полином і багато людей померло від вод, бо прогіркли». Поряд – камінь, що увічнює перелік праведників Чорнобильської весни 1986 року, усіх, хто були першими – від працівників ЧАЕС та пожежників – до журналістів та добровольців.Втім, разом з ознаками активного життя дуже легко натрапити на похмурі нагадування про трагічну подію, що трапилася 32 роки тому. Зовсім поряд з музейним комплексом простяглася вуличка «мертвих» одноповерхових будинків. Обійстя, що дедалі більше заростають деревами та чагарниками, зворушливі слова прощання з рідним домом, написані фарбою на стіні, розбиті вікна, та зотлілі шиби, провалені дахи та полишені багато років тому дитячі іграшки, меблі, афіші радянських фільмів: усе це залишилися нагадуванням про те, що 32 роки тому тут жили звичайні люди зі своїми вподобаннями та зацікавленнями, виховуючи дітей та мріючи про краще майбутнє.Опади, вітер та час роблять свою справу: дерев’яні будівлі дедалі більше руйнуються, а деякі з них вже встигли перетворитися на просто велику купу дощок та скла. З прикрістю спостерігаємо відсутність поваги до пам’яті про тих, хто ще три десятиліття тому тут мешкав: кімнати майже всюди засмічені порожніми пляшками з-під сучасного алкоголю та іншим сміттям. За дивом вцілілими фіранками з зображеннями павичів – залишки побуту жителів Чорнобиля та розкидані мапи з позначкою «для службового використання».

З часом вулиця остаточно перетвориться на ліс, а наразі вона лишається сумовитим нагадуванням про те, що усе, що здається стабільним та довговічним, може стати тимчасовим, а від бід та лихоліть не застрахований ніхто – навіть той, хто проживає в ідилічному спокійному куточку зеленого Полісся.Візит до містечка, що стало «напівмертвим», а особливо огляд занедбаних осель чорнобильців стає чудовою нагодою не лише для того, аби пригадати катастрофу 1986 року, а й переосмислити місце людини у світі, крихкість творінь людини. Прогулюючись тут варто згадати тих, хто, не вчинивши жодного злочину, змушений був стати переселенцем у власній країні та тих, хто не очікуючи слави чи винагород у найдраматичніші дні радіоактивної весни 1986 року пожертвував здоров’ям чи життям, аби ми могли жити у безпечному світі.

Нагадаємо, зону відчуження перетворюватимуть у зону відродження дикої природи у рамках роботи нещодавно створеного радіаційно-біосферного заповідника.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---