На Волині знайшли забуту братську могилу. ФОТО

Новими могилами полеглих бійців, яких відшукали пошуковці загону «Відродження», поповнився меморіал на висоті «Ведмежій». Останки одного із солдат вдалося ідентифікувати, таким чином сім’я з Росії через 68 років дізналась, що трапилось з їх дідом.

Про це повідомив підполковник Володимир Скоростецький, регіональний медіа-центр МО України, Львів.

Із дотриманням християнських традицій та військових ритуалів тут поховали останки ще двадцятьох військовослужбовців Червоної Армії. Урочисті заходи, які відбулися цього дня біля солдатського меморіалу на висоті «Ведмежій» зібрали близько двох сотень людей, окрім представників духовенства, державної влади та органів місцевого самоврядування, прийшло багато простих людей. Активну участь у організації та виконанні військових ритуалів брали військовослужбовці збройних Сил України.






Пошуки
Пошуковий загін «Відродження», який очолює начальник відділення офіцерів запасу і кадрів Дрогобицько-Бориславського об’єднаного районного військового комісаріату майор Вадим Дорофеєнко, займаються пошуками останки загиблих солдатів ворогуючих сторін на місцях запеклих боїв Другої Світової війни.

Їхніми зусиллями у 2012 році біля села Мощена, що у 9 кілометрах від Ковеля, на висоті під назвою «Ведмежа» з’явився невеличкий військовий цвинтар-меморіал: дубовий хрест із пам’ятною дошкою та два ряди могил із традиційними солдатськими обелісками-пірамідками. Перше поховання тут відбулося у жовтні 2012 року – останній спочинок отримали 38 червоноармійців 69-ї та 47-ї армій І-го Білоруського фронту, які загинули в боях в період з березня по липень 1944 року.

Цього року, від місцевих мешканців до пошуковиків надійшла інформація про непоховані в роки минулої війни людські останки, які трапляються у лісі біля села Мощена. Згодом виявилось, що в тому ж лісі є забута братська могила, а в колишніх окопах навколо ймовірно натрапити на людські кістки.

Пошуковці спільно із працівниками Волинського регіонального музею Українського війська та військової техніки, що є філією Національного військово-історичного музею при Міністерстві оборони України, розпочали грунтовні дослідження.



Ідентифікація останків

Найбільшою вдачею для членів пошукового загону є можливість ідентифікувати останки загиблого бійця. Шанси зробити це – мізерні. Якщо кожен солдат німецького війська мав при собі жетон-ідентифікатор. Так званий «смертник» встановленого статутом зразка. То у Червоній армії періоду після 1942-го року такої практики не було. Герметичні капсули-ідентифікатори із паперовим вкладишем перестали видавати солдатам вже на другий рік війни. Тому, як зазначають пошуковці, можливість встановити особу загиблого червоноармійця видається лише по косвенних ознаках: позначені ініціалами ложка, або казанок, чи інший предмет повсякденного солдатського вжитку. Або, у кращому випадку, саморобний ідентифікатор. Це, зазвичай, гільза із папірцем усередині з дерев’яним корком. Якщо такі речі вдається знайти, вони представляють найбільшу цінність і відразу піддаються ретельному аналізу інформації, що збереглася. Дані про загиблого порівнюють з архівом УБД «Меморіал», узагальненого електронного банку даних, що містить інформацію про радянських воїнів, загиблих, померлих і зниклих безвісти в роки війни, а також у післявоєнний період.

Саме так вдалося встановити особу єфрейтора-мінометника Миколи Гончарова 1900 року народження, який воював у складі мінометної батареї 1083 стрілецького полку 69 армії 1 Білоруського фронту.

«На слід нас наштовхнуло повідомлення голови Дольської сільради, до якого звернулася онука загиблого солдата із проханням встановити місце загибелі свого родича. За інформацією місцевих мешканців ми знайшли цю мінометну позицію. Знайшли останки трьох військовослужбовців. Двох вдалося ідентифікувати: це старшина другої мінометної батареї Костянтин Чебурков, і, відповідно, єфрейтор Микола Гончаров. Особу третього бійця, на жаль, встановити не можливо», – розповів командир пошукового загону «Відродження» майор Вадим Дорофеєнко.



Родичі загиблого приїхали в Україну

Ще більшою вдачею для пошуковців є можливість сповістити близьких загиблого про місце його останнього спочинку. 7 травня до Ковеля з Російської Федерації приїхав онук єфрейтора Миколи Гончарова – Василь Горохов, який разом із родиною проживає у місті Невинномиську, що у Ставропольському краї.

Василь - і сам колишній кадровий військовий. В запас вийшов у званні полковника. Є досвід бойових дій: брав участь у двох війнах в Чечні та врегулюванні Карабахського конфлікту.
«Те, що я побачив тут, мене надзвичайно вразило і розчулило. У вас прекрасні і щирі люди. Низький уклін всім, хто доклав зусиль для пошуку і гідного поховання мого діда. Разом із керівником пошуковців Вадимом Дорофеєнком ми побували на тій самій позиції, де загинув дід, взяли грудку землі. Сьогодні відбулася панахида за загиблими. І, зрештою, останки моєї рідної людини були з честю поховані», - говорить він.

Зі слів Василя Горохова, його дід, Микола Гончаров, походив із роду донських козаків. До мобілізації, займався сільським господарством і був, як розповідають сімейні легенди, дуже моторним та вправним господарем. На фронт пішов залишивши вісім дітей та дружину Агафію, яка змогла уберегти та підняти на ноги усіх малих.
«Наша родина велика, і зараз із нетерпінням очікує нашого повернення. Ви уявіть собі! 68 років питання про долю нашого діда було відкритим! Спочатку родині прийшло сповіщення про те, що він пропав без вісти, згодом,– похоронка! Була інформація, що він загинув десь у Польщі. Тепер, не зважаючи на трагізм ситуації, в душі відчуваю заспокоєння. Зараз ми точно знаємо, де знаходиться його могила, і тепер щороку будемо відвідувати це місце», – говорить , онук загиблого Василь Горохов. «Шкода, що вдова покійного не дожила до цього часу. Але є в живих дехто з його дітей. Сьогодні зі мною приїхала моя донька. Згодом, могилу діда побачить решта його правнуків та праправнуків», – додає він.

На Ставропільщину з України родичі загиблого солдата заберуть не лише капсулу із землею, але й особисті речі, які були в червоноармійця в момент його загибелі: цигарковий мундштук, запальничка, складаний ножик, ложка, казанок, шолом і уламок міни, який обірвав солдатське життя.





Історія
Як розповів директор регіонального музею Українського війська та військової техніки Ігор Пасюк, який виконував документально-дослідницьку роботу, у березні – липні 1944-ого року в районі населених пунктів Мощена та Черкаси тривали запеклі бої частин Радянської армії з елітними формуваннями німецько-фашистських військ.

У середині березня частини радянських військ 47-ї та 70-ї армій внаслідок рішучого удару оточили ворожі війська в районі міста Ковеля та його околиць. Активно діяв і 635-й полк 175-ї Уральської дивізії під командуванням генерал-майора В. Борисова. Його бійці зайняли південно-західні околиці міста, і, разом з тим, стратегічно важливі висоти біля села Мощена.

Із 23 березня німецьке командування підтягнуло з тилу добре укомплектовані танкові з’єднання та інші механізовані частини, і для розблокування свого оточеного угрупування з району селища Луків почало наносити сильні удари. Упродовж 4 та 5 квітня механізованим угрупуванням вермахту на чолі з елітною танковою дивізією СС «Вікінг» вдалося прорвати кільце оточення і деблокувати Ковель. Під натиском переважаючих військ противника знесилені в попередніх боях частини 47-ї та 70-ї армій змушені були відійти від Ковеля. Внаслідок цього, після відходу радянських військ на полі бою в напівзруйнованих окопах та траншеях на підвищенні неподалік Мощени залишилися непохованими десятки вбитих воїнів Радянської армії. Зважаючи на те, в якому стані знаходять останки загиблих, їх добре «перемололи» танковими траками.

Вдруге бойові дії біля цього села тривали в липні 1944-ого, під час остаточного визволення Ковеля. Тоді підрозділи 260-ї стрілецької дивізії 47-ї армії стрімким ударом знову зайняли цей район. Вірогідно, що саме в цей час в околицях села Мощена з’явилися нові братські захоронення радянських воїнів. Позначені, за практикою тих часів, дерев’яними пірамідками із зіркою, що з часом зруйнувалися. Про останки полеглих воїнів під час весняних боїв похоронні команди з невідомих причин не потурбувалися, і вони так і залишилися лежати у колишніх окопах.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---