На урок фізкультури, як на війну. ВІДЕО

Щорічно учнів, студентів середніх-спеціальних і вищих навчальних закладів перевіряють на готовність до фізичних навантажень. Це робиться за допомогою тестів проби Руф’є. Саме їх Міністерства охорони здоров’я і освіти і науки України визначили, як самодостатні, щоб встановити готовність дітей до занять на уроці фізкультури. У вчителів же до «принципу відбору» чимало претензій.
Про це повідомляє сайт ВОДТРК.
Згідно з нормами, які діють три останні роки, до уроку фізкультури учня не мають права допустити, якщо у нього немає довідки про медичний огляд та висновків, у якій групі дитина може займатися.
Як пояснює завідувач відділенням Луцької міської дитячої лікарні Леся Купчинська, проба Руфʼє ‒ це визначення функціонально-резервних можливостей серцево-судинної системи діток.
«Визначається вона в обовʼязковому порядку щороку дитині. Ну, на скільки можна довіряти, це питання таке трошки неоднозначне. Справа в тім, що завдяки запровадженню проведення проби Руфʼє діткам, можна знайти приховану патологію серцево-судинної системи діток і більш правильно розприділити дітей на фізкультурні групи. Тобто, визначити більш правильно, в якій групі з фізкультури дитинка може займатися: основна, підготовча або спеціальна», ‒ розповідає лікар і додає: «Ми маємо на сьогодні невтішну ситуацію, невтішні дані. Коли ми вже третій рік проводимо пробу Руфʼє, третій рік поспіль всім діткам обовʼязково всіх шкіл міста Луцька, і маємо невтішну картину. І за допомогою проби Руфʼє ми розприділили дітей на фізкультурні підгрупи, і розприділилися вони в такому порядку: в спецгрупу тепер у нас входить 38% діток. 34% ‒ це підготовча група і зовсім маленький відсоток залишається на основну групу.
Доктор наук, професор, проректор ВНУ імені Лесі Українки Анатолій Цось впевнений, що введення проби Руфʼє ‒ намагання медиків і вчителів перестрахуватися.
«Ну це 100%. Зараз дуже багато вчителів ідуть на уроки фізкультури, майже як на бойові дії. Тому що не дай Бог біди, а кожне життя ‒ це безцінне життя, і ніхто не хоче бути, скажем так, крайнім. І кожен робить все можливе, щоб застрахувати себе і свою відповідальність за життя і здоровʼя дітей. Це 100% перестрахування, щоб потім, ми бачим і по телебаченню, було таке: «Що, фізкультура була?» ‒ «Була». Все. Хто винуватий? Вчитель фізкультури. Хоч він не винуватий». Розповідає, що навіть у випадку, коли нещастя траплялося на іншому уроці, до прикладу, математики, все одно запитували, чи був у цей день урок фізкультури.
«Сам підхід бачте який. Але фізична культура ‒ для того вона і є, щоб на ній, на відміну від всіх інших уроків, повинна бути рухова діяльність дітей. Якщо ми занедбаємо фізкультуру, то скоро ми будемо ходити ‒ падати і помирати. Це ‒ аксіома. Тим більше є золоте правило фізіології: функція, яка не тренується, ‒ відмирає. А ми звикли впродовж тисячоліть рухатися: бігати, ходити. А ми зараз, на жаль, цього не виконуємо», ‒ каже професор.
Цось переконує, що фізкультура оздоровлює, дає можливість профілактики захворювань.
Суттєве новаторство із уроками фізичної культури у школах почали запроваджувати із вересня 2009 року. Дітей, взагалі звільнених від занять фізкультурою, немає. Школярі із хронічними недугами або тимчасовими проблемами зі здоров’ям займаються у спеціальній групі. Визначає групу дільничний педіатр. За масштабом суспільного резонансу ця новація не має собі рівних у сучасній історії фізичного виховання школярів. Бар’єром зарахування до основної групи для більшості школярів стала проба Руф’є.
Несподіваним стало те, що до груп ризику відразу потрапили провідні спортсмени шкіл. Пробу Руф’є швидко назвали «ударом по спортивних школах», зазначаючи, що у закладах, які мають розвивати дитину всебічно, у часи гіподинамії, заборонили займатися фізкультурою більшості учням. Це породило сумніви у коректності застосування цього методу.
«… Зараз пішла така тенденція, що дітки наші хворіють. Але і часто-густо, я вже так досвід маю, лікарі помиляються. Моменти є такі, от, наприклад, наша вчителька ‒ дитина здорова, ніяких скарг не має, але я не знаю, можливо, помилково ‒ спецмедгрупа ‒ вона сама поїхала до лікарів. Каже: «Чому?» Ніяких скарг нема з дитиною, ви нічого не ставите, все добре ‒ і спецмедгрупа. Ну бувають такі помилкові. Ну але в основному все ж таки у нас, слава тобі Господи, діти здорові. У нас немає спецмедгруп», ‒ розповідає директор Любешівської районної ДЮСШ Валентина Борисюк.
На запитання про можливість того, що лікарі перестраховуються, відповідає: «Так, перестраховуються, скоріш за все. Все-таки перестраховуються. Ну є ж, ви ж бачите, є смертельні випадки. Ну я вважаю, в сільській місцевості поки що дітки все-таки здоровіші»
Варто зауважити, що чимало тих, хто за результатами проби Руф’є потрапив до групи ризику, успішно представляють нашу державу на міжнародних змаганнях з різних видів спорту і відвідують секції дитячо-юнацьких спортивних шкіл.
Людмила Довганюк, заслужений вчитель України, вважає проба Руфʼє ‒ погана ідея, адже вона не завжди показує дійсну фізичну підготовку учнів загальноосвітньої школи.
Ситуацію, що склалася у шкільних колективах із поділом дітей за результатами проби Руф’є на різні за фізичним навантаженням групи і вчителі, батьки і медики називають критичною.
«Якщо дитинка прийшла, і за однією пробою визначають їй медичну групу, ‒ це неправильно. Тому що різні умови: поспішала, щось зʼїла не те, перехвилювалася. По одній пробі не можна, ‒ переконує Юрій Макарук, переможець конкурсу «Вчитель року-2012» з фізичної культури, ‒ батьки повинні хоча би разів 5-6 завести, щоб подивилися, якщо вони переживають за свою дитину, вони повинні це обовʼязково зробити. Тому що в шкільному варіанті ‒ це теж не завжди можливо. Треба індивідуально попрацювати з дітьми. Але те, що дітки стали менш здоровими, напевно, чомусь і є. Неправильне харчування, мала рухливість, зайнятість за компʼютером. Напевно, що треба працювати більше з такими дітьми».
Фізичні навантаження розвивають не тільки фізичну силу і витривалість, але й сприяють зміцненню загального здоров’я, позитивно впливають на загальний фізичний і розумовий розвиток та психічний стан дітей.
Микола Жулинський, академік Національної академії наук України проблему бачить не стільки в уроках фізичної культури, скільки в тому, що діти взагалі мало рухаються: «Мені здається, що вся проблема не в тому, як фізкультура поставлена в школі, а в тому, що діти сьогодні взагалі мало рухаються».
«Вони із самого дитинства не мають отієї динаміки пересування, тої енергетики руху, яка.., ну згадаю я своє дитинство, я ніколи не ходив, ми бігали, ми весь час бігали, це був суцільний біг. Весь час рвалися на ті снаряди, підтягувалися, турніки і т.д., саморобні робили, і тому дітей треба привчати до того, так би сказати, «динамічного життя» від самого народження. А коли вони приходять в школу, а основний час проводять за компʼютером, не рухаються, а потім ідуть на якісь змагання чи, принаймні, на виконання якихось завдань, вони часто не є готові, і це ‒ стресові ситуації», ‒ впевнений академік.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---