Рідкісна хвороба не позбавила волинянина оптимізму

Волинянин Анатолій Гаврисюк із села Старий Загорів Локачинського району – людина незвичайна. На жаль, оту унікальність йому «подарувала» важка хвороба. Вона буквально висушила тіло чоловіка. Таких випадків українська медицина не знає. Ще більшою загадкою для лікарів є те, як Анатолію вдалося дожити до 47-річного віку, адже дитиною медики йому пророкували максимум літ сім, - пише Наталія Кравчук на сайті видання «Вісник».

Немовлям його дуже обморозили батьки

Про своє життя Анатолій Гаврисюк із села Старий Загорів Локачинського району не любить розповідати. Каже, народився цілком здоровим, а страждання розпочалися, коли мав місяців сім-вісім. Була зима, а батьки, не закутавши дитя як слід, подалися із сином у райцентр. Назад йшли з Локачів пішки (а це близько десяти кілометрів). Тоді надворі стояло до двадцяти градусів морозу, хлопчик дуже обмерз. Із того часу й почалися його поневіряння по лікарнях. Бо в організмі відбулися невідворотні зміни, тіло стало висихати й набувати нелюдських рис, м’язи атрофувались, обличчя спотворилося, руки-ноги скарлючилися й нині взагалі такі тонюсінькі, наче це кістки, лиш обтягнуті шкірою. При цьому в чоловіка світлий розум, хороша пам’ять і дуже добре серце.

«Скільки я себе пам’ятаю, Толік завжди був такий, – розповідає фельдшер Олена Ляшук. – Правда, в дитинстві він ще на ровері їздив. Але в школу не ходив».

Вона працює у місцевому ФАПі вже двадцять п’ять літ, а що лише трохи молодша від Анатолія, то фактично все його життя проходить у неї на очах. Коли її призначили у Старий Загорів працювати, то стала ґрунтовніше вивчати його медичну історію.

«Він справді народився здоровою дитиною, – розповідає. – Але ще не мав року, як почалися всі ці проблеми. Батьки возили Толіка на огляд в область. Їм сказали, що в сина йдуть якісь генетичні зміни та що навіть при лікуванні він зможе прожити лише п’ять-сім літ. На детальніше обстеження направляли у Львів до професорів. Але мати не повезла, бо не мала за що. Як бачимо, те, чим батьків лякали, не справдилося. Так дано людині – Толік пережив уже багатьох здорових хлопців, ровесників й навіть молодших.

Опікункою стала німа тітка

Мами Анатолія Гаврисюка вже давно немає на цьому світі. Вона пішла з життя, коли син ще був дитиною. Батько сім’ю покинув (до речі, він теж досить молодим помер, кажуть, у могилу загнала горілка). Ні брата, ні сестри в чоловіка немає. Надійною опорою в житті Анатолієві Гаврисюку стала тітка Христя, мамина рідна сестра. Це вона не дозволила племінника забрати у спецзаклад. Стала опікуватися Толею, хоч самій було нелегко, бо жінка – німа.

Вони спілкуються на «мигах», та добре розуміють одне одного. Ще донедавна разом обробляли чималий шмат городу. Баба Христя сама сіяла і сапала буряки, Толя накарачках картоплю цюкав. Мали свою майже всю городину, ще й корову тримали. Правда, сіно на зиму сусіди допомагали заготовляти. А ще Анатолій лагодив людям телевізори, радіоприймачі й іншу техніку. Хоча ніде тому не вчився, а виходило добре.

«Ой, і зара дайте паяльника – зроблю, – каже Толік. – І дрота голого руками можу взяти, ток легенько так б’є. Не страшно. Дивуюсь, як він своїми скарлюченими руками може хоч щось робити».

А слова Анатолія підтверджує і фельдшер, і соціальний працівник Оксана Мельничук. Кажуть, якби не побита нога (кілька років тому впав у сінях – зламав кістку й дуже подробив коліно), яка прикувала чоловіка до інвалідного візка, й тепер на город би йшов. А так господарство довелося зменшувати, бо й тітка вже старенька. Має за 80 літ, сили не ті.

«От хліба Толя вже сам не вріже, то купую йому нарізний. Каже, такий смачніший. Не одягнеться. А взагалі він у нас молодець, особливого клопоту з ним нема», – каже соціальна працівниця.

Єдиною радістю був планшет

«Толя й перев’язки сам навчився робити, – доповнює фельдшер Олена Ляшук. – У нього проблеми із суглобами, відкриваються рани, особливо на ногах. Коли я роблю перев’язку, то бачу, як зі шкірою часом відпадають шматочки костомашки. А він це терпить. Про родину Гаврисюків клопоче і сільська рада. Посприяли, аби вікно у спальні замінили на «євро», вдома з’явився хороший обігрівач. Хотіли б і на лікування Толю відправити, але він категорично проти».

Розповідає, як колись пробув у медзакладі аж два дні й просився, аби фельдшерка забрала його додому. Чоловік розповідав, що всі ходили в його палату, як у звіринець, двері не зачинялися.

Чоловік дуже комплексує через свій зовнішній вигляд та уникає зустрічей з телебаченням та пресою. Хоча телевізор дивиться із задоволенням, з екрана довідався, що подібні й значно страшніші проблеми зі здоров’ям мають інші люди на планеті. Ще донедавна улюбленою розвагою для Анатолія був планшет. Його чоловікові подарували. Толік дуже ним тіштвся, бо мав на планшеті Інтернет. А ще їздив коляскою по селу, фотографував ним краєвиди й односельчан. Уже зібрав цілий фотоархів. Аж одного разу пристрій вискочив з рук і потрапив під колесо візка.

«От якби ще хто планшета подарував, я би був щасливий. А в лікарню мене вже нічим не заманиш», – каже.

Хоч доля прирекла Анатолія Гаврисюка на неймовірні страждання – він не зміг закінчити школу, здобути якусь спеціальність, знайти особисте щастя, – та ні на що не нарікає. Каже, завтра буде новий день, і вже навіть цьому треба радіти.

- пише Наталія Кравчук на сайті видання «Вісник».

Немовлям його дуже обморозили батьки

Про своє життя Анатолій Гаврисюк із села Старий Загорів Локачинського району не любить розповідати. Каже, народився цілком здоровим, а страждання розпочалися, коли мав місяців сім-вісім. Була зима, а батьки, не закутавши дитя як слід, подалися із сином у райцентр. Назад йшли з Локачів пішки (а це близько десяти кілометрів). Тоді надворі стояло до двадцяти градусів морозу, хлопчик дуже обмерз. Із того часу й почалися його поневіряння по лікарнях. Бо в організмі відбулися невідворотні зміни, тіло стало висихати й набувати нелюдських рис, м’язи атрофувались, обличчя спотворилося, руки-ноги скарлючилися й нині взагалі такі тонюсінькі, наче це кістки, лиш обтягнуті шкірою. При цьому в чоловіка світлий розум, хороша пам’ять і дуже добре серце.

«Скільки я себе пам’ятаю, Толік завжди був такий, – розповідає фельдшер Олена Ляшук. – Правда, в дитинстві він ще на ровері їздив. Але в школу не ходив».

Вона працює у місцевому ФАПі вже двадцять п’ять літ, а що лише трохи молодша від Анатолія, то фактично все його життя проходить у неї на очах. Коли її призначили у Старий Загорів працювати, то стала ґрунтовніше вивчати його медичну історію.

«Він справді народився здоровою дитиною, – розповідає. – Але ще не мав року, як почалися всі ці проблеми. Батьки возили Толіка на огляд в область. Їм сказали, що в сина йдуть якісь генетичні зміни та що навіть при лікуванні він зможе прожити лише п’ять-сім літ. На детальніше обстеження направляли у Львів до професорів. Але мати не повезла, бо не мала за що. Як бачимо, те, чим батьків лякали, не справдилося. Так дано людині – Толік пережив уже багатьох здорових хлопців, ровесників й навіть молодших.

Опікункою стала німа тітка

Мами Анатолія Гаврисюка вже давно немає на цьому світі. Вона пішла з життя, коли син ще був дитиною. Батько сім’ю покинув (до речі, він теж досить молодим помер, кажуть, у могилу загнала горілка). Ні брата, ні сестри в чоловіка немає. Надійною опорою в житті Анатолієві Гаврисюку стала тітка Христя, мамина рідна сестра. Це вона не дозволила племінника забрати у спецзаклад. Стала опікуватися Толею, хоч самій було нелегко, бо жінка – німа.

Вони спілкуються на «мигах», та добре розуміють одне одного. Ще донедавна разом обробляли чималий шмат городу. Баба Христя сама сіяла і сапала буряки, Толя накарачках картоплю цюкав. Мали свою майже всю городину, ще й корову тримали. Правда, сіно на зиму сусіди допомагали заготовляти. А ще Анатолій лагодив людям телевізори, радіоприймачі й іншу техніку. Хоча ніде тому не вчився, а виходило добре.

«Ой, і зара дайте паяльника – зроблю, – каже Толік. – І дрота голого руками можу взяти, ток легенько так б’є. Не страшно».

А слова Анатолія підтверджує і фельдшер, і соціальний працівник Оксана Мельничук. Кажуть, якби не побита нога (кілька років тому впав у сінях – зламав кістку й дуже подробив коліно), яка прикувала чоловіка до інвалідного візка, й тепер на город би йшов. А так господарство довелося зменшувати, бо й тітка вже старенька. Має за 80 літ, сили не ті.

«От хліба Толя вже сам не вріже, то купую йому нарізний. Каже, такий смачніший. Не одягнеться. А взагалі він у нас молодець, особливого клопоту з ним нема», – каже соціальна працівниця.

Єдиною радістю був планшет

«Толя й перев’язки сам навчився робити, – доповнює фельдшер Олена Ляшук. – У нього проблеми із суглобами, відкриваються рани, особливо на ногах. Коли я роблю перев’язку, то бачу, як зі шкірою часом відпадають кусочки костомашки. А він це терпить. Про родину Гаврисюків клопоче і сільська рада. Посприяли, аби вікно у спальні замінили на «євро», вдома з’явився хороший обігрівач. Хотіли б і на лікування Толю відправити, але він категорично проти».

Розповідає, як колись пробув у медзакладі аж два дні й просився, аби фельдшерка забрала його додому. Чоловік розповідав, що всі ходили в його палату, як у звіринець, двері не зачинялися.

Чоловік дуже комплексує через свій зовнішній вигляд та уникає зустрічей з телебаченням та пресою. Хоча телевізор дивиться із задоволенням, з екрана довідався, що подібні й значно страшніші проблеми зі здоров’ям мають інші люди на планеті. Ще донедавна улюбленою розвагою для Анатолія був планшет. Його чоловікові подарували. Толік дуже ним тіштвся, бо мав на планшеті Інтернет. А ще їздив коляскою по селу, фотографував ним краєвиди й односельчан. Уже зібрав цілий фотоархів. Аж одного разу пристрій вискочив з рук і потрапив під колесо візка.

«От якби ще хто планшета подарував, я би був щасливий. А в лікарню мене вже нічим не заманиш», – каже.

Хоч доля прирекла Анатолія Гаврисюка на неймовірні страждання – він не зміг закінчити школу, здобути якусь спеціальність, знайти особисте щастя, – та ні на що не нарікає. Каже, завтра буде новий день, і вже навіть цьому треба радіти.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---