Зарплата тракториста - 10 тисяч, а доля підприємства - під загрозою

Середня заробітна плата на торфозаводах у селищі Маневичі та селі Прилісне Волинської області становить більше 4 тисяч гривень, а працівники на заготівлі корисної копалини в сезон отримують від 10 тисяч. Виробнича потужність підприємств становить близько 100 тисяч тон торфобрикетів на рік, проте якщо вчасно не внести зміни до законодавства, що дозволить освоїти нові землі під видобуток, галузь може "вимерти".

Про це йшлося під час візиту на ДП «Волиньторф» у рамках Дня депутата Волинської облради.

До складу ДП «Волиньторф» входить торфозавод в Маневичах та селі Прилісне Волинської області, їх загальна виробнича потужність становить 100 тисяч тон торфобрикетів на рік. Загалом споживачами продукції заводів є бюджетні установи Волині та прилеглих областей. Проте, цьогоріч географія поширення продукції розширалася у зв’язку з відсутністю вугілля у сусідів. Невелика частина продукції експортується в країні Європи – Польщу, Словаччину, Венгрію, Чехію, Німеччину, Данію тощо.

Як розповідає директор Маневицького торфозаводу, на заводі, який діє вже майже 44 роки, працює 120 чоловік. Робота тут триває цілодобово. Зважаючи на складні умови праці, середня заробітна плата тут становить 4 тисячі гривень, а працівники, які трудяться на заготівлі торфу, зокрема трактористи, отримують і 10 та 12 тисяч.Окрім того, працівникам регулярно привозять гаряче харчування, довозять та відвозять з роботи. Проте робота ця сезонна – видобуток триває з травня по вересень і лише в погожі дні.

Як відбувається видобуток і обробка

Торф, який заготовляють на сировинній базі, має вологу близько 80%. Готуючись до видобутку, цей показник знижують на 10%, а потім в польових умовах організовують сушку. Згодом у брикетному цеху потрібно знизити вологу до 20%. Після чого сировину передають на брикетування – під потужними пресами його приводять до того вигляду, у якому і продають. Зі слів керівництва заводу, труба, з якої майже цілодобово валить густий дим, зовсім не шкідлива для місцевих жителів. Адже викиди весь час перевіряють екологи.Тонна готової продукції коштує тут 555 гривень, калорійність становить близько 4000 кілокалорій на тонну. Як зауважують на заводі, попит на готовий торф втричі перевищує ту кількість продукції, яку тут можуть виготовити. Яскравим прикладом цього є десятки вантажівок, які шикуються в чергу перед заводом для того, щоб завантажити борти та відвезти торф у інші населенні пункти.

Дещо відрізняється процес виробництва на торфозаводі «Сойне». Директор ДП «Волиньторф» Іван Киричик за сумісництвом є і директором потужного заводу, пояснює, що у Маневичах торф сушать за допомогою пневмо-газової сушки (звідси і клуби диму).Торф спалюють у печах, а димові гази, температура яких становить більше 800 градусів Цельсія, використовують для сушіння торфу.

Своєю чергою, в «Сойному» для осушки використовують парові котли – в сушарках, без прямого доступу теплоносія до сировини, відбувається осушка а потім і пресування. Поруч розміщена і парова котельня, за допомогою якої забезпечують обігрів помешкань жителів села Прилісне. Іван Миронович зауважує, що жителі Маневич в дечому заздрять місцевим – адже ті дуже дешево отримують тепло. Зі слів Киричика, взимку в квартирах так тепло, що місцеві навіть не ставлять пластикових вікон та майже весь час тримають відкритими кватирки.

В активі заводу 11 торфозбиральних машин – вони фрезерують сировину шарами по 11 міліметрів.Тут же його підсушують, збирають у вали. Сировину на «Сойне» доставляють за допомогою вузькоколійки.Опісля – розвантажують в бункер і через транспортер вона подається безпосередньо на виробництво і котельню. Торф, вологістю 40%, спалюють, в результаті чого отримують пар.Готову продукцію відправляють на склад, а частину – фасують.Як зазначає Іван Киричик, така продукція є більш дорогою, тому її відправляють на експорт. Так, тонна фасового торфу коштує 86 доларів.Проблеми і перспективи

Зі слів директора ДП «Волиньторф», вкрай необхідним є освоєння нових територій.Оскільки потужності заводу дозволяють виготовляти набагато більше готової продукції, проте для цього варто освоїти більше площ з корисною копалиною. Саме для цього потрібні зміни в чинному законодавстві, які дозволять це зробити. Посадовець сподівається, що новий парламент надасть цьому питанню пріоритетне значення. Мовляв, якщо не внести зміни до законодавства на початку 2015 року, торф’яна галузь просто відімре.

Киричик каже, що частково це і так відбулось. Мовляв, раніше в Україні було 34 торфяних заводи, нині активно працюючих залишилось близько трьох – два на Волині і один на Рівненщині. Для прикладу, Білорусі вдалось зберегти всі 36 торфозаводів, тому там з альтернативним паливом проблем немає. Проте в Україні, яка довго купувала дешевий російський газ, вирішили, що така галузь не є перспективною, а тому і не опікувалась нею. Іван Киричик стверджує, що нині на часі її розвиток, оскільки вона має стратегічне значення.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---