Ми це бачили: база українських «кіборгів»

Ті, хто дивиться в очі смерті, не розраховуючи на державну підтримку визнання і нагороди, - бійці Добровольчого Українського Корпусу Правого сектора, - показали Інформаційному агентству Волинські Новини зсередини місце свого базування на Сході під час передачі допомоги добровольцям.

Нагадаємо, кевларові каски, теплі речі, каремати, спальні мішки, окуляри та балаклави, придбані за кошти, що могли бути витрачені на передвиборчу рекламу кандидата у народні депутати Ірини Констанкевич, передали тим, кого називають «кіборгами» - військовим ДУКу, які наразі обороняють донецький аеропорт.

***
Для того, щоб потрапити на базу бійців, довелося перетнути мало не всю Україну, прямуючи через Рівне, Київ, Полтаву та Дніпропетровськ.

Перевозимо необхідний бійцям вантаж у мікроавтобусі з символікою батальйону та номером ПТН ПНХ. У столиці дехто із водіїв, побачивши такий номерний знак, приязно сигналить нам.

Шлях мирними регіонами та відлуння війни

Після мирних міст Заходу України та Києва на власні очі побачити, що державі доводиться давати відсіч агресору, можна вже на Полтавщині, де минаємо перші блокпости. Дніпропетровськ справляє дивне враження – вже на в’їзді у місто стикаємося із поєднанням непоєднуваного – розфарбованим у червоно-чорних кольорах орденом Леніна. Назва міста - синьо-жовта. Саме тут вперше доводиться пройти перевірку на блокпості. Наліпку ПТН ПНХ з номерів мікроавтобуса змушують зняти. Як пояснили правоохоронці, такими наліпками часто заклеюють номери злочинці, щоб видати себе за учасників АТО.

Цікаво, що на блокпості стоять бійці із нашивками сумновідомого підрозділу «Беркут». Побачивши фотоапарат, один з беркутівців погрожує, що використає прийоми «безконтактного бою» і відбере апарат.



Загалом у Дніпропетровську зауважуємо перенасичення національною символікою поряд із радянськими назвами вулиць та іншими символами мертвої держави. У синьо-жовте тут розфарбовують не лише мости, а й цілі будівлі. Так, багатоповерховий готель прикрашений величезним тризубом. Про те, що містяни не підтримують ідей сепаратизму, свідчать численні банери, наприклад «Дніпропетровськ – європейське місто», «Гордимся тем, что живем в Днепропетровске! Мы украинцы!» тощо.

Їдучи Дніпропетровщиною, бачимо чимало національних прапорів та синьо-жовтих знаків із назвами населених пунктів, зупинки громадського транспорту у національних кольорах. Складно повірити, що зовсім поряд, у сусідній області ці прапори скинули з усіх державних будівель, а до всього українського вже впродовж місяців виховують у людей ненависть та зневагу.



Покровське – районний центр неподалік від межі Донецької та Дніпропетровської областей. На перший погляд, тут панує мирне життя – стоять різнобарвні намети із передвиборчою агітацією, працює ринок. На вивісках торговельних закладів – назви українською. Втім, як розповідають бійці ДУКу, у цій місцевості також можна натрапити на сепаратистів, а людина у камуфляжі зі зброєю, яка гуляє вулицею, – звичне для місцевих явище.
До добровольців тут ставляться прихильно. Дорогою минаємо залишки блокпосту. Як пояснюють бійці, його перенесли в інше місце, ближче до зони бойових дій.



База добровольців: бойова частина на місці дитячого табору

Власне, місце базування ДУКу – колишній літній табір відпочинку, де про його минуле нагадують написи та характерні для таких закладів споруди. На в’їзді – озброєний вартовий, який, запитавши псевдо бійця, котрий везе вантаж допомоги, доповідає про це по рації. Периметр, як застерігають добровольці, – замінований, тож, прогулюватися уздовж огорожі – небезпечно.

На території бази – чимало автівок, більшість номерних знаків яких заклеєна звичними для цього підрозділу наліпками «ПТН ПНХ». В автопарку батальйону – подарунки волонтерів, вживані іноземні авто, квадроцикли, а також броньовані автомобілі. Зауважуємо і металеві сітки, які слугуватимуть протикумулятивними екранами для бойових машин. Як розповідають добровольці, шлях від місця базування до селища Піски (населеного пункту, що розташований найближче до Донецького аеропорту) прострілюють ворожі снайпери, до того ж, є вірогідність потрапити під обстріл артилерії.



Вдалося стати свідком шикування бійців. Водночас, вести фотозйомку забороняють – більшість вояків невизнаного державою збройного формування не бажають публічно демонструвати обличчя. Ні до чого публічність і бійцям розвідувальної роти. Звертаються один до одного позивними, як це робили вояки УПА. Зауважимо, серед бійців ДУКу – представники найрізноманітніших регіонів та люди різного віку та освіти.

За наліпками на одній із будівель можна здогадатися про те, що серед них є фани українських футбольних клубів. Попри стереотипи про «концтабори для російськомовних», які нав’язує ворожа пропаганда, на теренах бази поряд із українською вільно лунає російська мова.

Носять добровольці традиційні нашивки «Укроп», а також із емблемою свого батальйону. Кажуть, що за шеврон ДУКу сепаратисти платять 10 тисяч доларів, адже зняти його можна лише із мертвого бійця. Можна побачити і наліпки з назвами регіонів, з яких походять бійці.

Частина добровольців зараз перебуває у селищі Піски та у Донецькому аеропорту. Говорять, що вчорашній день був «особливо мирним» - один із побратимів загинув. Попри невтішні новини, ті бійці, які повертаються на базу із «пекла», не втрачають бойового духу та впевненості в тому, що здолають окупантів.

Боєць-волинянин на псевдо Бронік втратив лік дням, відколи перебуває у одній з найгарячіших точок Донеччини – селищі Піски. Телефоном він розповідає про те, що режиму припинення вогню сепаратисти не дотримуються, обстрілюючи наші позиції із мінометів, «Градів» та зі стрілецької зброї.



Духовенство пліч-о-пліч з бійцями

Поряд із базою – полігон, де військові вправляються у стрільбі. Оскільки сьогодні неділя, навчань не відбувається – бійці шанують святковий день. Духовним життям батальйону переймається капелан отець Петро Бурак. Він розповів, що раніше підтримував бійців на старій базі, що була розташована ближче до Дніпропетровська і піонерському таборі імені Валентини Терешкової з 24 квітня. Разом із добровольцями Правого сектора перебуває тут від часу революційних подій у Києві, маючи відпустку лише під час Великодня.

«Чому я потрапив сюди? Пояснити, що таке покликання, складно. З 1994 року я – капелан «Тризубу» імені Степана Бандери, а з 1996 року - головний капелан цієї організації, що стала основою Правого сектора», - розповів священик.

Під час революційних подій він був капеланом на Майдані, а нині виконує цю місію на війні. Завдання священика під час бойових дій, з його слів – навчити вояків перемагати з любов’ю. Проповідь про любов до ворогів він читав бійцям цієї неділі, намагаючись пояснити ще раз те, що пояснює вже впродовж півроку.

Отець Петро зауважив, що є агностики, але немає атеїстів, на війні це найбільш відчутно. На його думку, бійцям вистачить сил вистояти, адже вони на своїй землі і з ними правда і Бог. А в Добровольчому Українському Корпусі, з його слів, бойовий дух «аж виплескується». На думку капелана, ця війна має свій рахунок, як, скажімо, матч Бразилія – Німеччина 1:7.

«Ми, без кращого озброєння, завдяки морально-вольовим якостям перемагаємо. Не можна зупиняти матч за п’ять хвилин до закінчення за рахунку 1:7 німецькому тренерові і казати «я хочу нічию», нам треба було додавити, але ми ще додавимо», - зауважив капелан.



На війні – не лише чоловіки

Окрім духовної їжі, є кому подбати і про їжу повсякденну – у їдальні для бійців готують жінки. На обід, окрім супу, салату та макаронів подають рибу, яку нещодавно виловили самі бійці. У їдальні можна зауважити великі коробки з печивом з написом «Бандерівська радість» – один із численних подарунків волонтерів. Зробити світлину приміщення їдальні можливості немає, оскільки триває обід і тут перебуває чимало бійців, які не бажають, щоб їх фотографували.



Незважаючи на те, що війна – традиційно не жіноча справа, на базі присутні представниці слабкої статі. Так, ще три місяці тому на місце базування ДУКу приїхала Алла Мегель, яка займалася створенням першого складу на території бази та організацією інформаційного центру батальйону. Під час однієї з нечисленних поїздок додому вона написала декілька нарисів стосовно Добровольчого Українського Корпусу, і повернулася на базу вже як кореспондент газети «Правий сектор». Її жартівливо називають «в.о. комбата», адже практично немає питання, з яким не зверталися б до неї бійці батальйону. Так, безпосередньо з передової їй телефонують, повідомляючи про потреби вояків.



Побут добровольців та головна мета поїздки

В приміщенні, де ночують бійці, поряд із прапором України – великий прапор Волині. Бійці з нашого регіону у цей час перебували у селищі Піски під обстрілом сепаратистів.

Територією бази гуляють евакуйовані із зони бойових дій кішки, які, як розповідають, раніше мешкали у будинку провідника Правого сектора Дмитра Яроша у Пісках.

Важливий атрибут усіх будівель на території бази – стіни вкриті дитячими малюнками, що привозять волонтери. За підписами можна зрозуміти, що надходять малюнки маленьких українців як із західних, так і східних регіонів держави. Окремі з них присвячені єдності українського та кримськотатарського народів, багато зображень голуба миру, солдат та побажань повертатися живими. На столі в одному з будинків – видання кишенькового формату, серед яких Новий заповіт, молитовник, довідник «Домедична допомога в умовах бойових дій», а також дитячі листи.



Головна місія нашої поїздки – передача допомоги, на яку очікують добровольці. Це – кевларові шоломи, тактичні окуляри, термобілизна, светри, рукавиці, балаклави, спальні мішки та каремати. Дізнавшись про те, що саме привезли з Волині, до мікроавтобуса починають підходити добровольці, які потребують якісного обмундирування. Їх зацікавили шоломи, светри, що носять офіцери бундесверу. Тактичні окуляри, зі слів бійців – необхідна річ, особливо, коли доводиться їхати на броні. Вони захищають від пилу, диму, осколків та дають змогу побачити у польових умовах те, що складно зауважити незахищеними очима.

Бійці зізнаються, що, оскільки сподіватися на підтримку з боку влади не доводиться, уся надія – на власні сили, волонтерів та меценатів. Так, цього ж дня отримали вантаж допомоги від волонтерів із різних регіонів України – берці, канцелярське приладдя тощо.

Вояки ДУКу визнають, що ініціатива кандидата у народні депутати Ірини Констанкевич відмовитися від білбордів на користь добровольців – на часі, адже, поки триває війна, існує гостра потреба в обмундируванні, а не в барвистій передвиборчій рекламі.

Передавши допомогу, нетривалі відвідини місця базування добровольців Правого сектора завершуються. Бійці запевняють, що у них достатньо духу, аби вистояти та дати відсіч численному та добре озброєному агресору. Адже Путін не міг передбачити, що, незважаючи на розграбовані та знищені впродовж десятиліть Збройні Сили, усі українці об’єднаються заради підтримки воякам і завдяки добровольцям, підтримці волонтерів та меценатів зруйнують ворожі плани окупації та поділу України на маріонеткові псевдореспубліки.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---