Мольфарка слова Дара Корній:«заплющую очі й бачу інші світи»

Українська письменниця Дара Корній, яка пише у стилі фентезі, нещодавно привезла до Луцька свою нову книгу «Зворотній бік сутіні». Жінка стала однією з найпопулярніших письменниць України буквально за шість років. Адже саме стільки часу минуло від виходу в світ її першої книги «Гонихмарник», яку було відзначено престижною премією «Коронація слова».

Про це йдеться у матеріалі газети «Волинські Новини» №9 від 31 березня.

Уже багато років письменниця живе у Львові. Народилася жінка на Старовижівщині, а її справжнє ім’я – Мирослава Замойська. Псевдо Дара Корній обрала невипадково: Дариною зветься її донька, а Корній – дівоче прізвище мами. «Відтак псевдонім утворився від двох найдорожчих мені жінок», – ділиться письменниця.

Улюблені казки – розповіді бабусі й дідуся

Мирослава Замойська каже, що потяг до міфології українців у неї виник ще в дитинстві, коли бабуся й дідусь розповідали їй різноманітні історії про мавок та лісовиків.

«Мої улюблені казки – ті, які розповідали бабуся та дідусь, – каже Корній. – З дитинства знала, що не усі мавки добрі. Є й злі. Є такі, що можуть звести з розуму. Але є мавки, які годні допомогти людині. Такі трохи містичні історії були для мене дуже природні та справжні. Довгий час навіть не могла повірити, що все це неправда. Бо коли дідусь їхав у ліс, обов’язково привозив для мене гостинці від лісовика. Удома завше ставили кашу для домовика, правда, її потім з’їдали коти, але я все одно у це вірила. Дідусь казав, що там, де живе домовик, обов’язково житиме кіт. Домовик і кіт – нерозлучні. Ці розповіді були частиною мого життя. Дуже тішуся з того, що мала таке дитинство. Тепер мені є про що розповісти читачам».

Першу книгу «Гонихмарник» письменниця написала для доньки й навіть не збиралася її публікувати. «Може, якби знала, що її опублікую, то писала б краще», – жартує Корній.

Донька Дарина дуже часто допомагає Мирославі. Наприклад, героїня однієї з книг Дари Корній Мальва говорить мовою підлітків. Письменниця каже, що у цьому їй допомагала донька. Адже дорослій людині складно таке написати. «Дарина склала для мене словничок українського сленгу. Бо мама такого понаписувала, що дитина потім довго редагувала», – зізнається письменниця.

А у «Гонихмарнику» не мало бути післяслова. Однак Дарина просто змусила матір його дописати. Сказала, що не можна так чинити з людьми, адже письменниця зробила їх нещасними в кінці книги. Тому донька наполягла на щасливій кінцівці.

Коли Дара тільки почала писати перші тексти, то збирала матеріал із різних етнографічних книжок. «Перечитала цілу купу різної літератури, а тоді зрозуміла, що ці знання у мене вже й так закладено. Закинула це все. І тепер кажу всім, щоб не сприймали все буквально. Адже це не наукова література, а художня. А ще – я українка й інтуїтивно відчуваю такі речі. Тому дослухаюся до внутрішнього голосу», – запевняє письменниця.

Дара Корній розповідає, якщо немає натхнення писати книгу, то краще не писати взагалі, а перечекати до кращого часу. Так склалося й із її останньою книгою «Зворотній бік сутіні». Два роки авторка не могла її дописати, аж поки герої книги їй не наснилися. «Не могла дописати ніяк, хоч і знала, чим закінчиться «Зворотній бік сутіні». А тоді мої герої почали мені снитися і я зрозуміла, що не можу не дописати книгу. Відтак за півроку дописала дві: «Зворотній бік сутіні» та «Зворотній бік світла».

Також письменниця зізналася, що у її книжках є прототипи реальних людей. «Знаєте, не планувала, щоб вони були, – каже жінка. – Але такі люди з’являються. Буває так, що пишу про вигаданого Стрибога, а потім вигулькує прототип цієї людини – мій приятель. Зрозуміла це не відразу, а коли дописала «Зворотній бік світла». Коли книга вийшла, то я її йому подарувала. Приятель прочитав і о третій ночі мені передзвонив та запитав: «Стрибог – це я?». Він нормально відреагував, мовляв, добре написано. Але коли писала продовження, то цей же друг повідомив, що погано почувається, й додав: «Тільки не вбивай Стрибога». От такі дивні моменти бувають навіть з богами. Бачиш цю людину перед собою – і нічого вдіяти уже не можеш».

«Іноді й зі мною трапляються містичні речі»

Корній зізнається, що іноді з нею трапляються містичні історії. «От вигадаю персонаж, не прив’язаний ні до кого, а через деякий час знайомі кажуть, що я описала реальну людину, – розповідає жінка. – Мовляв, цей чоловік має у Львові нічний клуб. У нього така ж зовнішність та поведінка, як у мого героя».

Коли письменниця щось пише, то усі містичні світи стають для неї реальними – вдається до своєрідного самонавіювання. «Це дуже небезпечні стани. Стараюся на людях такого не практикувати, – жартує Корній. – Але є світи, які... я заплющую очі – й бачу. Якось їхала на роботу у громадському транспорті й на мить зрозуміла, що я не в маршрутці, а десь у іншому місці. Ніби перенеслася в інший світ. Чесно, навіть трохи злякалася. От така дивна річ зі мною трапилася».

Дара Корній упевнена, що всі українські притчі – не зовсім легенди й у них є правда. Письменниця каже, що не боїться писати про інші світи, які для когось, можливо, й трохи моторошні. Жінка запевняє, що той інший світ ніколи не прийде до людини, якщо вона сама цього не захоче.

«Там усе не так. Це тільки ми, люди, можемо пхатися без дозволу й заходити до когось як не через вікно, то через двері, – розповідає Корній. – Річ у тім, що є дуже багато спокус, коли хочеться заглянути у світ тіні. От приятель два роки тому подарував мені книжку замовлянь. Зізнаюся, що там навіть є замовляння на смерть. Але в людини завжди є право вибору: вона може скористатися цим, а може відмовитися. Так і я».

У своїх книжках Дара Корній використовує різні замовляння, однак каже, що вони не справжні. Для читачів вона спеціально їх переписує. На думку Корній, з кожною людиною можуть трапитися містичні речі, які вона не зможе пояснити. Але більшість воліє про це просто не думати.

Письменниця розповіла, що усі звернення до ворожок та цілителів, які начебто рятують людей від хвороб, насправді не допомагають, а тільки відбирають енергетику. Бо не можна щось взяти і взамін не віддати нічого. За все треба платити, а в таких випадках плата не лише матеріальна.

«Колись в українській міфології не було чіткого поділу між добром і злом, – зазначає мольфарка слова. – Світ сприймався багатогранно. У давнину, коли люди йшли на війну, то зверталися до темного бога. А коли треба було задобрити вищі сили на щедрий врожай, зверталися до добрих богів. Тоді світ був урівноважений. Зараз з’явився поділ між злом та добром. У нашому світі ця межа стирається. Якщо дуже довго людям утовкмачувати, що канібалізм – це добре, то з часом вони у це віритимуть і зло стане добром. Тому не треба піддаватися на спокуси. Бо вибір є завжди».

Лілія БОНДАР

На фото: Дара Корній – корінна волинянка, народилася в селі Секуні Старовижівського району

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---