Мало бути поінформованим, треба вміти критично читати медіа

У світі щодня виробляється більше даних, ніж за весь період з моменту створення ранньої цивілізації до 2003 року, як зазначає виконавчий директор GoogleЕрік Шмідт. З одного боку, це позитивно, а з іншого – все легше заплутатися в потоках повідомлень, все легше маніпулювати громадською думкою. Силу та наслідки інформаційної війни українці відчули на власному досвіді. Про те, чому важливо бути медіаграмотним у сучасному світі та критично ставитися до інформації, йдеться в Інтерв’ю з виконавчим директором громадської організації «Телекритика» Діаною Дуцик у газеті «Волинські Новини» №9 від 31 березня.

– Що ви вкладаєте у поняття медіаграмотності?

– Лауреатка Пулітцерівської премії, журналіст Washington Post Енн Епплбаум під час однієї зі своїх лекцій дуже просто означила, що таке медіаграмотність – це спосіб, у який ми вчимо людей читати медіа.

Мені близьке це визначення. Люди в час перенасичення інформацією мають уміти правильно читати медіа, будь-які. Читати – у сенсі критично оцінювати інформацію, не сприймати все на віру, а перевіряти.

– Чому читачу чи глядачу важливо критично оцінювати інформацію, яку він отримає? Навіть із засобів масової інформації.

– Зараз інформаційне поле наповнене фейками (від англ. fake – «підробка», – ВН) та неперевіреною інформацією. Так було зав­жди. Але з початком агресії Росії проти України потік такої «зіпсованої» інформації став дуже потужним. Суспільством намагаються маніпулювати, формувати його думку в потрібному різним силам руслі. Критичне мислення необхідне, щоб не бути маніпульованим. Маніпульована людина буде ухвалювати погані рішення, наприклад, під час виборів або в період високої політичної активності. І ці помилкові рішення можуть дуже дорого коштувати країні.

– На вашу думку, наскільки медіаграмотними є українці? Чи легко піддаються впливу, вірять фейковим повідомленням?

– За останні рік-півтора ситуація змінилася на краще, на мою думку. Це доводять соціологічні дослідження. Рівень довіри до ЗМІ дуже впав. Передовсім до російських медіа він знизився до критичної межі. Але й українським ЗМІ люди не довіряють так, як раніше. Це привід замислитися над якістю нашої журналістики. Думаю, люди зіставляють, що вони бачать реально за вікном і на екранах телевізорів. І якщо ці картинки не збігаються, перестають довіряти медіа.

– Чи достатньо працюють українські державні служби, аби протистояти інформаційній пропаганді, яку ведуть з-за кордону?

– Україна опинилася в складній ситуації, обравши демократичний шлях розвитку. Ми не можемо вести тотальну цензуру й централізовану пропаганду, бо це суперечить демократичним практикам. Але, на мою думку, це й не потрібно. Потрібна збалансована державна інформаційна політика. Із цим проблеми. Оскільки часто між відомствами, які дотичні до реалізації інформаційної політики, відсутня координація, бракує професійних кадрів тощо. Тому ми не працюємо на випередження якихось інформаційних атак, що мало би бути, а лише фактично їх відбиваємо. Це завжди програшна позиція.

– Чи є доцільність запровадження уроків медіаграмотності у навчальних закладах? Якщо так, то яких результатів можна очікувати?

– Мені здається, що це вже навіть не варто обговорювати. Так, в епоху тотальних медіа люди зі шкільної парти повинні вчитися жити в такому перенасиченому інформацією світі. Тому відповідні уроки мають бути ще в школі. Головні результати – це критичне мислення та вміння жити у світі, де стрімко розвиваються нові медіатехнології, а відтак вдосконалюються і системи маніпуляції людьми. І не обов’язково говорити лише про війну. Проаналізуйте силу реклами, наприклад, ліків. Це може бути не менш небезпечно, ніж пропаганда, якщо люди вдаються до самолікування, надивившись реклами.

– Чи читають українці іноземні ЗМІ, окрім російських?

– У мене нема відповідних соціологічних даних. Тому не можна говорити напевне. Скажу лише, що українські журналісти майже перестали використовувати російські ЗМІ як джерела інформації. І це позитивно. Сьогодні вони все частіше звертаються до західних ЗМІ.

– На Волині 35% території не покрито національним мовником. Відтак волиняни дивляться польські чи білоруські канали. До яких наслідків це може призвести?

– Наслідки завжди в таких випадках погані. Донбас – реальний приклад. Тому наша громадська організація на своїх медіаресурсах (і «Детектор медіа», і MediaSapiens) не втомлюється привертати увагу до цієї проблеми. Надзвичайно важливо, аби наші громадяни мали можливість дивитися українські телеканали, слухати українське радіо й читати українські газети.

Довідково. Згідно з даними Київського міжнародного інституту соціології, 72% населення дізнається новини переважно з українських телеканалів та інтернет-ЗМІ (43% тільки дивляться ТВ, 29% також користуються інтернетом). 22% регулярно звертаються і до українських, і до російських джерел інформації (з них 9% – тільки телеглядачі). 6% практично не цікавляться новинами з жодних із перерахованих ЗМІ. (Максимальна похибка вибірки 3,45%, опитано 1894 респонденти, дослідження відбувалося у 2015 році).

Спілкувалася Тетяна ГРІШИНА

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---