Лучанин, який штурмував Савур-Могилу, житиме з осколками в тілі

Тарас Тимчак – боєць 51 окремої механізованої бригади, який нині перебуває на реабілітації після поранення під Савур-Могилою. Хлопець разом зі своєю молодою дружиною готуються до подорожі у Буковель від благодійного фонду «Фонд Ігоря Палиці - Новий Луцьк», де вони хочуть провести свій маленький медовий місяць, поки він у відпустці. Адже після лікування в госпіталі Тарас вирішив одружитися з тією, яка чекала його із зони АТО.

Своєю чергою, у благодійному фонді розповідають, що до програми оздоровлення, відповідно до якої вже третій рік поспіль у Буковелі відпочивають школярі, студенти, вчителі та вихователі, бібліотекарі і працівники різних сфер життя міста, вирішили включити і лучан-учасників АТО.

«Після повернення із зони АТО наші військові потребують, насамперед, психологічної підтримки і морального розвантаження. Тому разом з тим, що благодійний фонд спільно з викладачами кафедри медичної психології СНУ імені Лесі Українки працює над створенням психологічної служби, ми пропонуємо лучанам, які повернулися з зони АТО, оздоровитися в Карпатах на гірському курорті Буковель у рамках діючого проекту фонду, разом зі своїми сім’ями», - коментує заступник голови правління благодійного фонду «Фонд Ігоря Палиці - Новий Луцьк» Ірина Констанкевич.

Зараз Тарас у відпустці, реабілітаційний період триватиме ще 30 днів. Коли перебував у госпіталі, довідався про ті програми допомоги, які пропонує благодійний фонд. Він першим вирішив скористатися пропозицією оздоровлення у Буковелі.

Боєць розповідає, що пішов до війська після того, як отримав повістку. Переконує, що навіть у думках не мав «відкосити», і разом з друзями був готовий виконувати свій громадянський обов’язок перед своєю країною. Тепер же йому на згадку про ці події в тілі залишилися два осколки, які так і не витягнули медики.

У складі окремої тактичної групи «Колос» 51 ОМБ разом зі своїми побратимами Тарас тричі штурмував Савур-Могилу. Після третього бою потрапив у шпиталь з осколковими пораненнями. Чотири осколки засіли в плечі, під лопаткою, в сідниці. Два з них лікарі витягли, а два – не змогли, але переконують, що ці осколки не заважатимуть йому повноцінно жити. Три тижні він лікувався у госпіталі – спершу в Черкаську, а згодом - у рідному Луцьку. Лише по тому, як його доправили в рідне місто він зізнався рідним, що воював і нині поранений. До того моменту він розповідав, що служить у спокійному місці, копає окопи і ходить на чергування.«Я своїм рідним не говорив, я казав, що перебуваю на базі, що копаю окопи і ходжу в наряди. Коли вже мене привезли в госпіталь – тоді повідомив, що я тут. До того й мама не знала, бо якби довідалася що я під Сніжним , чи під Савур-Могилою, то могла надумати все що завгодно», - каже Тарас. Так хлопець захищав спокій не лише батьків, а й дівчину, з якою зустрічався вже 2 роки. Після цього пара - Тарас і Майя - вирішила одружитися.«Міні-медовий місяць після одруження з Майєю проведемо у Буковелі. Ніколи не їздили з нею на такий відпочинок. Тому надіюсь відволіктися. І думаю, це позитивно вплине на морально-психологічний стан. Важливо, що не забувають тих людей, що там були і ризикували життям за людей, які живуть в Україні. Підтримку отримали не тільки від благодійного фонду, а й від волонтерів, дітей, які передавали свої малюнки і листи, робили ляльки із жовто-блакитних стрічок. Хлопцям якраз цього не вистачає – патріотизму і впевненості», - розповів Тарас.

Савур-Могилу «брали» дуже важко. Поруч з 51 бригадою штурмували стратегічну висоту ще декілька бригад, всі вони виходили з боїв не без втрат. Каже, в них було все: і танки, і артилерія. Зброї вистачало - і патронів, і гранат. Чому висоту таки знову здали бойовикам – незрозуміло. Щоправда, хлопця там уже тоді не було – він лікувався після поранення, тому й пояснити таке рішення він не може. Але те, що цей об’єкт був важливий, каже, розуміли всі. Адже з цієї позиції проглядалася значна частина Донбасу. Нагадаємо, в бою за Савур-Могилу загинув лучанин Артем Карабан.З його слів, чимало його побратимів зараз у полоні, куди вони потрапили після «Іловайського котла». Є з-поміж його знайомих і ті, які значаться в списках зниклих безвісти. А серед тих, хто нині воює в зоні АТО, розповідає, є двоякі переживання. Одні готові йти воювати далі, а інші – виснажені і розчаровані. Тому про це треба запитувати кожного окремо. «Все це мало б закінчитися швидше. А керівництво в Генштабі мало бути відповідальніше й фаховіше. А ці перемир’я на руку терористам. На жаль, нашим воякам часто не вистачає патріотизму, впевненості, дехто не розуміє, що він робить. Тому тих однодумців, добровольців варто було б зібрати в один з підрозділів. І ніхто б не скаржився, бо вистачало всього», - каже хлопець.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---