Лучанин-айдарівець із сарматською підковою і особливою кров'ю

Лучанин-айдарівець як донор здав не один літр крові, був рятувальником, а коли в Україну прийшла війна, став добровольцем. Для свого 11-річного сина він – Герой, для побратимів – ангел-охоронець. Адже у його загоні за рік не загинув жоден із 30 бійців. «Сармат» – мудрий і надійний командир, який береже кожного бійця, бо знає: ЖИТТЯ БЕЗЦІННЕ. Про це інформує Слово Волині.

Олег Твердохліб (на фото – зліва) наступного року перетне 50-річний життєвий рубіж (хоча виглядає значно молодшим). Офіційно кров здає з 1991-го.

Жартує, що виріс таким міцним, бо народився на Кавказі, куди батьків відправили як молодих спеціалістів. До речі, в пана Олега й кров особлива.



– У мене ІІІ «плюс», але з високими титрами 6-9, це як імунна система крові. Спиртне вживаю лише на великі свята, курити кинув ще до армії, бо займався плаванням та парашутним спортом, – каже кандидат у майстри спорту з парашутного багатоборства, на рахунку якого півсотні стрибків із парашутом.

Як уперше і для кого став донором, уже й не пригадає. Втім, була одна історія, про яку Олег Твердохліб часто згадує.

– Знайомий попросив допомогти онкохворому хлопчикові, який був у тяжкому стані. Не зміг відмовити, шкода мені тих дітей. Познайомилися, здав для нього лейкоцити, і дитятко пішло на поправку. Він живе в Луцьку, але ми більше не бачились, – розповідає Олег.

За своє життя чоловік здав кров, плазму, лейкоцити стільки разів, що має звання Почесного донора, яке йому присвоїли, коли чоловікові було 30. З легкої руки Олега з десяток його колег – волинських рятувальників – теж стали донорами, і невдовзі дехто із них стане «Почесним».

Уже рік, як в Адміністрацію Президента надіслані папери на присвоєння

Твердохлібу звання Заслужений донор, але віз і нині там.

– Коли звільнився зі служби в Державній службі надзвичайних ситуацій в області й пішов на пенсію, мої папери відправили в Київ. Я вже рік воюю на Сході в «Айдарі», а звання поки так і не отримав, – каже доброволець. – За ту кількість крові, яку здав, зі слів працівників станції переливання крові, Заслуженим уже з десяток разів мав би стати. А, як відомо, щоб отримати це звання, потрібно кров здати не менше сорока разів. До речі, цю відзнаку Президент вручає особисто. Дуже хочу з ним зустрітися, бо багато назбиралося питань за рік служби в зоні АТО.

Їхати на схід 48-річний старшина Твердохліб вирішив, лише два дні побувши на пенсії, щоб туди не забирали 19-річних хлопчиків. Пішов у військкомат, а йому, військовому пенсіонеру, вказали на двері, мовляв, старий воювати. Тож у батальйон «Айдар» лучанин подався добровольцем, а потім і ще своїх хлопців забрав. Так на Луганщині з’явилася рота «динозаврів» (там служать чоловіки, не молодші 45-ти) на чолі із «Старшиною» (тодішній позивний Твердохліба). «Динозаври» не пасуть задніх і бережуть один одного.

– Коли вперше торік у травні потрапив на схід, побачив, що 50% місцевих за нас, а решта – це «болото». Ми їх так називаємо, бо їм байдуже, хто, що, як, аби їх не займали.

А вже до середини осені, коли почали звільняти захоплені терористами населені пункти, прихильників України побільшало. До речі, за тиждень до Дня Незалежності українські війська практично зачистили від терористів усю Луганщину, а Луганськ взяли у кільце, і його можна було звільнити, – розповідає Твердохліб. – Але прийшов наказ згори – відходити. Досі не можу збагнути, навіщо? Адже стільки хлопців там полягло. Добровольчі батальйони відмовлялися відходити, але, лишившись, потрапили б у кільце. Не розумію цього перемир’я, для чого воно, щоб сепаратисти сили нарощували?

За цей рік на війні в Олега Твердохліба назбиралися не лише багато запитань до Президента і слів подяки волонтерам. Солдат «заробив» п’ять офіційних контузій (хоча їх було значно більше), поранення ніг і пожиттєвий трофей – осколок між сухожиллями у коліні. Його не можна дістати, тому в магазинах постійно «пищить» система проти злодіїв. Але це – ніщо у порівнянні із втратами друзів.

– Мені важко змиритися з тим, що доводиться вбивати. Та це війна... Ми багато про це говоримо з нашим капеланом отцем Михаїлом. Його підтримка дуже важлива. Він рятує нам душі, – зізнається чоловік.

А ще в Олега Твердохліба є талісман – давня сарматська підкова, якій щонайменше тисяча років.

– Свою щасливу підкову торік улітку знайшов під Металістом у вирві від подвійного влучання снаряду. Підкидав камінці берцем, аж раптом щось цьокнуло. Підняв, почистив, бачу – підкова, але якась дивна. Потім показав спеціалістові – виявилось, сарматська. Добрі гроші за неї пропонували... Не віддав і ношу в бронежилеті. Відтоді кличуть «Сарматом», – розповідає власник талісмана.

Нині лучанин служить у ЗСУ: «айдарівці» усім підрозділом перейшли в десантні війська і їхній капелан отець Михаїл – теж. Вони склали кістяк десантно-штурмової роти, а Твердохліб виконує обов’язки командира.

До речі, отець Михайло і Олег Твердохліб – два авторитети для побратимів, а ще їх дуже люблять дітлахи Луганщини, яких спочатку матері ховали за власні спини, щоб «злі і жорстокі бандерівці» їм не нашкодили.

– Бувало, до школи їх підвозили, то з нас на сувеніри всі шеврони познімають, стрічки жовто-блакитні. А як це трепетно, коли діти зустрічають нас біля своїх дворів із маленькими українським прапорцями чи стрічками жовто-синіми. Бачили б ви очі малечі, коли в одному з дитсадків із капеланом організували на Новий Рік прихід святого Миколая. Святого зображав я. А подарунки роздавали разом. За цих дітей варто боротися, бо вони – маленькі українці, які ніколи не покличуть Путіна, – переконаний «Сармат».

Тамара ЗУБЕНКО

P.S. Коли стаття була готова до друку, на сайті Президента України з’явилася інформація про те, що Олегові Твердохлібу і ще трьом волинянам за вагомий особистий внесок у рятування життя людей, багаторазову безоплатну здачу крові присвоїли почесне звання «Заслужений донор України».

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---