Лучанам розповіли про унікальну подорож автостопом в Антарктиду

Божевільна на перший погляд ідея мандрівки, фінансові і бюрократичні перешкоди, подорож через протоку в маленькій яхті та чому полярники ненавидять журналістів: журналіст та мандрівник Андрій Мочурад розповів, як вдалося потрапити в Антарктиду на станцію до українських полярників, подорожуючи автостопом.

Гутірка з мандрівником відбулася 2 серпня під час фестивалю «Бандерштат».

Андрій Мочурад – колишній атовець, боєць батальйону «Айдар», зізнається, що, вирушаючи в Антарктиду автостопом, не мав на меті піаритися чи робити якийсь бренд. Донедавна українська полярна станція «Академік Вернадський» була мало не секретним об’єктом. Тож він вирішив змінити ситуацію, аби популяризувати її та щоб науковці не були «закритим клубом». Тож домовився з другом зняти фільм про полярників, не маючи на той час бюджету. Андрій Мочурад зізнається, що спроби зібрати кошти на апаратуру та поїздку краудфандингом принесли «велику дулю», тож довелося витратити час на те, щоби заробити на поїздку.

Головним, як казали, було добратися до Південної Америки. Це не здавалося складним, адже раніше він об’їхав 40 країн, наприклад, у 2013 році віз прапор Львова на вершину гори Арарат, потрапивши під час тієї подорожі у табір для біженців.У листопаді, маючи купу незавершених проектів з дизайну, вклавши кошти в техніку, він дізнався, що інший мандрівник Віктор-Микола Гаврилюк, який подорожував автостопом Бразилією, лишився без грошей і документів, бо в нього викрали наплічник. Тому стали збирати кошти для допомоги мандрівникові, допомагали, аби йому вдалося виготовити новий паспорт. Йому знайшли житло, тож він прожив місяць на ранчо в Бразилії. У шкіряних черевиках з ранчо він згодом добрався до станції «Академік Вернадський».

Наприкінці грудня 2018 року Андрій Мочурад взяв квиток на лоукост через Атлантику. Для цього він проїхав автостопом з України до Барселони, везучи два наплічники – один з апаратурою для подорожі, а інший, на шиї, – з речами для Гаврилюка.

Вони зустрілися вже у столиці Аргентини Буенос-Айресі, де жили в домівці «Пласту». Виявилося, що про мандрівників забули усі, попри те, що на підготовку до подорожі був витрачений рік і їх офіційно запрошували знімати фільм. Діставшись потім в чилійське місто Пунте-Аренас, виявили, що їх ніхто не знає, а групи на подорож кораблем в Антарктиду формували ще в жовтні, а не в січні. Науковці тим часом добиралися на континент яхтами. Дехто з науковців відверто казав, що мандрівники туди не потраплять і вмовляли їх повернути назад. Без проблем дістатися в Антарктиду може лише той, хто має 35 тисяч доларів на квиток.Для того, щоб все ж вирушити в Антарктиду, відчайдушно намагалися звертатися то в Чилійський інститут Антарктики, то навіть до російських полярників. Однак один із наукових співробітників з Росії попросив мандрівника надати повну автобіографію, і той зрозумів, що може стати новим Сенцовим (Андрій Мочурад віз з собою шість бойових прапорів українських підрозділів, в уяві російської влади є «карателем». Згодом українські полярники жартували, що йому треба було таємно вивісити прапори над російською станцією вночі та втекти).

Звертався він і до українських телеканалів, але ті, хоч і готові були допомогти, просили надати ексклюзивне відео – усіх цікавило, як вантажитимуть на кораблі дизель-генератори для станції – ці пристрої забезпечують електрикою полярників. Аби відзняти це, він намагався потрапити у різні порти, втім відео телевізійники у нього таки не взяли.

Для того, щоб потрапити на корабель, що віз українських полярників, потрібно було вирішити питання протягом одного дня. Випадково в готелі зустріли представника хорватської діаспори, який виявився великим фаном України, а корабель, як з’ясувалося, належав його другові. Вже стоячи на палубі корабля, один з науковців запитав мандрівників про те, як вони планують вибиратися з Антарктиди. Це, мовляв, могло стати великою проблемою. Отже, повіривши науковцю, мандрівники зійшли з корабля. Як згодом виявилося, той науковець просто хотів, щоб Андрієві нічого не вдалося відзняти, оскільки зйомками на станції одночасно займався його колега та хотів зробити у Києві виставку. Побачивши назву пабліку в соцмережі «Автостопом в Антарктиду», науковець аж бісився.Тож подорож на станцію знову скасовувалася і мандрівники вирішили у вільний час піти в похід до най південнішої точки Південної Америки. Під час походу вони протягом п’яти днів були позбавлені будь-якого зв’язку, тож, повернувшись до містечка, дізналися, що їх оголосили в міжнародний розшук як зниклих безвісти. Шукали їх тоді консули України в Аргентині та Чилі.

У підсумку все ж вдалося знайти невелику яхту через протоку Дрейка. Для того, щоб вирушити, довелося домовитися про те, що за харчі та частину пального заплатять пізніше.

«Якщо ви подорожуєте автостопом, щоб написати книгу, зняти фільм, вам допомагатимуть, але якщо просто хочете мати халяву, це не той варіант», - пояснює Андрій Мочурад.

Він розповів, як вирушив на маленькій яхті через протоку Дрейка, де з 13 членів екіпажу було 10 громадян Ізраїлю, тож його знання англійської та іспанської не стали в нагоді. Під час шторму на другий день подорожі доводилося відрами вичерпувати воду за борт яхти, а вночі руками без рукавиць працювати з канатами та класти вітрило, яке міг просто розірвати вітер. Свою подорож через протоку Дрейка він описує як 14 днів без душу, серед солоної води, коли той, хто випаде за борт, за 4 хвилини стає трупом, адже яхта не встигне за той час розвернутися. Маленьку яхту страшенно гойдає, тож нудить усіх без винятку. Для того, щоб все ж помитися, збирали в бідони воду з льодовика, що танув. За допомогою ще кількох плавзасобів все ж вдалося потрапити на станцію «Академік Вернадський».Мандрівник наголошує, що українці досі мало знають про нашу станцію на Антарктиді. Він пояснив, чому полярники ненавидять медійників. До прикладу, досі на сайті Міноборони вказано, що він їздив на «східний полюс», журнал "Країна" писав, що він фотографувався «на висоті дві тисячі кілометрів», також писали, буцімто протоку Дрейка полярники пройшли на лижах. Коли подібні речі бачать науковці, вони дуже зляться і тому не хочуть спілкуватися з пресою. Андрій Мочурад розповів, що на станції здійснюють спостереження за озоновою дірою, за змінами магнітного поля, це колосальні дослідження, про які мало хто знає. Дехто, мовляв, дивується, для чого взагалі потрібна наукова станція на Антарктиді Україні. Однак ті, хто купує квиток на мандрівку в Антарктиду за 30 тисяч доларів, а це далеко не бідні люди, часто дізнаються про існування України лише в Антарктиді, оскільки Україна – одна з 29 країн, що мають станції на цьому континенті.

«Я нічого не зробив, це науковці роблять дофіга, а я просто їздив до них в гості», - відзначає мандрівник, повідомляючи, що планує видати книгу про подорож автостопом в Антарктику.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---