Льотчик, який захищав Волинь, вручав диплом Гагаріну

Свого часу він прийняв перший удар від німецьких військ на Волині, захищав небо нашої області і країни. А пізніше льотчик Федір Архипенко вручав диплом першому в історії людства космонавту Юрію Гагаріну.

Про це - в рубриці Інформаційного агентства Волинські Новини «Волинь не забуває».

17-й винищувальний авіаполк – ще одне з’єднання, яке на початку війни дислокувалося на Волині і прийняло на себе перший шалений удар німецько-нацистських загарбників. Полк сформували у червні 1939 року і дислокувався він на аеродромі Любитів в Ковельському районі.

На теплу пору року полк передислоковувався на польовий аеродром Велицьк в Ковельському районі. Полк був озброєний новітніми на той час винищувачами И-16 та И-153. В жовтні 1939 року до полку прибуло молоде поповнення. Серед нього був і випускник Одеської військової авіаційної школи пілотів, уродженець села Авсімовичі Бобруйського району Могильовської області Білорусії, молодший лейтенант Федір Федорович Архипенко.

В своїй книзі мемуарів «НА ВЗЛЁТ! Записки лётчика-истребителя» в главах «Довоенная служба» та «Война» Федір Федорович детально описує період служби у ВПС на Волині. З любов’ю і ніжністю згадує він такі перлини Волинської землі як Луцьк, Ковель, Голоби, Любитів, Велицьк. На Волині він зустрів і своє перше кохання – дівчину Ядвігу, але війна розлучила їх, не давши почуттям розвинутись. Не можемо не навести декілька цитат з цієї книги:

«До сих пор помню посещение маленького ресторанчика в Луцке: обед был обильный, вкусный и натолкнул тогда на благодушный вывод: вот, жизнь людей и стала лучше»

«Представитель батальйона аэродромного обслуживания нас, молодых летчиков, отвез в Ковель, где и разместил по квартирам. Мне досталось койко-место в комнате, где жил еще какой-то военный из другой части, правда, ночевал он редко и виделся я с ним всего несколько раз. Хозяйкой дома была полька, пожилая и очень добрая женщина, относившаяся ко мне как к сыну, хотя мы тоже нечасто виделись, ибо вход в комнату был отдельный, а приходилось рано уезжать и лишь за полночь возвращаться с аэродрома».

Але були і напруженні моменти:

«Помнится, что перед войной в тех местах нередко пропадали командиры из других частей и, находясь вне воинской территории, приходилось быть бдительным.

Весной 1941 года по заданию комиссара в одной из деревень под Ковелем мне довелось прочитать доклад, посвященный дню Красной Армии. Приехал я в эту деревню, представился председателю колхоза и проследовал в клуб, где собралось много народа. Сделал доклад. Во время доклада под окнами раздалось несколько выстрелов. Возможно, что неудовлетворенные советской властью (колхозами) селяне решили проверить на практике, в моем лице, моральную стойкость Красной Армии.

После доклада были танцы, я тоже приглашал девчат и танцевал, хотя и отвлекался, посматривая по сторонам, чтобы не пристрелили. Чувствую, что мое поведение удивило их; ведь «пан советский офицер» был так прост, что приглашал деревенских паненок и танцевал с ними. Атмосфера вокруг была довольно напряженной и пришла мысль, что неплохо бы быстрее уехать отсюда, пока жив. Хотя меня оставляли ночевать, я настоял на отъезде и на извозчике уехал в Ковель, всю дорогу держа пистолет в готовности за пазухой, не показывая тревоги.»



Зі слів Федіра Федоровича, перед війною в полку, як і всюди, відбувався звичайний радянський бардак. Він згадує:

«1. Обстановка на аэродроме перед войной была сложной, хватало неразберихи и бестолковщины.

2. Летно-технический состав жил в деревне за несколько километров от аэродрома, и только небольшая часть в помещичьем имении, находившемся в 200 метрах от аэродрома.

3. Семьи летно-технического состава проживали в Ковеле и по субботам командиры разъезжались к своим семьям».

Окрім того, «Весной 1941 года немецкие самолеты-разведчики постоянно нарушали нашу границу и совершали разведывательные полеты над советской территорией и над нашим аэродромом, но было указание их не сбивать и даже не пугать, а лишь сопровождать до границы. Все делалось для того, чтобы оттянуть войну, исключить развитие навязываемых Германией провокаций. Разведывательные полеты и, как итог, фотоснимки территории пограничных округов дали немецкому командованию в начале войны колоссальный козырь.»

Причиною цього був пакт про ненапад Молотова – Ріббентропа.

У ніч з 21-го на 22-е червня 1941 року Федір Архіпенко був оперативним черговим по аеродрому Велицьк. О 4:25 ранку перша хвиля ворожої авіації нанесла удар по аеродрому. Протистояти ворогові не було кому, адже була неділя і льотчики перебували в Ковелі у своїх близьких.

Зенітної артилерії на аеродромі також не було. Згодом на підмогу прибув винищувальний авіаполк з Житомира. Федір Федорович, як міг, організовував поодинокі бойові вильоти житомирців і евакуйовуав розбиті на землі літаки. Він рвався в бій з ворогом, але не міг покинути командного пункту через відсутність вищого керівництва. В обід на аеродром прибули з Ковеля командир полку з іншими льотчиками, а з Луцька – командир 14-ї змішаної авіадивізії, до складу якої входив 17-й авіаполк, Герой Радянського Союзу генерал-майор Іван Олексійович Лакєєв (про нього читайте в наступній публікації, - авт.).

Лише тоді молодшого лейтенанта Архіпенка відпустили з командного пункту. Він одразу сів в кабіну свого винищувача і здійнявся в повітря. Одночасно з ним злетіла ланка винищувачів з Житомира. Разом вони взяли курс на північний захід і вийшли до Бреста. Звідти пройшли вздовж всього кордону аж до Рави-Руської. Федір Федорович згадує:

«Казалось, вся граница была в огне и горела сама земля, я больше ничего не видел, все внимание уделяя пилотированию в строю звена. Западнее Владимира-Волынского нас обстреляла зенитная артиллерия, при этом снаряды рвались вокруг и я впервые близко видел черные клубы, еще не понимая, что это...»

В цей час вже почався масований наступ сухопутних з’єднань Вермахту, тому ворожої авіації в небі не було і Архіпенко з ланкою житомирських винищувачів від Рави-Руської взяв курс на Велицьк, куди успішно повернувся. На аеродромі цілими лишилося всього 25-30 машин, понад 100 знищили або пошкодили.



В наступні дні винищувачі 17-го авіаполку використовувались як штурмовики, наносячи удари по механізованих колонах супротивника, які йшли на Луцьк. Федір Федорович участі в цих вильотах не брав, бо не встиг пройти курс навчання з бомбометання. Він допомагав технікам літаків підвішувати на літаки бомби та реактивні снаряди. 3-го липня 17-й авіаполк отримав наказ відступати в тил. 10 винищувачів, які лишилися цілими, перелетіли спочатку на аеродром в Колки, а потім в Житомир. До Житомира долетіло всього 6 літаків. Згодом полк відправили на переформування і перенавчання на винищувачі нового типу ЛаГГ-3 до Ростова-на-Дону, а Федір Федорович Архіпенко – до Москви.

Після переформування 17-й винищувальний авіаполк, який героїчно прийняв перший удар загарбників на Волинській землі, брав участь у багатьох операціях Великої Вітчизняної Війни, овіявши себе славою перемог. Льотчики полку звільняли Прибалтику (5-го квітня 1945 року за звільнення Клайпеди полк був нагороджений орденом Суворова 3-го ступеня), знищували ворога в небі Кьонігсберга та Пілау, а потім громили Квантунську армію, визволяючи Маньчжурію та Порт-Артур від японських мілітаристів. Під час американської інтервенції в Кореї в 1950-1953 роках льотчики полку знищили 108 літаків ВПС США, втративши при цьому лише 10 своїх літаків і чотирьох пілотів.

Федір Архіпенко пройшов всю війну до самої Німеччини вже у складі інших авіаційних з’єднань. Довелося йому повоювати і в небі України. Федір Федорович брав участь у звільненні Полтави, Києва, Львова (звільненню цього чарівного міста у вищевказаній книзі мемуарів Архіпенка відведена ціла глава «Освобождение Львова»), форсуванні Дніпра та інших операціях. Указом Президіума Верховної Ради СРСР від 27-го червня 1945 року за мужність та героїзм, проявлені в боях із німецько-нацистськими загарбниками він нагороджений найвищою державною нагородою – званням Героя Радянського Союзу із врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (медаль № 4820).

На фото - скани нагородних документів з Центрального Архіву Міністерства Оборони в місті Подольськ Московської області, в яких вказано про присвоєння майору Архіпенку Ф. Ф. звання Героя Радянського Союзу, а також унікальні скани його особистої льотної книжки.




Після війни Федір Федорович продовжив службу у ВПС. Після закінчення Військово-Повітряної Академії опанував новітні реактивні винищувачі, але під час аварійної ситуації отримав важку травму і був списаний з льотної роботи. У 1956 році був призначений головою Державної Екзаменаційної Комісії у Військовому Авіаційному Училищі Льотчиків в Оренбурзі. Саме він підписав і вручив диплом про закінчення цього училища майбутньому першому в історії людства космонавту Юрію Гагаріну.



У 1959 році Федір Архіпенко у званні полковника був звільнений у запас. Жив у Москві. Похований на Троєкурівському цвинтарі.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---