«Ковельський слід» претендента на посаду прокурора області. РОЗВІДКА ВН

На одному із сайтів нещодавно з’явилася інформація, нібито, на посаду прокурора Волинської області призначать Анатолія Коцуру, мовляв, про це стало відомо з достовірних джерел. Також зазначалося, що «до цього він працював Ковельським міжрайонним прокурором». Анатолій Васильович справді очолював у Ковелі прокуратуру, тільки було це давно.

У КОВЕЛІ «ПАНУВАВ» БАНДИТИЗМ

Нагадаємо, у березні 2000-го року згідно з наказом Генерального прокурора України були ліквідовані Ковельські міська і районна прокуратури. Утворена єдина міжрайонна прокуратура, яку влітку й очолив радник юстиції Анатолій Коцура.

Це був дуже непростий час. Того року в Ковелі збільшилася кількість тяжких злочинів, навмисних вбивств, грабежів, побоїв, угонів автотранспорту, незаконних дій, пов’язаних із наркотиками. Значно побільшало злочинів, які скоювали неповнолітні. Ситуація не змінилася й наступного року. Ковель «нажив» ганебну славу як міста з найгіршою на Волині криміногенною обстановкою, про що заявив під час одної з нарад у квітні 2002 року тодішній голова облдержадміністрації Борис Клімчук. Місцеві жителі втратили віру в справедливість.

Про рівень злочинності у піднаглядному Анатолію Коцурі місті залізничників і рекетирів свідчив такий факт: за 2000-2002 роки загинуло четверо (!) працівників Ковельського міськрайвідділу внутрішніх справ, три з них – офіцери. У тому ж квітні біля приміського села Вербка люди знайшли обезглавлений труп чоловіка, а у районі садівничого масиву «Калина» виявили інший труп, який вже піддався розкладу. Біля барів «Золотий шар» та «Південний», де скупчувався криміналітет, скоювалися вбивства.

Подейкували, як наприкінці 2001 року на території Старовижівського району від рук браконьєрів – двоюрідних братів, які працювали в правоохоронних органах Ковеля – загинув лось. Справедливості добитися у цій справі було дуже тяжко, бо в хід йшло «телефонне право», тиск авторитетів.

«Коли місто наповнене чутками про подібні факти, а відповідні структури, які забезпечують правове виховання населення, не реагують на них, у мешканців міста складається хибне враження, що це є нормою життя», – так оцінив у травні 2002 року під час виконкому Ковельської міськради стан забезпечення в місті законності мер Ярослав Шевчук.

Під час засідання колегії прокуратури області ковельському міжрайонному прокурору Анатолію Коцурі вказали на упущення і прорахунки в організації роботи щодо підтримання державного обвинувачення в судах.

Побувавши у серпні 2002 року в Ковелі, новий прокурор Волинської області Олексій Баганець сказав журналістам: «Ознайомившись з дійсним станом справ, а не статистичними показниками, які прокурори подають регулярно в прокуратуру області, заявляю про те, що результатами роботи Ковельської міжрайонної прокуратури я незадоволений. Правоохоронні органи повинні активізувати свою діяльність для зміцнення законності і правопорядку в області і, зокрема, у місті Ковелі».

Всіх ковельських журналістів, звичайно, тоді під час прес-конференції Олексія Баганця найбільше цікавила перевірка прокуратурою області фактів відносно зґвалтування молодої жінки.

«Про цей випадок я вперше почув не з вуст ковельського міжрайонного прокурора Анатолія Коцури, не прочитав його в оперативному зведенні, яке щоденно зранку надає мені чергова частина УМВС України у Волинській області. Я прочитав про нього в одній з обласних газет. Я звернув увагу на епітети, які викладені в цій публікації, де фактично пред’явлено претензії до працівників правоохоронних органів», – мовив Олексій Баганець.



СКАРГА НА ПРОКУРОРА


Про авторитет міжрайонного прокурора Анатолія Коцури говорив і той факт, що на нього подав до суду ковельчанин Віктор Мазилкін, у якого загинула чотирирічна донька Віка. Дівчинка перебігала дорогу неподалік православної церкви і її збив Фольксваген, за кер­мом якого сиділа тридцятирічна місцева жителька Наталія Михальчук. Збивши ди­тину, іномарка помчала далі, однак через кілька десятків метрів таки зупинилася…

Слідчі органи так і не притягнули зло­вмисницю до відповідальності. Криміна­льну справу не порушували у зв’язку з тим, що в діях водія, нібито, немає складу злочину. Зневірившись в тому, що можна добитися правди, Мазилкін сам (!) провів розслідування загибелі своєї доньки. Ділянку дороги, що стала чорною в долі його сім’ї, він вимірював сантиметрами. Використовуючи наукову літературу, створив діаграму аварії, визначивши при цьому декілька варіантів швидкості іномарки. Розрахунки свідчать, що у Михальчук таки була технічна можливість загальмувати або ж звернути вбік і не вбити дитину.

Звернення у різні інстанції давали ма­ло надії, тому Віктор Мазилкін спрямував подання до суду на прокурора ковельсь­кої міжрайонної прокуратури Анатолія Коцуру. Він просив місцеву Феміду виз­нати неправомірними дії прокурора, який затвердив постанову про закриття кримінальної справи.

Однак в суд Анатолій Васильович не з’явився. Прокурора представляв його помічник. Віктор Мазилкін поставив суд до відома, що буде вимагати присутності на процесі Анатолія Коцури та слідчого Володимира Йовика. Довготривала судова тяганина закінчилася для скаржника нічим, якщо не врахувати той факт, що прокурора за недоліки у роботі керівництво таки звільнило з посади.

КВАРТИРНИЙ «АПЕТИТ» КОЛИШНЬОГО ПРОКУРОРА

Новопризначені на місцях керівники силових структур, згідно з законодавством, мають пільги на позачергове отримання житла. Коли у 2000 році начальник відділу організаційно-правового забезпечення обласної прокуратури Анатолій Коцура став у Ковелі міжрайонним прокурором, йому поза чергою виділили чотирикімнатну квартиру, житловою площею понад 47 квадратних метрів. Купили її місцева влада за кошти управління капітального будівництва облдержадміністрації та Ковельської міської ради, як житло для працівників виключно міжрайонної прокуратури.

У 2002 році Анатолія Васильовича перевели назад до Луцька. Однак простору квартиру у самому центрі міста залізничників він вирішив залишити за собою. Спочатку пан Коцура «переписав» її на свого батька, а потім спробував ще й приватизувати, добре знаючи, що вісім працівників міжрайонної прокуратури перебували у черзі на отримання житла.

Міська влада приватизацію не дозволила. Виявилося, що колишній ковельський прокурор мав у Луцьку трикімнатну квартиру. За його дружиною у Любомлі рахувалася також приватизована трикімнатна квартира, загальною площею 65,5 квадратного метра. Згідно з Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», квартиронаймач має право тільки раз приватизувати державне житло. То ж виходило, що прокуратура, основні функції якої є нагляд за дотриманням чинного законодавства, сама його грубо порушувала. Виникало питання: чи має після цього працівник прокуратури вимагати дотримання букви закону від інших?

Аби вгамувати свій квартирний «апетит», весною 2003 року Анатолій Коцура подав скаргу на дії місцевої влади до Ковельському міському суду. Справу взяв до розгляду сам голова суду Олександр Лапін. Головний арбітр міста залізничників, звичайно ж, схилив терези Феміди на користь свого вчорашнього соратника у подоланні на теренах Ковеля організованої злочинності. Про те, що тодішньому правосуддю часом бракувало такту та елементарного дотримання закону, свідчить такий кричущий факт: Олександр Федорович категорично відмовився ознайомити юриста міської ради з рішенням по скарзі. Як би там не було, але ковельська влада все-таки оскаржила «вердикт» Лапіна до вищої судової інстанції. Проте квартиру владі все ж довелося віддати Коцурі.

Ось вам – мораль. Тоді слово «люстрація» мало хто вживав.

Згідно з інформацією з достовірних джерел на таке призначення неабияк покладається нинішня ковельська влада.

А за станом на 23 березня, з'явилася інформація, що пана Анатолія таки призначили на посаду прокурора Волинської області. На сайті прокуратури такої інформації наразі ще немає.

Підготував Андрій ДАНИЛЕНКО

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---