Хто нищить вугільну галузь Волині?

Шахти Львівсько-Волинського вугільного басейну, схоже, приречені урядовцями на небуття.

На Волині активізувалися давно забуті протести шахтарів. Мітинги, перекриття доріг, погрози заблокувати залізничне сполучення та навіть роботу Ягодинської митниці свідчать про одне – шахтарі Лесиного краю у відчаї.

ЧИТАТИ ЩЕ: НА ВОЛИНІ ЗНОВУ ПЕРЕКРИЛИ ДОРОГУ: ШАХТАРСЬКА СОЛІДАРНІСТЬ

І нічого дивного в тому, що працюючий клас відстоює право на працю не має. Так роблять в усьому цивілізованому світі. Тільки ніде в Європі влада одним розчерком пера не позбавляє цілу галузь промисловості фінансування і це в той час, коли в Україні одна з найбільших енергетичних криз за всю історію її незалежності.

Через війну на Донбасі – найбільшому промисловому регіоні країни - не працює більшість шахт. Тож, аби забезпечити стабільність опалювального сезону 2014-2015 років, уряд вдався до купівлі вугілля в Південно-Африканській республіці та навіть Росії.

За усім цим вугільно-комерційним ажіотажем та бравадою про енергетичну незалежність урядовці «забули» про шахти Львівсько-Волинського вугільного басейну і прирекли їх на закриття.

Раніше Інформаційне агентство Волинські Новини повідомляло, що Уряд віддав перевагу вугіллю з ПАР, а не львівсько-волинським шахтам, мовляв, до волинського вугілля є нібито претензії щодо низької якості.

У програмі діяльності Кабінету Міністрів чітко зазначено, що протягом 2015-2019 років в Україні ліквідують 32 збиткових шахти, буде проведена консервація 24 шахт та приватизація 37 шахт. При формуванні Державного бюджету на 2015 рік, уряд не передбачив коштів на фінансування волинських шахт чим, фактично, прирік їх на закриття.

ЧИТАТИ ЩЕ: ДЕВ'ЯТУ ШАХТУ ТАКИ ЗАКРИЮТЬ? ДОКУМЕНТИ

Чи насправді становище у вуглепромі Волині таке жахливе, що єдиним виходом із ситуації є закриття нерентабельних шахт?

ВОЛИНСЬКЕ ВУГІЛЛЯ ГОДИТЬСЯ ДЛЯ ТЕПЛОЕЛЕКТРОСТАНЦІЙ

Усі волинські шахти об’єднані під крилом Державного підприємства «Волиньвугілля». Загалом у його структуру входить чотири шахти: ДП «Шахта № 5 «Нововолинська», ДП «Шахта № 1 «Нововолинська», ДП «Шахта № 9 «Нововолинська», ДП «Шахта «Бужанська». З них діючими є три шахти, окрім копальні №5. Вона планово йде на закриття як така, що вичерпала свій резерв – вугілля в ній закінчилося.

Усі ці шахти видобувають вугілля, яке потрібно збагачувати. Для цього у місті Соснівка Червоноградського району Львівської області збудовано Центральну збагачувальну фабрику «Червоноградська». На кінець 70-х років це була одна з найбільших в Європі збагачувальних фабрик. Саме на неї звозили вугілля з усього Львівсько-Волинського вугільного басейну, і тут воно проходило збагачення та набувало відповідних якостей для відправки на теплоелектростанції. Їх в регіоні є дві – Бурштинська та Добротвірська. Більше того, їх спеціально збудували саме для Львівсько-Волинського вугільного басейну.

Така злагоджена схема видобутку вугілля, його збагачення та доставки на ТЕС працювала десятиліттями. Суспільну вигоду мали усі і шахтарі, і енергетики, і споживачі. Та у 1995 році Указом Президента Леоніда Кучми «Про структурну перебудову в електроенергетичному комплексі України» створюється

«Західенерго», куди входять зазначені ТЕС. У кінці 2011 року «Західенерго» купує компанія ДТЕК, що належить донецькому олігарху Рінату Ахметову.

Саме з 2012 року у вугільній галузі Волині починаються серйозні проблеми, адже на теплові електростанції вугілля почали постачати не з волинських шахт, а з донецьких.

Збагачувальна фабрика «Червоноградська», практично, припиняє свою роботу. За повідомленням ЗМІ, з 2004 року власником цієї фабрики нібито, є чоловік екс-міністра соцполітики в уряді Азарова Наталії Королевської.

Оскільки електростанції не можуть використовувати незбагачене вугілля, то й відвантажувати видобуте шахтарям було нікуди. В липні 2013 року на складах всіх трьох діючих шахт ДП «Волиньвугілля» накопичилося близько 100 тисяч тонн вугільної маси.

Зараз, коли через воєнні дії вуглевидобуток на Донбасі майже зупинився, компанія ДТЕК змушена купувати волинське вугілля, яке постачає тільки на одну ТЕС. Так, у червневому повідомленні компанії йдеться про те, що «у січні-травні 2014 року на адресу ДТЕК Добротвірська ТЕС, що входить до складу ДТЕК Західенерго, поставлено 319,5 тисяч тонн вугілля державних шахт Львівської та Волинської областей, що становить 80% від загального обсягу споживання».

Тож, важко зрозуміти, що мав на увазі почесний президент ПАТ «Волиньобленерго» Анатолій Бурін, коли в грудні 2014 року заявляв, що на волинському вугіллі місцеві ТЕС працювати не можуть.

Як мінімум, подібні заяви змушують замислитися над одним питанням: кому вигідно, щоб волинське вугілля не йшло на західноукраїнські ТЕС?

НЕ ПРОВЕДЕНІ РЕФОРМИ

У 2008 році Верховна Рада прийняла Закон «Про престижність шахтарської праці», який, окрім пільг шахтарям, передбачав ще одну дуже важливу річ – вуглевидобувні підприємства отримали право брати кредити на модернізацію шахт під державні гарантії. Що б це дало? Це б дало можливість закупити нове шахтне обладнання і призвести до збільшення продуктивності виробництва. Втім, офіційних повідомлень проте, що волинські шахти брали державні кредити немає. Фактично, це означає, що їх модернізацію ніхто і не проводив, а шахтарі змушені працювати на обладнанні, яке було спущене в шахти ще в минулому столітті.

Ще одна реформа у вугільній галузі передбачала приватизацію волинських шахт. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19.09.2012 № 987, у 2012-2014 роках приватизації підлягали три волинські шахти: №1, 5, 9 та «Бужанська». Тодішня влада планувала продавати збиткові шахти за символічну ціну – одну гривню, а змагання між покупцями мало полягати в тому, хто більше вкладе в розвиток підприємства. Шахтарі були проти приватизації їх підприємств, оскільки побоювалися, що власник міг би зменшити заробітні плати та соціальні гарантії і не утримував би інші шахтні об’єкти, такі як санаторії чи бази відпочинку.

Втім, час показав, що інвесторів, яких би зацікавили волинські шахти, немає. Та й чи шукав їх хтось?

Натомість закриття шахт тягне за собою значні фінансові ресурси. Шахта – це не комора, на двері якої можна повісити замок і йти додому відпочивати.

Візьмемо до прикладу шахту №7. ЇЇ закрили у 1996 році, а гроші на закриття виділяли ще й у 2013 році. І не малі, а мільйони. І це при тому, що від шахти лишився один терикон і жодної інфраструктури навколо.

Наказом Міністерства вугільної промисловості України від 30 грудня 2010 року №578 «Про затвердження «Зведення витрат» (з урахуванням змін) проекту ліквідації шахти № 7 «Нововолинська» з Державного бюджету було виділено 17 мільйонів гривень на роботи з фізичної ліквідації, забезпечення охорони навколишнього середовища та на подолання соціально-економічних наслідків ліквідації шахти. Пунктом два цього наказу встановлено термін виконання залишкових робіт з ліквідації шахти у повному обсязі – 24 місяці.

Втім, через два роки наказом Міненерговугілля від 29 листопада 2012 року № 938 «Про затвердження змін до зведення витрат проекту ліквідації шахти № 7 «Нововолинська» з Державного бюджету виділяється ще 19 мільйонів гривень на ті ж самі роботи із закриття шахти.

Фактично, на ліквідацію шахти №7 «Нововолинська» у період з 2010 по 2012 рік з Державного бюджету було витрачено більше 30 мільйонів гривень. Але на цьому в київських кабінетах не зупинилися, і у грудні 2013 року наказом Міненерговугілля № 1059 знову затверджено скоригований проект ліквідації шахти № 7 вартістю у 21 мільйон гривень. І це в той час, коли підприємство «Волинь-Індустрія» ще у 1999 році підписало акт про завершення виконання робіт з ліквідації шахти.

Чи доходили ці мільйони до простих шахтарів? Чи отримав хтось з них нове житло, як це передбачено «подоланням соціально-економічних наслідків ліквідації шахти»? Чи вдалося уникнути підтоплення будинків на вулицях наближених до шахти? Ні, ні і ще раз ні!

Звичайно, що нині волинське вугілля не є панацеєю від усіх бід в енергетиці. Але, якщо наростити його видобуток, то й в Африці купувати доведеться менше. Урядовці ж обирають легшу схему, їм простіше купувати імпортне вугілля, ніж видобувати власне, якого, за даними Конфедерації Вільних профспілок України для всіх енергетичних потреб України вистачило б на 400 років уперед. Невже не зрозуміло, що видобуток вугілля – це робочі місця, відрахування у бюджети усіх рівнів та у Пенсійний фонд? Питання про те чи є світло в кінці волинської копальні залишається відкритим.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---