Капітан з Волині змінив хід війни, – головний редактор «Цензор.НЕТ»

Кадровий офіцер з Волині, капітан Костянтин Коваль змінив хід війни. 2-га протитанкова батарея 51-ої механізованої бригади під його керівництвом вперше за час російсько-української війни взяла в полон 11 російських військовослужбовців.

Історію цього мужнього чоловіка, батька двох дітей, чия сім’я тулиться на орендованій квартирі, розповів на своїй сторінці у Фейсбуці журналіст, головний редактор видання «Цензор.НЕТ» Юрій Бутусов.

Текст його посту у соціальній мережі публікуємо без змін:

«Цей офіцер, я переконаний, по-справжньому змінив хід російсько-української війни. Він просто виконував бойові завдання, він просто не піддався паніці, його бійці просто виконали свою бойову роботу. Результати їхніх грамотних дій стали відомі всьому світу. Про відважних воїнів та їх командира повинна знати вся Україна.

У результаті сміливих і рішучих дій 2-ої протитанкової батареї 51-ої механізованої бригади 24-го і 26-го серпня було знищено не менше 5-ти одиниць російської бронетехніки, значну кількість окупантів – вбито, але найголовніше – 11 російських військовослужбовців взяті в полон. Вперше взяті в полон російські агресори!

Хто ж зробив цей подвиг? Скільки місяців ми дивилися репортажі про «зелених чоловічків», і вони здавалися невразливими.



Так ось, ці, всім відомі по прес-конференціям в СБУ і з репортажу «Еспресо.ТВ» російські десантники, всі до одного – потрапили в полон завдяки бійцям однієї батареї.

Завдяки воїнам Україна отримала найважливіші козирі на міжнародній арені – були вперше пред'явлені докази російської агресії, цілої групи російських військових.

Для сучасної інформаційної війни це мало неоціненне значення. Це дозволило Україні домогтися активного втручання міжнародного співтовариства, і докорінно змінити зовнішньополітичну обстановку.

Факт полону російських військових мав колосальне значення для бойового духу української армії та українського народу, оскільки показав, що ворога можна перемогти, що наші воїни мають достатній професійний рівень.

Сотні офіцерів і генералів отримують ордени і медалі, отримують зорепад на погони і нові посади. Але народ України повинен знати, що за півтора року війни Генштаб не провів жодної операції, щоб полонити хоча б одного російського військового.

А найбільші заслуги перед Батьківщиною і найбільша кількість російських полонених було захоплено вперше в цій війні завдяки діям капітана Костянтина Коваля і його підопічних бійців – чоловіків із Західної України. Більшість з них нічим не нагороджені. Сам капітан залишається в тому ж невисокому званні на посаді комбата, за свої дії він нагороджений скромним орденом Богдана Хмельницького 3-го ступеня, хоча того, що зробив цей скромний артилерист, не зробив ніхто.

Але народ України і дві маленьких дочки Костянтина, 2011-го і 2014-го року народження повинні знати, що цей тихий, неймовірно скромний хлопець 32 років, сім'я якого живе в маленькій орендованій квартирі – справжній герой України, який разом зі своїми волинськими хлопцями з 51-ої бригади по-справжньому змінив хід війни.

Ось розповідь капітана Костянтина Коваля про її найважливіші для української історії події, які займуть чільне місце в підручниках і хрестоматіях:

«Моя 2-га батарея протитанкового артилерійського дивізіону 51-ої механізованої бригади була повністю укомплектована мобілізованими бійцями. Я – кадровий офіцер. Я просто намагався робити свою роботу. У АТО ми прибули тільки в серпні, активної участі в бойових діях не брали. Наші знаряддя розставляли в якості засобу посилення на блок-пости. Контактів з бронетехнікою супротивника не було.



Вранці 24 серпня батарея в повному складі – 5 гармат, базувалася на комбікормовому комбінаті в Кутейникове. Був святковий день. До нас вже не перший день доносився гул розривів артилерії, вечорами комбінат і околиці накривали «Гради». Але на комбінаті ми були надійно укриті. А до вибухів звикаєш швидко.

Приблизно о 8.00 я отримав наказ командира дивізіону виїхати на бойовий завдання у повному складі. Комдив повідомив нам обстановку – російські танкові і механізовані підрозділи перейшли кордон, нам слід було розвернутися для відбиття ймовірної російської атаки Кутейникове. (А в Києві в цей час спокійно і безтурботно починався парад - Ю.Б.) Детальної інформації про направлення удару супротивника не було, взаємодії з іншими підрозділами теж не було. Ми самі повинні були вибрати підходящий рубіж для прикриття району Кутейникове.

Налякало чи мене російське вторгнення? Гарного нічого в цьому не було, але мені дали наказ, значить треба їхати. Це ж моя робота. Ми виїхали приблизно в 11.30 і від'їхали недалеко. Поруч було скошене поле, яке було для нас найзручнішим кордоном, оскільки дозволяло контролювати дорогу в наш тил на село Дзеркальне. Поруч у лісосмузі стояла розвідка 28- мехнізірованной бригади, яка повідомила нам, що з півдня на Кутейникове направляється колона російської бронетехніки. Як тільки ми розвернулісь, то побачили дивну картину - вся техніка 28-ї бригади по тривозі завелася і ... вся ця частина вийшла з лісопосадки і поїхала на Кутейникове.

Більше тут не було наших підрозділів. Піхота пішла і нас вже ніхто не прикривав. Це було дуже дивно спостерігати. Передчуття склалося недобре.



Незабаром на великій швидкості повз нас промчав джип батальні «Донбас». Боєць з машини розповів, що спостерігав рух в нашу сторону колони бронетехніки без розпізнавальних знаків, але з російськими прапорами: «Вони йдуть прямо на вас!»

Багато мої хлопці нервували – адже це був наш перший бій. Відхід підрозділів 28-ї бригади залишав нас одних, а адже наші гармати НЕ маневрені, зайде противник з флангу і крім автоматів ми нічим відбиватися не зможемо.

Але я вирішив, що паніки ми не допустимо. Без бою Кутейникове не здамо.

Було приблизно 12.15, коли з лісопосадки до перехрестку між Кутейникове і Дзеркальним на дистанцію 1100-1200 метрів виїхало три бойові машини без білих розпізнавальних смуг. Більше нікого з наших в цьому районі не було. Це міг бути тільки ворог. На полі біля перехрестя 28-а бригада залишила свою БМП під українським прапором. Російські бронемашини під'їхали до перехрестя і зупинилися для оцінки обстановки.

Дистанція була приблизно 1100-1200 метрів. Навідники внесли поправку розподілили мети. Як тільки бронемашини супротивника зупинилися, я негайно дав команду «вогонь!»

Перший залп – переліт. Я вніс поправку – «дистанція +1200!». Другий залп – «вогонь!».



Прямі влучення по двох бронемашинам. Третя машина супротивника розвернулася і пішла в посадку. Від розбитих машин екіпажі побігли в лісопосадку. Одна з бронемашин загорілася і вибухнула. Я сказав зарядити осколковими і ми накрили лісопосадку.

Бій закінчився. Минуло приблизно півгодини, противник, очевидно, доповів обстановку і по нашому району відкрила вогонь артилерія. Вони били не зовсім точно, розриви лягали досить близько. Стало зрозуміло, що супротивник не знає наших точних позицій, і просто прочісує квадрат артвогнем. Але через якийсь час противник підтягне додаткові сили, проведе дорозвідку та скоригує вогонь. Ми стояли просто в полі, і закопатися в нас часу не буде. Крім того, нас ніхто не прикривав, фланги були відкриті. Ситуація була небезпечною.

Тому я прийняв рішення згорнутися і відійти до головних сил нашої батальйонно-тактичної групи в район Іловайська. Не маючи інформації про супротивника і не маючи прикриття, я прийняв рішення відходити по залізничних коліях з Кутейникове, там, де противник нас явно не очікував. На жаль, під час відходу довелося залишити дві гармати. Їх можна було б евакуювати тільки в спокійній обстановці. Але в цих умовах я не міг ризикувати всім особовим складом та залишилася технікою. Російські підрозділи могли з'явитися в будь-який момент, а батареї на марші нічим було б їх зустріти крім ручної стрілецької зброї ».

А ось як розповідає про це на допиті російський військовослужбовець - молодший сержант Володимир Савостеев – учасник бою з іншого боку. Савостеев - командир відділення 331-го парашутно-десантного полку 98-ої повітряно-десантної дивізії, який командував БМД-2 з номером 334 – тієї самої, яка вибухнула в результаті вогню батареї Коваля:

«Ми доїхали до перехрестя .. з чого взагалі все почалося - колона зупинилася, командир роти наказав повернутися за відсталою машиною. Я командир бойової машини. Мені і командиру взводу було наказано повернутися за відсталою машиною. Я виконав його наказ. З командиром взводу розгорнули дві бойові машини, повернулися до жд переїзду, де нам потрібно було забрати машину – таку ж БМД з особовим складом. Ми забрали, повернулися на вказану точку, де стояла колона. Колони вже не було. Колона пішла.

Проїхавши десь метрів п'ятсот ми піднялися на гірку. Командир постійно виходив на зв'язок, але зв'язку ні з ким не було. Намагалися зорово знайти колону, але теж не вдалося. Тому що і вітер, і кругом горіли поля – побачити не можна було. Ми повернули спочатку наліво, проїхавши деякий час, розвернулися.

Командир весь цей час сидів на зв'язку, але ніхто не відповідав.

Ми розвернулися у зворотному напрямку, повернулися до цього перехрестя, повернули направо, тобто в зворотному шляху звідки ми приїхали. Думали, може, колона сама розвернулася і кудись поїхала. Але теж саме – колони не було. Тоді командир наказав розгорнути машини і доїхавши до перехрестя повернули праворуч. Проїхавши метрів 200-300, командир намагався весь цей час вийти на зв'язок. 3 машини стало, він почав виходити на зв'язок, тому що думав, може через гулу машин йому не чутно.

І в цей момент був перший вибух. Але снаряд просто вибухнув поруч, нікого не зачепив. Ми всі поспригівалі з машин і зайняли кругову оборону. Половина особового складу – також як і я – зайняли у бойових машин. І відразу ж за ним пролунав другий вибух. Снаряд потрапив прямо в танк (мається на увазі - в БМД, свою машину на жаргоні десантники називали "танком" - Ю.Б.).

Куди точно – я не можу сказати, не визначив. Всіх від цієї бойової машини розкидало я не знаю на яку відстань. Пролежавши, я не знаю скільки часу (ну, хвилин 10), опритомнівши я просто поповз. Куди полз .. перше - це подалі від бойової машини, тому що в моєї машини почав спрацьовувати боєкомплект. Проповз метрів 100-150-200, я побачив, що зі мною поруч ще кілька людей. Ми почали разом вибиратися.

За нам відразу почав працювати кулемет. Тому що ми повзли по полю з соняшниками і якщо починали піднімати голову, відразу ж було видно, що черги йшли і соняшники падали. У цей час працювала артилерія і з якого боку вона била .. зрозумійте в той момент не дивишся з якого боку в тебе летять снаряди. Ти розумієш, що небі потрібно вижити і просто повзеш. Там було поле. Воно було наполовину скошене. І був перелісок.

Ми почали перебігати через цей перелісок і побачили, що по краю дороги біжать теж наші військовослужбовці. Ми почали рухатися все до цього перехрестя. Прибігши туди, ми побачили, що там були окопи, зроблено щось на зразок бліндажа. Мені відразу сказали, що механік-водій бойової машини, яка вибухнула живий. Навідник отут сидить. Але механік дуже сильно обгорів. Підбігши до нього, я побачив, що навідник встиг надати йому першу медичну допомогу. У нього був шоковий стан, особа обпалено, на руки страшно дивитися. Всі були налякані, втрачені – що робити, куди далі, які дії і що відбувається. Ніхто не міг зрозуміти.

У нас повинні були бути вчення і такого ні на одних навчаннях не було. Я подивився, що офіцерів немає і прийняв командування на себе. Наказав піти у глибину метрів на 200 і зайняти кругову оборону. І надати допомогу пораненому до кінця. А сам з сержантом Генераловим (заступник командира взводу, старший сержант Олексій Генералів також був узятий в полон 24 серпня - Ю.Б.) залишилися на перехресті почекати решті особовий склад, який залишився там.

Може, хтось живий є, щоб повернутися і забрати. Повз нас проїхало дві бойові машини в сторону горів танка. Вони подавали сигнал збору і кілька разів зупинялися. Ми зрозуміли що вони забирали тих, хто залишався там. Бойові машини ще трохи часу покружлявши там повернулися на перехрестя і проїхавши повз нас, може вони не побачили нас. Але в певний момент один механік водій побачив нас. Ми йому махнули що потрібно проїхати трохи далі щоб нас забрати, що в глибині лісу особовий склад. Але може він недозрозумів мене, швидше за все теж був наляканий. Тому що у нас ніхто не брав участі в жодних бойових діях .. ми почали рухатися, повернулися до особового складу і прийняли рішення, так як механіку ставало дуже погано, треба було просто його рятувати. Ми почали вибиратися звідти. Тому що хтось із нас може розумів, що відбувається щось не те. Не за законом навчань. Ні на одних навчаннях такого не було.

Дійшовши до моста, ми побачили кілька військовослужбовців. Людей у ​​військовій формі зі зброєю. Побачивши нашого пораненого, вони відразу ж підійшли до нас і запропонували надати допомогу пораненому. Ми погодилися тому що він вже почав втрачати свідомість і шок почав проходити. А біль у нього була швидше за все непереносна. Запитали хто старший. Я сказав – я. Мене проводили в їх штаб. На подобу чи то сараю, чи то ферми. Там були військовослужбовці вже з нашивками, з усім .. нашивки не наші. І там мені пояснили, що ми знаходимося на українській території і перебуваємо в полоні».

Ми бачимо повний збіг в описі деталей бою з двох сторін.

Величезну і неоціненну роботу по встановленню обставин бою провели працівники Національного військово-історичного музею Міноборони України, які у вересні 2014-го побували на місці бою, і провели точну прив'язку до місцевості - саме військові історики виявили і сфотографували залишки БМД-2 №334. Це точка на трасі Осикове-Кутейникове поблизу позначки 182,0.

І можемо зробити ще один важливий висновок з показань полонених російських десантників – в результаті точного вогню батареї Коваля, і подальшого обстрілу осколковими снарядами лісопосадки, куди побігли рятуватися екіпажі двох розбитих БМД, старший лейтенант Михайло Міленко - командир третього взводу 1-й парашутно десантної роти 331-го полку, злякався і втратив керування своїми бійцями. В результаті втрати зв'язку з командуванням, 10 російських десантники на чолі зі старшим сержантом Олексієм Генераловим і з молодшим сержантом Савостеевим пішли в напрямку села Дзеркальне, де їх без бою взяло в полон відділення розвідників 51-ої механізованої бригади під командуванням сержанта Володимира Козака:

«О 17.00 я вивів бійців в секрет в посадці біля дороги неподалік села. І незабаром ми побачили, як по дорозі з боку Кутейникове на нас йдуть 10 солдатів. Вони йшли, як "телятко на пасовіщі". Вони пересувалися не в бойовому порядку, і не були готові до бою.

Ми взяли їх без будь-якого опору. Вони були вражені тим, що відбувається. Ми говорили з ними по-російськи. Вони розповіли відразу, що є російськими військовослужбовцями з 98-ї повітряно-десантної дивізії. Їх направили на маневри в Ростовську область. Вночі з 23 на 24 серпня вони перетнули кордон України. Вранці їх підрозділ у посадці в трьох кілометрах від Кутейникове потрапило під обстріл. Була знищена бойова машина десанту, один з них був легко поранений. Двоє їхніх товаришів були вбиті. Втративши техніку і зв'язок, десантники пішли кудись у пошуках медичної допомоги. Вони були шоковані тим, що потрапили в Україну і що тут справжня війна.

Вони нас не очікували зустріти. І здалися без опору ».

Так потрапили в полон російські десантники 98-ої дивізії:

Архипов Сергій, Генералів Олексій, Горяшін Андрій, Кузьмін Артем (механік-водій БМД-2 №334, поранений в результаті прямого попадання снаряда) Мельчаков Іван, Митрофанов Артем, Почтоев Єгор, Романцев Іван, Савостеев Володимир, Селезньов Сергій, Смирнов Сергій.

Після прибуття знарядь батареї Костянтина Коваля під Іловайськ він негайно отримав нове завдання прикрити від подальших атак противника дорогу з Кутейникове на Іловайськ. І 26 серпня під керівництвом капітана відбувся другий відомий бій, в результаті якого було захоплено ще ще як мінімум один російський військовослужбовець.

Коваль зайняв зручну позицію. І замаскував знаряддя батареї прямо на дорозі. Навідником гармати був солдат Лукашук. Ось як розповідає про дії артилеристів учасник бою – начальник бронетанкового озброєння ОК «Південь» полковник Євген Сидоренко:

«26 серпня в 15.00 по дорозі від Кутейникове на Іловайськ була виявлена ​​колона російської бронетехніки - 16 одиниць, включаючи танки, яка рухалася прямо на наші позиції, які зазнали артобстрілу. За радіостанції я почув про рух колони. Я був один поруч з російським танком, екіпаж не був сформований. Знаючи, що на позиції, що прикривала дорогу, варто тільки одна наша протитанкова гармата «Рапіра» зі складу 2 протитанкової батареї 51-ї механізованої бригади, я сів на місце механіка - водія, і поїхав на загрозливий напрямок. У знаряддя стояв сам комбат Костянтин Коваль. Він прорвався з оточення в Іловайську, тому із задоволенням називаю його ім'я. Навідника знаряддя я також записав ім'я, але він поки не значиться в списках вийшли з «котла», тому говорити зараз про цей героїчний воїна і його розрахунку поки не буду. Хлопці проявили себе просто блискуче і професійно. Першим же пострілом була знищена головна машина, - це була МТЛБ-6М, яка перебуває на озброєнні тільки російської армії.

Ймовірно, з того ж підрозділу могли бути і взяті в полон пізніше солдатів Руслана Ахмедова, і старший сержант Арсеній Ільмітов зі складу 31-ої десантно-штурмової бригади. Обставини їх полону уточнюються. Можливо вони і були в інших машинах з тієї розбитою колони.

У бою 26 серпня вогонь по ворогу прямою наводкою вів старший навідник рядовий Віталій Лукашук, який також гідний найвищої нагороди - подивіться з якою короткій дистанції він він відкрив вогонь! 200 метрів – це для гармат практично в упор! Ось це нерви у наших артилеристів! Його знаряддя було прямо на дорозі, під вогнем ворога, але він не припиняв бій, поки не знищив одну за одною три машини супротивника.

Список Особового складу

2-ої протітанкової артілерійської батареї

51-ої окремої гвардійської механізованої бригади,

яка відзначілася в бою з передовими загоном супротивника

на підступах до міста Іловайськ

26 серпня 2014 року

Склад Гарматна розрахунку,

Який зніщів в бою 26 серпня 2014 року

трьох ворожі Бойові машини МТ-ЛБ

Автобіографія героя- капітана Костянтина Коваля:

"Коваль Костянтин Валерійович народився 18 вересня 1 983 року в м. Львові в родіні військовослужбовця, українець.

У 1990 году Пішов в перший клас Ізяславської середньої школи, 8 класів якої закінчив в 1997 году та поступово до Львівського державного ліцею з Посилення військово-фізічною підготовкою, Який закінчив в 2000 року.

У 2001 году поступово до Сумського військового інституту ракетних войск и артілерії, Який закінчив в 2005 году та БУВ напрямків для проходження служби у війська Західного оперативного командування, у м. Яворів, де проходив службу на посаді командира взводу - старшого офіцера на гаубічній самохідно-артілерійській батареї - до лістопада 2005 року.

У звязку з реорганізаційнімі заходами БУВ переведень в м. Львів до 10-го ОКРЕМЕ батальйона охорони та обслуговування штабу ЗахОК, де проходив службу на посаді командира взводу охорони роти охорони - до червня 2008 року.

Для Подальшого проходження служби БУВ переведень в м. Луцьк до Волинського обласного військового комісаріату, де проходив службу на посаді офіцера 1-го відділу - мобілізаційного и обліку - до січня 2009 року.

У звязку з реорганізаційнімі заходами БУВ переведень в м. Володимир-Волинський до 51-ї окремої механізованої бригади, де проходив службу на Наступний посадах:

З січня 2009 року по жовтень +2010 року - командир взводу - старший офіцер на гаубічній самохідно-артілерійській батареї.

З жовтня 2010 року по квітень +2014 року - командир кадру протітанкової батареї протітанкового артілерійського дівізіону.

З квітня 2014 року по Дійсний годину - командир протітанкової батареї протітанкового артілерійського дівізіону ".

Капітан Коваль брав участь у прориві оточення з Іловайська. Він пройшов через пекло, але в полон не здався, і зумів вийти з оточення з групою бійців і зі зброєю в руках.

Співробітник Національного військово-історичного музею додав:

"У боях 24 і 26 серпня батарея втрат в людях не мала. При виході з оточення 29 серпня пропав безвісти лейтенант Шванк О. М., доля якого досі невідома. Крім командира і навідника, ніхто з особового складу батареї державними нагородами НЕ відзначений. Батарея капітана Коваля К. В. повністю складалася з військовослужбовців, призваних із запасу з мобілізації і навчених в найкоротші терміни командиром батареї ".

Зараз капітан Коваль продовжує службу - його батарея знову в АТО, в рядах 14-ї бригади, в готовності відбити удар ворога. У тому ж званні, в тій же посаді, в тій же орендованій квартирі ... Не краще становище і інших героїв батареї Коваля. Вся їх 51-а бригада після серпневих була звинувачена у невиконанні наказів і ... розформована! Тому героями їм не стати - якщо тільки народ України не вирішить по-іншому і не допоможе відновити справедливість.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---