Врятував інших, але загинув сам, – історія визволителя волинського неба

«Ребята, кто может, выбрасывайтесь с парашютом! Иду на таран! Иду на таран! Прощайте!»

Це були останні слова відважного захисника Волинської землі, уродженця села Великий Кушум Балаковського району Саратовської області Росії, лейтенанта Дмитра Захаровича Тарасова. Про героїчний подвиг в небі Волині – чергова публікація рубрики «Волинь не забуває».

Дмитро закінчив сім класів школи. Згодом його призвали до лав Червоної Армії і направили на навчання до Енгельсської військової авіаційної школи пілотів. Фах льотчика-бомбардувальника молодий воїн опановував з 1935 по 1938 роки. По закінченню вишу його направили служити в Україну, на Одещину, в один з авіаполків Дальньої бомбардувальної авіації. До слова, там молодий лейтенант показав високі результати у льотно-тактичній підготовці, за що командування, не дивлячись на молодий вік хлопця, оголосило талановитому льотчику дванадцять подяк, до кожної з яких додало грошову винагороду.



Напередодні війни Тарасова направили для продовження служби на Волинь до 1-ої ескадрильї 21-го бомбардувального авіаполку дальньої дії 22-ої бомбардувальної авіадивізії 4-го авіаційного корпусу Дальньої бомбардувальної авіації на посаду командира ланки бомбардувальників.



На початку війни він зробив кілька бойових вильотів на бомбардування механізованих колон Вермахту, які стрімко просувались на схід вглиб Волинської та Львівської областей.

27-го червня 1941 року лейтенант Тарасов разом зі своїм екіпажем, до якого входили штурман, лейтенант Борис Дмитрович Єрьомін, стрілець-радист, єфрейтор Борис Григорович Капустін та повітряний стрілець, молодший сержант Сергій Іванович Ковальський, отримав чергове бойове завдання з бомбардування ворожих механізованих колон. Літак Тарасова з завдання не повернувся. Лише згодом подробиці загибелі героїчного екіпажу лейтенанта Тарасова розповів його повітряний стрілець, молодший сержант Сергій Ковальський. Він дивом вижив у тому нерівному бою.

З його слів, у той день бомбардувальники ДБ-3 21-го бомбардувального авіаполку дальньої дії наносили удар по колоні німецьких танків і мотопіхоти, яка рухалась по шосе Грубешів – Сокаль з метою затримати її просування вглиб радянської території. У першій п’ятірці крайнім йшов літак Тарасова. Льотчики вийшли на ціль в районі Сокаля Львівської області, але раптом на них налетіли винищувачі Люфтваффе Ме-109.

Стрілець-радист Борис Капустін та повітряний стрілець Сергій Ковальський відкрили по них вогонь з кулеметів і відігнали. Проте незабаром одному з «мессерів» все ж таки вдалося збоку підійти до бомбардувальника і з близької відстані випустити довгу кулеметну чергу. Лівий двигун машини задимів, а потім спалахнув. Дальній бомбардувальник ДБ-3 мав змогу продовжувати політ на одному двигуні, тому лейтенант Тарасов продовжив виконувати завдання. Він зробив перший захід. Бомби лягли точно в ціль. Рух по шосе зупинився. На землі палали ворожі танки і автомашини.

Серед гітлерівців виникло сум'яття, на дорозі утворився затор, німецькі солдати зіскакували з автомашин і в паніці розбігались в різні боки.

Тарасов зробив другий захід на ціль і так само вдало скинув на механізовану колону ворога чергову серію бомб. Тим часом, полум’я від пошкодженого двигуна по крилу стрімко наближалося до фюзеляжу літака. Тарасов не став гаяти час і взяв курс на рідний аеродром. Проте в районі Іванич Волинської області полум’я вже перекинулось на фюзеляж бомбардувальника. Крутим пікіруванням Дмитро спробував збити полум’я, проте нічого не вийшло. Нестерпно пекло руки, дим від пожежі заповнював кабіну екіпажу, обмежував видимість і роз’їдав очі.

Ворожі винищувачі не відставали і продовжували поливати підбитий літак свинцем зі своїх кулеметів. Стрілець-радист Борис Капустін схопився за груди – його поранили. Тарасов різким ковзанням на крило ще раз спробував загасити вогонь, проте знову марно. Він подивився вниз і побачив ще одну німецьку танкову колону, яка рухалась в бік Іванич. Там наші війська теж насилу стримували шалений наступ танкових з’єднань германського Вермахту. В ті хвилини командир екіпажу лейтенант Дмитро Тарасов твердим голосом віддав по радіо свій останній наказ: «Ребята, кто может, выбрасывайтесь с парашютом! Иду на таран! Иду на таран! Прощайте!».

Палаючий бомбардувальник, який вже погано слухався важелів керування, пішов у стрімке піке. Один за одним залишили літак з парашутами штурман, лейтенант Борис Єрьомін та повітряний стрілець, молодший сержант Сергій Ковальський. Тим часом, палаючий літак із залишками бомб на борту врізався у ворожу колону. Величезної сили вибух знищив кілька ворожих танків і автомашин, а також кілька десятків гітлерівців. Лейтенант Дмитро Тарасов та його стрілець-радист, єфрейтор Борис Капустін загинули смертю Героїв. Сама ворожа колона, завдяки Дмитру Тарасову, який повторив подвиг легендарного капітана Гастелло, затрималась на кілька годин.



Указом Президіума Верховної Ради СРСР від 20-го червня 1942 року за самовіддану мужність і героїзм,виявлені при виконанні бойового завдання, лейтенанта Тарасова Дмитра Захаровича посмертно нагородили найвищою державною нагородою – званням Героя Радянського Союзу, і вручили родині загиблого орден Леніна і медаль «Золота Зірка».

Штурмана, лейтенанта Бориса Єрьоміна, гітлерівці помітили, коли той спускався на парашуті. Вони намагалися взяти його в полон, проте Герой не здався. Незважаючи на нерівні сили, він, озброєний лише табельним пістолетом ТТ з дев’ятьма патронами, до останнього вів бій і вбив дев’ятьох ворожих солдат. Гітлерівці важко поранили, а потім на очах мешканців Іванич по-звірячому вбили Героя.

По іншому склалася доля повітряного стрільця з екіпажу Тарасова, молодшого сержанта Сергія Ковальського. Він приземлився на парашуті в лісі, де і заховався. З обпаленим обличчям, поранений осколком снаряда, стікаючи кров’ю, він ледь добрався до Іванич. Місцеві мешканці сховали його від нацистів і допомогли вилікувати поранення.

Згодом Ковальський повернувся на фронт, пройшов всю війну і до самої смерті жив у Новомосковську Дніпропетровської області. Там він працював слюсарем-електриком на металургійному заводі.

До слова, Сергій Іванович був українцем, родом з Олександрії Кіровоградської області. Завдяки йому волиняни сьогодні можуть дізнатися про героїчний подвиг його командира, лейтенанта Дмитра Тарасова, який до останнього захищав нашу рідну землю. Також варто зазначити, що його і стрілка-радиста екіпажу Тарасова, єфрейтора Бориса Григоровича Капустіна за проявлені мужність і героїзм нагородили орденами Бойового Червоного Прапора. Останнього посмертно.

Прах лейтенанта Дмитра Тарасова поховали у братській могилі на Меморіальному Комплексі Вічної Слави на вулиці Грушевського в Іваничах. Разом з ним спочиває і його штурман, Герой Радянського Союзу, лейтенант Борис Дмитрович Єрьомін.



Мешканці райцентру віддали данину відважному льотчику, який героїчно і до останнього захищав їхню землю. Ім’ям Героя Радянського Союзу Дмитра Тарасова назвали одну з вулиць в Іваничах.

Також безсмертний подвиг Героя описали волинські краєзнавці Ігор Пасюк та Сергій Яровенко у своїй книзі «Золоті Зірки Волині».



На Батьківщині Дмитра Тарасова в райцентрі Балаково Саратовської області Росії працівники Балаковської міської центральної бібліотеки зняли про Героя документальний відеоролик.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---