«Імпортований з Росії секонд-хенд»: як у лучан «забирали» голоси

Новий закон «Про місцеві вибори» в процесі свого ухвалення спричинив багато гарячих політичних дискусій і суперечок між експертами та депутатами різних рівнів. Він нібито законно, але забрав у людей обраного ними депутата, знехтував їхніми голосами, заплутав самого виборця та суттєво зменшив бажання українця брати участь у такому хаотичному виборчому процесі.

І недаремно, адже приймався цей закон у нестабільній політичній обстановці, нашвидкоруч, зі значними порушеннями та маніпуляціями щодо кінцевого тексту.

Влада максимально затягнула процес прийняття закону у зв’язку з ситуацією в країні та нестабільністю рейтингу правлячої партії. Очевидно, максимально наблизивши прийняття закону до початку виборчого процесу, представники правлячої партії – Блоку Петра Порошенка «Солідарність» – внесенням змін і поправок в останній момент намагалися підвищити свій результат на виборах.

Так, закон остаточно був прийнятий лише в кінці липня цього року. Фактично за один місяць до початку виборчого процесу та за три місяці до дня голосування.

Втім у жодній демократичній, правовій державі такого б не допустили. Адже до виборів необхідно розробити та випустити навчально-методичну літературу для членів виборчих комісій, провести навчання, дати можливість партіям та кандидатам детально вивчити положення нового закону, роз’яснити його зміст та особливості для виборців.

Цього ж разу вказані процеси відбувалися в авральному режимі, а роз’яснення змісту закону для виборців фактично не проводилося. Очевидно, з цим, зокрема, пов’язана і доволі низька явка на місцевих виборах. Багато людей, втомлених невиконаними обіцянками політиків й сповнених зневіри, отримали «бонус» у вигляді вкрай складного для розуміння виборцем закону, що остаточно відбив бажання брати участь у голосуванні.

Окремо слід зазначити, що процедура прийняття закону проходила зі значними порушеннями. Замість того, щоб обговорювати поправки у відповідних комітетах, депутати приймали їх «з голосу», що при розгляді такого важливого закону неприпустимо.

Більше того, підписаний Президентом України закон не зовсім відповідає тексту, ухваленому Верховною Радою України у другому читанні. У низку принципових положень закону вже після прийняття під виглядом техніко-юридичних правок внесли кардинальні зміни.

Така ситуація, на жаль, яскраво демонструє ставлення влади до законотворчого процесу та законності в Україні.

Заступник голови ЦВК Андрій Магера одразу назвав цей закон «імпортованим з Росії секонд-хендом» і калькою з закону, який, фактично, застосовувався на виборах до законодавчих зборів Санкт-Петербурга 2011 року.

Що ж принципово нового запропонували нам цього разу?

Вибори до сільських та селищних рад відбуваються за простою мажоритарною системою. Тобто депутатом став той, хто отримав більше голосів у виборчому окрузі.

Подібна ситуація з виборами сільських, селищних голів та міських голів у містах з кількістю виборців до 90 тисяч. Вони обираються за простою мажоритарною системою. Тобто, хто набрав більшу кількість голосів, ніж інші кандидати, – той і переможець.

Інакше відбуваються вибори міських голів міст з кількістю виборців більше 90 тисяч. Для перемоги кандидату необхідно здобути абсолютну більшість – його мають підтримати понад 50% виборців, які проголосували. Якщо жоден кандидат цього не матиме, буде проведене повторне голосування – так званий другий тур. Що, власне, і відбулося у Луцьку, коли на друге коло вийшли кандидат від нової партії УКРОП Олександр Товстенюк та представник правлячої партії БПП «Солідарність» Микола Романюк.

Отож, у другий тур виходять два кандидати, які набрали найбільшу кількість голосів виборців. Далі – логічно: хто здобуде більшу прихильність виборців, той і стане міським головою.

Але, якщо із вище зазначеним все зрозуміло, то найбільше запитань і претензій до виборів обласних, районних і міських рад. Вибори до цих представницьких органів відбувалися згідно з абсолютно новою, складною для розуміння системою, яку часто називають «пропорційною з відкритими списками», хоча в реальності це не так. Її суть полягає в нас­тупному.

До обласних, районних та міських рад кандидатів можуть висувати тільки партії. Самовисування відсутнє. Це зумовлює сильну залежність кандидата від партії, оскільки політсила може скасувати реєстрацію кандидата, а у разі обрання його депутатом – застосувати до нього процедуру відкликання, так званий «імперативний мандат» тощо.

Партії затверджують виборчий список. Перший кандидат – лідер списку, який автоматично проходить у раду, якщо партія подолала 5%-й бар’єр, та інші кандидати, котрі закріплюються за певними територіальними виборчими округами у раді в області, районі, місті.

Якщо партія набрала 5% голосів і більше, кількість кандидатів, які отримають мандат, визначається згідно з кількістю голосів, поданих безпосередньо за кандидатів в округах, а відповідно – й за партію, що їх висунула. До ради проходять ті кандидати від партії, які отримали найбільшу підтримку у відсотковому значенні у своєму виборчому окрузі.

Таким чином, бачимо у новій виборчій системі елементи старої мажоритарної схеми, що є зовсім нелогічним і певним чином заплутало виборців. Що це означає?

Змоделюємо ситуацію. Більшість виборців підтримала певного кандидата в депутати у виборчому окрузі, і він отримав, до прикладу, 40% голосів виборців. Останні сподіваються, що цей кандидат стане депутатом і буде достойно захищати й лобіювати інтереси округу, де за нього проголосувала така кількість людей.

Але партія, яка висунула кандидата, не подолала 5%-й бар’єр для проходження у відповідну раду, і кандидат не став депутатом. Або ж його партія отримала вісім депутатських мандатів у раді, але за кількістю відсотків підтримки у виборчому окрузі він – дев’ятий серед своїх колег. І знову ж – такий кандидат не стане депутатом. А стати ним у такому випадку може кандидат, який отримав 10-15% підтримки, але його партія подолала 5%-й бар’єр, і він серед своїх колег за кількістю відсотків підтримки знаходиться у прохідній частині списку.

До прикладу, за представників УКРОПу в Луцьку проголосувала більшість виборців у 41-му з 42-х округів. І хоча 41 кандидат переміг у своєму виборчому окрузі, депутатами стануть лише 15. Відповідно більшість лучан обрала представників саме цієї політсили, однак влада пропонує їй зовсім іншого депутата. Виборець уведений в оману, він плутається. Втрачається, власне, й ентузіазм та бажання брати учать у такому незрозумілому процесі.

Із самого початку в свідомості виборців підривається довіра до ради як органу місцевого самоврядування.

Та й узагалі за такої системи може статися так, що виборчий округ залишиться без депутата або ж такий округ матиме декілька депутатів. Яким чином тоді опікуватимуться виборчим округом – невідомо.

Утім вибір щодо депутатів уже зроблено, залишається сподіватися, що українці надалі оберуть собі владу, спроможну до чесної політичної боротьби, здатну поважати права виборців та неухильно дотримуватися правил законотворчого процесу.

На часі – другий тур виборів міського голови, який відбудеться 15 листопада. І важливо, щоби перемога одного із кандидатів передусім стала перемогою усього міста.

Ігор ПОЛІЩУК,
адвокат,
головний юрисконсульт Фонду Ігоря Палиці «Новий Луцьк»

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---