Ігор Палиця дав розгорнуте інтерв'ю про Луцьк, Одещину та плани на майбутнє

Ігор Палиця дав інтерв'ю виданню ВолиньPost, у якому відповів на запитання, які цікавлять волинян і українців загалом.

Спілкувався з Ігорем Палицею керівник ВолиньPost Володимир Пащенко.

Чи є такі питання, на які б ви не могли чи не хотіли відповідати?

Ні, цензури немає взагалі на будь-які питання.



Дякую, тоді почнемо. Перш за все цікавить Ваша думка стосовно того, що відбувається в Україні. На Ваш погляд, чи є перспектива у держави України?

На мій погляд – перспектива є і народ цього хоче, а це саме головне. Те, що деякі політики перспективу бачать по-своєму, я думаю, що воно виправиться і на місцевих виборах, коли буде шанс оновити команду і провести децентралізацію і, сподіваюсь, що дуже скоро ми отримаємо можливість більше впливати на рішення, які приймаються у Києві, ми – це, маю на увазі, децентралізовані області України. Війна всім набридла. Політики, які хочуть продовжувати війну, повинні піти, навіть, якщо в них є якісь фінансові схеми оборудки, які чи хочуть прикрити чи далі використовувати. Народ втомився, народ хоче миру, народ хоче розвиватись – це те, що я побачив за цілий рік в Одесі, це те, що я відчуваю в Луцьку, і це те, що необхідно зробити. Якщо хтось для того, щоб якось максимально використовувати свої повноваження буде хотіти продовжувати цю війну, то його просто зметуть, а винних в цій війні все одно покарають або тут, або там.

Чи все можливе робить світова спільнота для того, щоб припинити конфлікт на сході України, на вашу думку?

На мою думку, якщо ми будемо себе вести на рівні Києва, так як ведемо, то Світова спільнота скоро від нас відвернеться. Тому що вони прекрасно бачать, що хабарі нікуди не поділися, корупція нікуди не пішла, що домовленості з Росією, кулуарні, на самому верху продовжуються і бізнес іде. Тому світова спільнота все це розуміє, я дуже переживаю, що вона зробить свої висновки, тоді почнуть домовлятися без нас і не за нас.

Перебуваючи на посаді голови Одеської державної адміністрації, з якими найскладнішими завданнями ви зіштовхнулися, і які найбільш болючіші та найскладніші проблеми Вам доводилось вирішувати?

Мене не лякає рівень проблем і рівень завдань. Всі проблеми можна вирішити, якщо є таке бажання. Найосновніше, чим запам’яталась мені Одеса – це конфлікт, який почався 2 травня, це безумовне намагання Росії розхитати ситуацію. Хоча, хочу сказати, що 2 травня – це була виборча мерська кампанія, і це були не зовнішні, а внутрішні фактори впливу. Я сподіваюсь, що прокуратура доведе цю справу до кінця і покаже, що жодного зовнішнього фактору там не було, але це, безумовно, максимально розділило верстви населення на майдан і антимайдан.

Найголовніше, що я зробив, коли був призначений шостого числа, то сьомого числа я вже зустрівся з батьками загиблих. Мені вдалося примирити обидві сторони. З цього ж дня розпочався процес примирення, тому Одеса - найперше місто, яке з 8 травня припинило носити маски і бити все по місту, ходити в касках і натовпом. З 8 числа в Одесі все це припинилось і припинено до цього дня. Тому мені вдалося разом з одеситами, безумовно, що сам би я нічого не зміг: помирити суспільство, показати, що не потрібно доводити свою правоту на вулиці з битою, а сідати за круглий стіл. Я майже кожен день протягом місяця з ними спілкувався.

Восьмого числа я зустрівся з виконувачем обов’язків консула генерального Російського консульства в Одесі. Ми з ним мали дискусію. Він прийшов з п’ятьма людьми, які були його заступниками по різним напрямкам. Я сказав, що в них є в Росії закон, який прийняв Путін, що з прапорами інших держав по вулиці ходити заборонено. В‎ нас такого закону немає, проте, 9 травня під час святкування Дня перемоги, могла б трапитися велика біда. Вони мене почули, треба віддати їм належне, протягом року жодного російського прапору на вулицях Одеси чи області не було.

9 травня ми спокійно провели зустріч з ветеранами, хоча вони боялись виходити на вулиці. 10 травня я поїхав в Придністров'я, щоб зустрітися з невизнаним президентом Придністровської Молдовської республіки. Ми з ним говорили про те, що в той час було нагнітання ситуації. Існувала інформація, що там сім чи вісім літаків, а також 10 чи 15 тисяч російських військ, що буде напад. Міліція і СБУ кожен день надавали інформацію, що пройшов прорив кордону, тому я без охорони поїхав туди до нього, зустрівся з ним, ми три години все це обговорювали. Я не побачив жодної агресії чи намагання ескалації конфлікту. Ми потиснули руки і цілий рік спокійно працювали. Вони не бачили ворога в нас, а ми не бачили ворога в них. Так ми працювали цілий рік. Десь вдавалося фінанси, що були в розпорядженні області, використовувати в розвитку економіки, то ми це робили, але найголовніше, що не дали прийти війні в Одесу. Ми помирили людей. Люди спокійно ходять по вулицям і дивляться один одному у вічі.

Сьогодні ми бачимо в Одесі розпал туристичного сезону, всі готелі забиті – це результат цієї роботи. Щодо завдань, то я вважаю, що ми їх виконали. Я дійсно бажаю Саакашвілі успіхів, тому що це буде дуже добре, якщо хоча б в один регіон підуть інвестиції, враховуючи сьогодні негативний інвестиційний клімат в нашій державі через керівництво в Києві. Я бажаю йому успіхів в цьому. Але в нього є карт-бланш, який йому надав президент, всіх призначити і всіх поміняти. Нагадаю, що я провів вибори спочатку президентські разом з виборами мера, а потім парламентські. Під час виборів жодна людина не скаже, що я використовував адмінресурс.

Я взагалі не займався виборами за що, в принципі, напевно, і постраждав напередодні місцевих виборів, тому що сказав, що не збираюся вступати в жодні партії і жодними виборами займатись не буду. Я відповідаю за економіку, а не за виборчий процес, за дотримання закону під час виборів. Тому вибори пройшли спокійно. Сьомого червня була інавгурація Петра Олексійовича Порошенка, тоді в мене не було ні одного голови районної адміністрації. Було четверо виконуючих обов’язків, і то не моїх з 26 районів, хоча люди були відібрані на конкурсах спеціалістів, але не таких публічних і не під відеокамерою. Так, напевно, я не радився, коли обирав кандидатів з громадськістю, а радився з головами фермерських господарств, підприємств, головами сільських рад: кого вони бачать, хто їм підходить і кому вони довіряють. Я вибирав таких людей. До громадськості – я прислухався, але це не було насамперед для мене.

Протягом року мені не призначили ні одного керівника району. І в мене після люстрації, починаючи з грудня місяця, не було ні одного заступника, в такій ситуації ми працювали. Десятого квітня прокурор, якого ми побачили на відео в youtube з паном Саакашвілі, був призначений і представлений генеральним прокурором. Йому взагалі було заборонено приходити до мене в кабінет, і я з ним жодного разу не спілкувався, починаючи з десятого квітня і до моменту моєї відставки. От в такій ситуації ми працювали, так пройшов рік, але, слава Богу, він пройшов.

Напевно зараз міліція й СБУ дає іншу інформацію, бо в мене була кожен день інформація про те, що то там небезпека, то там Бесарабська республіка, то там. Але, якщо сьогодні знімаються блокпости, знімаються пости ДАІ, напевно, вже ситуація стабільна, тому я тільки бажаю успіхів.

Я нещодавно повернувся з Одеси і спілкувався з простими громадянами та з бізнесменами – з людьми, які живуть в Одесі і в Одеському регіоні, і от, що найгірше про Вас говорили - це те, що вас просто не помічали. «От, де був ваш голова облдержадміністрації, ви його відчували? – Ну ні, але життя спокійне, налагоджується».

На вашу думку, чи має чиновник такого рангу, як голова облдержадміністрації, «лізти» в усі сфери життєдіяльності, щоб люди відчували його, бути занадто публічним?

Коли мене тільки призначили, то я виступав перед активом області, наголошуючи, що основне моє завдання - підтримувати порядок в області. А прізвище керівника області, чиновника їх цікавити не повинно. Бізнесмени, прості люди не повинні знати, якщо вони цього не хочуть, хто в них керівник. Тому що цей керівник не має заважати їм працювати, цим я і керувався в своїй роботі. Я влазив у всі сфери, я контролював там, де у мене була можливість і економіку, і господарства, але я просто не брав з собою відеокамеру, коли проводив наради. В мене сьогодні питають: як ви думаєте, це ваша помилка, подивіться, що сьогодні новий губернатор скрізь з відеокамерам на пляжі, на велосипедах.

Наголошую, що я ніколи не брав з собою відеокамеру, тому що для мене головне результат, а не його висвітлення, а якщо люди не відчували моєї присутності, а було спокійно і затишно, то значить, що робота робилась, а їм вистачало бачити мене по телевізору. Я нікуди не обирався, в мене не було завдання десь іти балотуватись чи робити якісь піар-кампанії, тому так пройшов рік.



Хто зараз Ігор Палиця? Він політик, громадський діяч, чиновник?

Зараз я бізнесмен, не політик і не громадський діяч. Нарешті отримав можливість за рік побути з сім'єю. При чому, я скажу, що два тижні ми притирались – я до них, а вони до мене. Зараз вони роблять вигляд, що ніби мене слухаються, а я продовжую командувати. Зараз потрібно буде привести бізнес в порядок, тому що витрат дуже багато, починаючи з Луцька, де Товстенюк мені жити не дає – вириваючи все більше і більше коштів на витрати фонду. Плюс я вирішив відкрити, і вже завтра їду, щоб проконтролювати відкриття фонду в Одесі. Хочу допомагати людям, тому що побачив проблеми людей на рівні міста в Луцьку, коли балотувався. Зараз в мене була можливість протягом року побачити проблеми людей на рівні області. Оскільки можу надати фінансову підтримку, то краще я буду допомагати тим людям, які цього потребують, а там розберемось далі.

Тоді запитання до вас як до бізнесмена – чи легко вести бізнес в Україні, і якщо у вас ще є бізнес за кордоном, то в порівнянні, де легше, де комфортніше?

Сьогодні в Україні бізнес вести дуже важко. І на це є дві причини: перша причина – це податки, які змінюються весь час. В нас зміна податків іде Верховною Радою з поданням Кабміна з необхідності наповнення бюджету, немає стабільності. Людина, яка починає свій бізнес, не знає точно, скільки їй треба платити податків не те, що через рік, а через місяць або два. Тому існує податкова нестабільність. Друга причина - законодавча нестабільність, тому що кожен день депутати вважають своїм обов'язком, що потрібно подати якийсь закон, щоб відзвітуватися перед виборцями. Подивіться в іншій країні, в Америці або в Європі, як часто змінюються закони? Та не часто. Тому що людина має знати закони, за якими живе, вірити в них та не думати, що вони зміняться з кожним новим парламентом, з кожним новим спікером чи за бажанням фракції. Щодо контролюючих органів, то скажу вам, що я зіштовхувався з великим тиском зі сторони цих органів при Януковичі, але такого бардака, який є сьогодні в країні, який би не був Янукович, при ньому не було. Зараз в країні – бардак. Сьогодні одні паплюжать інших, ті їм відповідають і це продовжується весь час. Ми сьогодні ганьбимося своїми вчинками. Тому це треба припиняти і починати жити цивілізовано, інакше нас в ніяку Європу ніхто не візьме, і це ми бачимо за результатами Ризького саміту, де нам взагалі нічого не дали і відсунули набагато назад. Тому, якщо ми не візьмемось за розум і не змінимо підходи, то нас ніхто і нікуди не візьме.

Скажіть, прості люди за той час, що минув від Революції Гідності, не помічають зрушень в плані боротьби з корупцією, корупція на вищому щаблі, вона простим людям «ріже очі». Чи Ви як досить серйозний бізнесмен відчуваєте корупційну складову в нашому устої, в Україні?

Безумовно, відчуваю. Скрізь кожен бізнесмен стикається з тим, що прийде то прокурор, то фіскальна, то дозвільна, то ще якась служба, яка "поглинає" гроші. Наразі побороти корупцію, змінивши людей, змінивши всю міліцію та все СБУ – це нічого не дасть. Щоб побороти корупцію, я це казав в Одесі, треба дати нормальні зарплати при чому не тільки міліції, не тільки СБУ, а дати вчителям, лікарям, дати всім достойним, щоб вони могли проживати, щоб вони могли одягати дітей, харчувати, раз в рік мінімум відпочити. Соціальне та пенсійне забезпечення - це не такі великі гроші в нашій продуктовій корзині чи вартості життя, їх треба прорахувати. Я не знаю скільки це - мінімум 300 доларів, 500 доларів, 1000 доларів комусь, але треба дати. Ми набагато більше знайдемо, ніж будемо боротися з корупцією при зарплатах дві чи півтори тисячі гривень. От в мене в одеській адміністрації в районах працювали люди, які ночами, цілодобово перебували в соціальних відділах з воїнами АТО, з людьми, які потребують якоїсь соціальної допомоги і в них зарплата 1500 гривень. Можливо, і є такі, які починають брати гроші, але вони приходять додому, бачать там голодного сина чи доньку, яких треба одягнути в школу, купити підручники, а на це не те, що не вистачає грошей, а взагалі немає. При сьогоднішніх тарифах потрібно оплатити все – за світло, за газ, за воду, бо за несплату відключать. Який вихід в цих людей? Тобто бороти корупцію треба не антикорупційними бюро з зарплатами по 150 тисяч гривень, а підняттям зарплат на всіх рівнях і це треба робити. Підняття зарплат відразу дасть рух в економіці. Люди підуть в магазини, піде іпотечне кредитування, почнеться жива економіка, бо без цього нічого не буде. Всі країни через це проходили, але ми в це не хочемо вірити, дивитися, ми хочемо якось по своєму розвиватись, а інших моделей не треба. Не потрібно придумувати «велосипед», бо він вже є і всі країни після економічних криз, після війн через нього пройшли.

У мене до вас відверте запитання: на посаді голови Одеської ОДА чи пропонували вам хабарі?

Мені не пропонували хабарі, тому що я з бізнесменами зустрічався тільки в залі при всіх, або коли вони приходили просити мене, щоб прокуратура чи міліція не тиснула на них і не вимагала від них грошей, на що я писав одразу листи в агресивній жорсткій формі, дзвонив генеральному прокурору і казав проводити відкриті прес-конференції, тому в мене не було навіть ситуацій, коли і за що їм би треба було пропонувати мені хабарі.

Я мав це спитати, але насправді саме запитання воно таке дуже банальне, як вам запропонувати хабаря, адже ви людина дуже самодостатня?

Ні, ну все може бути, може хтось хотів поділитися лишніми десятьма, двадцятьма мільйонами.

Може, й так

Навіть не було такої ситуації, яку б я створив, щоб мені хтось пропонував хабарі.

Повернемося до того регіону, з яким вас пов'язують, до Волині і до міста Луцька. Нещодавно, в своєму інтерв'ю Олександр Товстенюк, людина, яка представляє ваш фонд, Вас на Волині, заявив, що не виключає Вашої можливості балотуватись на крісло міського голови Луцька, прокоментуйте будь ласка.

Я читав, що він заявив. Ні, я не буду балотуватись на крісло міського голови, тому що мені треба багато їздити і зараз я буду займатися не тільки питаннями міста з крісла, а й питаннями області і від Києва, тому потрібно працювати. Але те, що від фонду буде кандидат на посаду мера - це сто відсотків, тому що стільки грошей, які сьогодні витрачає фонд, то це дорівнює, в принципі, бюджету розвитку міста Луцька. Безумовно, фонд буде підтримувати кандидата на крісло мера.

Якщо ми вже говоримо відверто, то можете назвати прізвище?

Я буду пропонувати, хоча він не хоче, Товстенюку очолити місто. Хтось каже, що одіозна фігура, хтось каже, що молода людина, хтось каже, що жорсткий дуже в бізнесі. Вважаю, що місту саме таких і потрібно – молодих і жорстких, які не будуть іти на компроміси ні з ким, які будуть чітко знати, що працюють на громаду. Якщо погодиться, то, напевно, буде Товстенюк.

Чи є команда Палиці? Тому що ми дійсно чуємо, що Олександр Товстенюк можливо піде, а можливо ні, але ж «один в полі не воїн», тобто має бути команда.

А команда є – це, по-перше, фонд, який навчився і вміє працювати, а саме головне вони навчилися слухати людей і працювати з людьми без грубощів, вникаючи у все без зловживань, по-друге, команда самих лучан, тому що я переконаний, що місцевим треба і хочеться змін до кращого. Тому не думаю, що буде проблема з командою.

Питання в тому, що б не тільки обрався, а ще й питання про те…

Ні, буде презентація і заступників, і всієї команди, і тих, хто буде відповідати за напрямки, щоб люди відразу бачили, хто буде за чим дивитися та за що відповідати, і довіряти не тільки міському голові, а й всім заступникам і команді.

Але ми розуміємо, що сам міський голова в міській раді не може робити якусь ситуацію, є ще й депутатський корпус.

Безумовно, ну давайте дочекаємося другого читання закону про вибори та подивимося як це буде, а там вже будемо приймати рішення.

Знаю, що ви знайомі з Миколою Романюком, проте говорять, що останнім часом у вас доволі прохолодні з ним відносини.

Ви знаєте, Миколі Ярославовичу я дійсно допомагав під час виборів мера, морально підтримував його, хотів, щоб він став мером, я сподівався, що буде якийсь розвиток. Перший рік ми працювали, і перше розчарування було тоді, коли він мене попросив, і це була моя перша помилка від фонду, не робити плитку на площі біля драмтеатру, а дати підряд Ольховому, щоб автодор виконав цю роботу. Я дав мільйон чи трошки більше, і ми з вами бачимо якість всього цього, і скільки грошей вкрадено, а справа не доведена до кінця. Я йому казав вже два роки підряд, що давайте я профінансую світло- музичний фонтан в центрі міста, зробіть конкурс - і нічого не відбулося. Як бачимо, ті всі ідеї, які я йому пропонував, були відкинуті. Я готовий був профінансувати перенесення ринку, при чому мені не потрібен сам ринок. Я готовий був профінансувати тролейбуси в Луцьку, щоб по центральних вулицях не їздили старі маршрутки, які забруднюють повітря, але нічого не відбулося. Він хороша людина, але не ініціативна, а сьогодні потрібна ініціатива. Особисто до нього я не маю нічого негативного, просто сьогодні час ініціативних людей.

Ви перерахували ті речі, з якими ви не погоджуєтесь і я розумію це, а чи є якісь позитивні сторони цієї людини, які вас, напевно, змусили підтримати в свій час?

В той момент не було іншого вибору з тих, хто йшов, і я більше бачив його роботу в тому, як він розвивав «Приватбанк» і як спілкується в місті, скільки в нього друзів. Сьогодні, що з позитивного, то я не можу сказати, що він якісь хабарі бере чи розкрадає місто, це роблять інші, а в нього просто до цього руки не доходять, тому така ситуація сьогодні.

Є Ваш благодійний фонд і через нього проходить велика робота. Дійсно, цю роботу бачать лучани, волиняни, а що саме ви особисто контролюєте в роботі вашого фонду, про що саме вас інформують, що ви контролюєте, а що не контролюєте?

Я затверджую програму фонду та організовую фінансування фонду. Намагаюся не "влазити" в кожну копійку, а просто раз в квартал разом зі спеціалістами перевіряємо звіт фонду. На сьогоднішній день скажу Вам, якщо я перевіряв раніше кожен місяць, потім кожен квартал, то сьогодні тільки раз в рік. Настільки вже відпрацювалась робота фонду і настільки я вже довіряю людям, які там працюють, що я не переживаю, що хтось не те, що вкраде, а неправильно навіть витратить ту копійку.

Ви часто заявляєте, що готові інвестувати в Луцьк і Волинь, які це саме мають бути інвестиції, як ви їх бачите, чи будуть ці інвестиції в довгострокових проектах, які не завтра дадуть результат, а післязавтра чи через тиждень, скажімо, в ту ж ІТ-сферу, коли наша молодь буде залучена до ІТ проектів світового масштабу.

Немає бізнес проектів по місту, які би я пов'язував з виборами мера, мені не потрібна ні земля, ні якісь об'єкти, і тому говорити про інвестиції сьогодні складно. Якщо в когось будуть якісь ідеї проектів, то я, безумовно, готовий це підтримувати. На сьогоднішній день ми говоримо не про інвестиції, а про фінансову підтримку для того, щоб місто стало кращим, тому що ми настільки наближенні до Європи і, плюс, вдалося, хочу вам сказати, Клімчуку Борису Петровичу багато грошей витягнути на Волинь. Бо я побачив, які лікарні та дороги в Одеській області, то наша обласна лікарня не те, що на порядок, на десять порядків вище, ніж обласна лікарня Одеської області, а дороги більш-менш в нормальному стані в області. Єдине, що зараз треба буде зробити, то це дорогу на Львів через Горохів. В принципі, область буде найкраща по дорогах по місту, але це потрібно робити, безумовно, тому треба тільки дати поштовх сьогодні. Зміна по децентралізації збільшила надходження в міський бюджет і тому в бюджеті повинно бути достатньо грошей для того, щоб місто динамічно розвивалось, єдине, що мають бути тільки правильні напрямки цього розвитку.

В своєму нещодавньому інтерв'ю Олександр Товстенюк сказав, що «Ігор Петрович готовий завезти інвестицій на мільярд, можливо, й трохи більше»...

Поки що фонд витратив з 2011 року по програмам 150 мільйонів гривень по місту, тому до мільярда воно вже й не так далеко, але це не інвестиції, а витрати. Якщо буде нормальне керівництво у місті і області, де не буде хабарів і не буде корупції, і будуть люди в нас такі, що хочуть працювати, люди доброзичливі, люди нормальні, то підуть інвестиції.

Знаю, що найкраща інвестиція – це в людей. Тому що багато, хто каже, що можуть бути гроші, але, якщо немає інвестицій в ідею і в людей, які зможуть її реалізувати, то бізнесу не буде. Знаю, що є стипендії, які ваш фонд надає молоді і був випадок, коли хтось пробував домовитись, щоб дитина за якісь заслуги батька отримувала стипендію, але не вийшло. В чому саме полягає ваш принцип надання цих стипендій?

Я цими стипендіями хочу підтримати дітей або студентів, які мають бажання вчитися. Є бажаючі вчитися, але не мають можливості, оцю можливість я їм й надаю. Щоб студентам не думати про те, де харчуватися чи десь мати якусь можливість одягнутись, я їм в рамках того, що можу допомагаю, тільки для того, щоб вони мали можливість вчитися. Допомагаю тим вчителям, які знаходять таланти і підтримують, тому ті програми розвитку я вкладаю, в першу чергу, в молодь, яка виросте і буде розвиватись тільки вперед.

Ваші опоненти кажуть, що таким чином Ігор Палиця купує лучан, купує для того, щоб поставити свого міського голову балотуватися від цього округу до Верховної Ради, як це з вашого боку виглядає?

Є завжди люди, які кажуть, а баба Яга проти, від цього нікуди не подінешся, тому, якщо хтось вважає, що Ігор Палиця купляє, то нехай вважає, що купляє, якщо хтось думає, що для округу, то нехай так думає. Ви знаєте, що мені дала Одеса: не треба відповідати тим людям, дивлячись на яких, ти відчуваєш, що ти правий. Немає сенсу просто витрачати час і енергію, тому я вже навіть не звертаю уваги на такі вислови.

Ви сказали про рівень медицини, ми дещо доторкнулись до цієї проблематики. Місяць чи два тому так склалось, що я потрапив у міську лікарню Луцька, і хочу сказати, що після цього я вирішив провести журналістське розслідування, тобто я завітав на цвинтар і подивився на свіжі могили, де побачив, що середній рівень людей, які помирають – 50 років, тобто досить ще молоді українці. У нас рівень медицини значно гірший, ніж в Європі, і середній вік життя теж. Нам кажуть, що найважливіше зараз дороги, але я думаю, що покійнику, якого везуть в Гаразджу, йому і його близьким все рівно, по якій дорозі везуть. Тобто, ми дещо забуваємо про те, що головне – це людське життя. Чи не планує фонд долучатись якимось чином до поліпшення якості медицини в регіоні?

Медицина, медичні витрати досить фінансово ємкі, це великі гроші, якщо робити справжню правильну медицину. Сьогодні я не маю можливості витрачати саме на такий напрямок такі гроші. Один апарат може коштувати два-три мільйони євро. Фонд займається тим, що робить профілактику захворювань – це найголовніше, тому що, коли людина захворіла, то вже пізно звертати на це увагу, треба вже лікувати і терміново. Ми займаємося фінансуванням профілактики, це і апарати по гастроскопії, і багато дечого в пологовому будинку, але найголовніше, що ми зараз робимо – займаємось вкладанням грошей в спортивні майданчики, тому що не буде хворіти людина, і палити молодь, і не буде вживати спиртне і сидіти колотися, якщо буде можливість займатися спортом. Тому, в першу чергу, це розвиток спорту, надання можливості і майданчиків для занять спортом.

Сьогодні Товстенюк має дуже багато ідей щодо street workout, який ми будуємо, щодо ігрових майданчиків, і зараз є програма на п’ять років по баскетбольним майданчикам. Ми хочемо дітям і дорослим дати можливість займатися спортом. Не ходити десь в інший кінець міста для того, щоб попідтягуватись чи побігати, не ходити в один басейн, а мати можливість відвідувати декілька. В нас ще є ідея побудувати мінімум три-чотири плавальних басейна по місту, не одразу, а десь так за п’ять-шість років. Люди мають піти з вулиці в спортзали, а ще плюс профілактика, тоді менше буде в лікарнях.

Чи є люди, в яких ви з 2011 року розчарувалися в місті Луцьку?

Я взагалі не пам'ятаю розчарувань. Для мене людина, яка мене розчарувала, не існує, я переступив і пішов далі.

Тоді інше запитання: кого б ви могли назвати серед лучан, волинян, кому ви дійсно довіряєте і можете, скажімо, з ним «піти в розвідку»?

Першою чергою, це мої батьки, по-друге – команда фонду, по-третє – школи, лікарні, університети. Там дуже багато викладачів, фахівців, директорів, простих вчителів, лікарів, з якими ми працюємо, їм довіряємо і бачимо, як вони витрачають наші гроші. Тому людей, яким я довіряю, таким чином, опосередковано дуже багато.

Чи відстежуєте ви новини з Луцька, з Волині?

Безумовно.

Які інтернет-видання чи телебачення читаєте, дивитесь?

ВолиньPost і «Волинські новини».

Чи приїжджає ваша родина в Луцьк?

Ви маєте на увазі дружину і дітей?

Так.

От зараз в середині липня ми приїдемо, безумовно.

Нещодавно на сторінках інтернет-видань України були дописи про вашого сина, що має гарні автівки, гарних дівчат. Як ви до цього ставитесь?

Безумовно, не сподобалась та форма, в якій це було подано мені. На цій фотографії з цигаркою сину тоді було 12 років. Він, як всі діти, десь там трохи пробував курити. Коли я побачив це фото в нього на сторінках, то почав боротися з курінням сина. Зробив все для того, щоб він не курив і не вживав алкоголь. Фотографії десь з Дня народження… ну це молодь, вони всі через це проходять і я не думаю, що це найстрашніші фотографії, які можуть бути в молоді. Я скажу так, що не я більше був засмучений, а він, бо вважав, що підставив мене чи підвів, тому дуже сильно переживав і я його заспокоював. Єдине, що мені хотілось, щоб це видання, не знаю чиє воно, так само показувало і про всіх дітей, а то виходить, що от вам син Палиці, а всі інші князі і царівни. Так не буває, якщо ви правдиве видання, то показуйте про всіх. Я не соромлюсь свого сина. Зараз він зустрічається з дуже гарною і ввічливою дівчиною.

Розкажіть про свою родину, хто і чим займається?

Син зараз закінчив школу, вступив в Женевський університет, дочка навчається в третьому класі, а дружина дивиться за ними, щоб вони гарно вчились.

Чи пов'язує своє майбутнє Ваш син з Україною?

Скажу вам чесно, що я пов'язую його майбутнє з Україною, тому що не розумію і не знаю закордонного життя. Те, що вони отримують в школі і я сподіваюсь в університеті – це свобода дій, це розкутість, можливість дискусії, це відсутність якихось комплексів, це знання. Син спілкується на двох іноземних мовах вільно, дочка теж на двох мовах, хоча їй тільки дев'ять років, тому це розвиток, який вони мають отримувати і повертатися сюди. В мене, до речі, з Яценюком була дискусія на тему призначення іноземних міністрів. Я сказав, що негативно відношусь до тенденції, що уряд України очолюють іноземці. Ми стаємо якоюсь країною Третього світу, куди приїжджають, щоб нас бабуїнів навчати як треба жити. Якщо Казахстан, якщо Азербайджан навпаки дає стипендії, фінансує, відправляє своїх дітей вчитися за кордон, щоб вони вивчали мову, щоб вони вивчали найсучасніші методи роботи і поверталися назад, працювати в Казахстан, то ми навпаки своїх не розвиваємо, а беремо тих, хто нам буде розповідати про успіхи. Які успіхи? В Грузії в десять разів менше населення, аніж в Україні. В Литві певно в 15 разів. В кого ми вчимося? Тому я хочу, щоб вони вивчилися і повернулися в Україну, і тут працювали вже зі своїми знаннями і своїми принципами. Європу треба інтегрувати до нас, а тоді ми вже само собою інтегруємося в Європу.

Ви більше оптиміст чи скептик?

Я оптиміст по майбутньому і скептик по тому, що відбувається, тому така двояка позиція.

І наостанок, щоб ви побажали українцям, лучанам, волинянам?

Щоб я побажав? Я би побажав бути толерантнішими один до одного, навіть, якщо інші погляди, я побажав би, щоб, в першу чергу, закінчилась ця війна.

Все рівно розумієте, коли йдуть війни, то їх починають один чи троє людей, а воюють народи. Їм здається, що вони воюють за якісь важливі ідеї, а страждають за розподіл сфер економічного або політичного впливу. Я дуже хотів би, щоб коли закінчиться війна, тих, хто винен в смерті людей, що з нашої сторони, що з так званих ДНР і ЛНР, відповіли по закону, по Гаазькому трибуналі. Дуже хотів би, щоб ця Верховна Рада нарешті те, що вона обіцяла на Майдані виконала і ратифікувала Римський статут, щоб люди, які створили злочини проти своїх людей, відповідали в Гаазі. Чомусь «тормошиться» рішення прийняття Римського статуту, я дуже хочу, щоб в нас стала жорстка, парламентсько-президентська республіка, де парламент має повністю владу і народ, який обрав цей парламент, може керувати цими депутатами. Дуже хотів би, щоб люди навчилися обирати тих депутатів і довіряти їм, які будуть думати за них, а також аналізувати життя людини перед тим, як будуть за неї голосувати. Обирати не емоціями, а обирати розумом і серцем. Рік тому в жовтні були емоції, і те, що ми бачимо зараз у Верховній раді, то це називається перетягуванням канатів. В жовтні місяці цього року буде шанс обрати нормальних депутатів на міському рівні на виборах. От я б хотів, щоб дай Бог зараз ми не помилилися, тому що шансів надалі буде все менше і менше.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---