На дверях польського товариства у Луцьку «повісили» Путіна

Яку місію нині виконує Україна, як дієво допомогти армії та чому актуальним для поляків є антипутніський демотиватор, розповів Інформаційному агентству Волинські Новини голова Товариства польської культури на Волині імені Еви Фелінської Валентин Ваколюк.

Він свого часу приїхав в Україну для того, «щоб подолати комуну», а нині викриває риси українців, які призвели до сучасної непростої ситуації на Сході. Віднедавна вхідні двері будівлі Товариства прикрашає демотиватор із зображенням Путіна та зашморгу із написом «надо, Вова! Надо!».

Чому поляки, які мешкають на Волині, не люблять Путіна, та який екзамен нині складає Європа, голова Товариства розповів репортеру ІА Волинські Новини.

«Класний Путін, чи не так? Там його місце. Ідея повісити це зображення була спільною, адже це спосіб відреагувати на бездіяльність і держави, і самого себе у цих умовах. Поляки – такі ж самі громадяни України, а хто у нас Путіна любить? Під час візиту у редакцію «Волинського Монітора» дехто з журналістів зі Сходу фотографувався біля цього фото. Звісно, загалом це інфантильно та смішно, як показувати дулю з-за паркана. Просто, ми не могли не відреагувати, тому що я побачив цю дуже гарну штуку, а який меседж можна послати самому собі та Путіну – «Вова, вішайся», - пояснив Валентин Ваколюк.

Спроба подолати комуну та екзамен для Європи

«А загалом ситуація невесела, відбувається те ж саме, про що казала моя бабця, коли я приїхав сюди у 1991 році з Америки добивати комуну – «вважай, з українцями можна дуже легко потрапити в халепу». Спочатку я хотів залишитися в Америці, але потім подумав про те, що в Україні чимало роботи – потрібно добити комуністів. Бабця розповідала про те, що у 1920 році разом з українцями поляки йшли проти більшовиків, але мусили відступити у Польщу, тому що та зараза перла та перла. Бабця застерігала про те, що, вв’язавшись в українську кампанію можна втратити Польщу. Я казав, що комуністів вже мало і ми їх доб’ємо. Вона казала: «тобі доведеться довго вбивати комуніста всередині себе», - розповів голова Товариства.

З його слів, зараз ми доробляємо справу з 1920-их років, яку Європа, Польща та Україна недоробили. А зараз цей екзамен не для України – для України це місія, а екзамен для Європи. І знову, як це було у 1920 році, Європа не добила гадину в лігві.

«Тоді було б це просто вирішити, якби вся Антанта пішла б на більшовицьку гадину, адже все військо більшовиків – це були дві кінармії. Хоча, з іншого боку, цар-батюшка в ментальності росіян невмирущий. Вони нас стільки років годували байками про православ’я, Мазепа для них був зрадником, а Переяславська рада була «найбільшим просвітлінням українського народу». Але що приховувати, ми, поляки, теж маємо до українців велике упередження, тому що розвалили Річ Посполиту від моря до моря, не Польщу, а Річ Посполиту – велику прекрасну першу європейську республіку», - зазначив Валентин Ваколюк.

Він зауважив, що українці у своїй консервативності, самозакоханості, законсервованості у псевдовартостях «православ’я та братська любов» не могли додуматися до того, що може трапитися.



«Ми, поляки, історично знаємо, що завжди є два ворога – Росія і німці, які ніколи не підуть один проти одного. На жаль, зараз ми бачимо, що робиться, фрау Меркель досить гарно поводиться», - розповів Валентин Ваколюк.

Зневіра та спосіб реально допомогти армії

Він заважив, що шкода, що ціною життів цих хлопців кується українська та європейська тожсамість. Україна, з його слів, змарнувала 23 роки, нічого не роблячи, спрацював синдром «щасливої радянської халяви» - мовляв, одягну вишиваночку, поспіваю, потанцюю та ще назву себе козаком.

«Бісить, що ситуація робиться безнадійною. Зараз дуже страшно те, що ані ми, ані вояки на Сході, не віримо державі, своїм командирам. Я запитував тих, хто повертався звідти, про те, що було найстрашніше – бруд, голод, чи спрага. Вони відповідали, що, разом із відсутністю води, найстрашнішим було постійне відчуття зради. Вони розуміли, що їх точно продають та зраджують, але не могли порушити присягу. Паскудно те, що ми із Луцька намагаємося керувати державою, ми даємо рецептуру того, як нам бути, як бути Президенту. Це як пікейні жилети в Ільфа та Петрова, це без сенсу. Хочеш допомогти – йди на фронт, йти в волонтери, хочеш допомогти на місці – викинь чиновника копнем із крісла, або принаймні скажи про те, що ти маєш право. Ми допомагаємо не армії, ми допомагаємо країні, яка будується, пробуджується від страшного сну, важливо, щоб кошмар не став перманентною реальністю», - зазначив голова Товариства імені Еви Фелінської.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---