Герой-прикордонник, під керівництвом якого бійці знищили роту противників
Іван Іванович Пархоменко – старшина, прикордонник третьої застави 90-го Володимир-Волинського прикордонного загону, був родом із Запоріжжя. Вже в перші миті війни він перебував в епіцентрі пекла.
Про подвиг, того молодого хлопця, розповідали у ті часи чи не в кожній хаті, а сьогодні розповість Інформаційне агентство Волинські Новини у рубриці «Волинь не забуває».
Іван Іванович Пархоменко народився 30 листопада 1918 року в місті Запоріжжя в родині селянина. Отримав семирічну освіту, в 1935 році закінчив фабрично-заводське училище за фахом слюсаря. До 1938 року Іван Іванович працював на Запорізькому авіаційному заводі імені Баранова складальником двигунів, потім його призвали на військову службу. Після закінчення Пермської школи молодшого начскладу Івана направили для служби на 3-ю прикордонну заставу 90-го Володимир-Волинського прикордонного загону Українського прикордонного округу на посаду старшини застави.
Світанок 22 червня 1941 року розпочався страшенним гуркотом артилерійської канонади. Гітлерівці почали переправлятися через річку Західний Буг. Начальник застави, старший лейтенант Максимов М.Е. вскочив на коня і понісся на заставу, але не доїхавши до неї, його смертельно поранили.
24 прикордонники були озброєні лише гвинтівками, кількома автоматами і двома кулеметами. Вони стримували ворога деілька годин. Німецькі снаряди зрівняли усе із землею. Останній артобстріл розтрощив ущент блокгауз, в якому загинув молодший політкерівник Киян П.М.
Тоді командування підрозділом взяв на себе двадцятитрьохрічний Іван Пархоменко. Підтримуючи бойовий дух товаришів він з’являвся там де було особливо небезпечно. Він отримав поранення, а під кінець дня – друге. Івану перебило ключицю і він без тями упав на дно окопу.
Під обід загинули найактивніші захисники застави: Юхименко С, Козлов Н., Бохлунов Л., Колосов Н.Над зруйнованою заставою нависла тиша. Гітлерівці довго боялися підійти. Але ось у двір застави через дощатий місток в’їхала штабна машина із німецькими офіцерами. Зупинившись, вони стали оглядати місце бою. З машини вийшло декілька офіцерів.
У цей час Іван Пархоменко, прийшовши до тями і зібравши сили, мов би для розрахунку із ворогом, піднявшись із окопу, жбурнув останню гранату, вразивши німецьких офіцерів. В спину Пархоменку вистрелив підоспілий німецький офіцер.
Пархоменко упав на дно окопу. Боєць Микола Козлов почав перев’язувати рану старшині, але його вбив гітлерівець.
Поранений в голову, засипаний землею, лежав боєць Георгій Рубілкін. До окопу підійшли два німецьких офіцери і впритул розстріляли старшину Пархоменка і Рубілкіна. Але куля для Рубілкіна виявилася не смертельною.
Настала ніч, і тільки тоді із окопу ледь-ледь вибралися тяжко поранені Георгій Рубілкін і боєць Шевцов. Із захисників застави вони залишилися єдиними живими.
Майже роту фашистів знищили тоді прикордонники третьої застави. Ціною свого життя вони на дев’ять годин затримали наступ ворога.
Ім’я Івана Івановича Пархоменка присвоїли прикордонній заставі “Видранка” 21 жовтня 1967 року. Зараз це іменний відділ прикордонної служби Львівського прикордонного загону.
Розповідаючи про масовий героїзм воїнів прикордонників, 25 червня 1941 року газета «Правда» писала: «Доблесні бійці стримували регулярні частини фашиських розбійників. Кожен боєць… розумів, що його священний обов’язок – зробити все, щоб затримати ворога. Прикордонники знали, що Батьківщина дасть наказ своїй армії зустріти і розгромити ворога».
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Про подвиг, того молодого хлопця, розповідали у ті часи чи не в кожній хаті, а сьогодні розповість Інформаційне агентство Волинські Новини у рубриці «Волинь не забуває».
Іван Іванович Пархоменко народився 30 листопада 1918 року в місті Запоріжжя в родині селянина. Отримав семирічну освіту, в 1935 році закінчив фабрично-заводське училище за фахом слюсаря. До 1938 року Іван Іванович працював на Запорізькому авіаційному заводі імені Баранова складальником двигунів, потім його призвали на військову службу. Після закінчення Пермської школи молодшого начскладу Івана направили для служби на 3-ю прикордонну заставу 90-го Володимир-Волинського прикордонного загону Українського прикордонного округу на посаду старшини застави.
Світанок 22 червня 1941 року розпочався страшенним гуркотом артилерійської канонади. Гітлерівці почали переправлятися через річку Західний Буг. Начальник застави, старший лейтенант Максимов М.Е. вскочив на коня і понісся на заставу, але не доїхавши до неї, його смертельно поранили.
24 прикордонники були озброєні лише гвинтівками, кількома автоматами і двома кулеметами. Вони стримували ворога деілька годин. Німецькі снаряди зрівняли усе із землею. Останній артобстріл розтрощив ущент блокгауз, в якому загинув молодший політкерівник Киян П.М.
Тоді командування підрозділом взяв на себе двадцятитрьохрічний Іван Пархоменко. Підтримуючи бойовий дух товаришів він з’являвся там де було особливо небезпечно. Він отримав поранення, а під кінець дня – друге. Івану перебило ключицю і він без тями упав на дно окопу.
Під обід загинули найактивніші захисники застави: Юхименко С, Козлов Н., Бохлунов Л., Колосов Н.Над зруйнованою заставою нависла тиша. Гітлерівці довго боялися підійти. Але ось у двір застави через дощатий місток в’їхала штабна машина із німецькими офіцерами. Зупинившись, вони стали оглядати місце бою. З машини вийшло декілька офіцерів.
У цей час Іван Пархоменко, прийшовши до тями і зібравши сили, мов би для розрахунку із ворогом, піднявшись із окопу, жбурнув останню гранату, вразивши німецьких офіцерів. В спину Пархоменку вистрелив підоспілий німецький офіцер.
Пархоменко упав на дно окопу. Боєць Микола Козлов почав перев’язувати рану старшині, але його вбив гітлерівець.
Поранений в голову, засипаний землею, лежав боєць Георгій Рубілкін. До окопу підійшли два німецьких офіцери і впритул розстріляли старшину Пархоменка і Рубілкіна. Але куля для Рубілкіна виявилася не смертельною.
Настала ніч, і тільки тоді із окопу ледь-ледь вибралися тяжко поранені Георгій Рубілкін і боєць Шевцов. Із захисників застави вони залишилися єдиними живими.
Майже роту фашистів знищили тоді прикордонники третьої застави. Ціною свого життя вони на дев’ять годин затримали наступ ворога.
Ім’я Івана Івановича Пархоменка присвоїли прикордонній заставі “Видранка” 21 жовтня 1967 року. Зараз це іменний відділ прикордонної служби Львівського прикордонного загону.
Розповідаючи про масовий героїзм воїнів прикордонників, 25 червня 1941 року газета «Правда» писала: «Доблесні бійці стримували регулярні частини фашиських розбійників. Кожен боєць… розумів, що його священний обов’язок – зробити все, щоб затримати ворога. Прикордонники знали, що Батьківщина дасть наказ своїй армії зустріти і розгромити ворога».
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Коментарів: 4
Анонім
Показати IP
8 Серпня 2015 21:16
Вот такие они были-советские люди!
ще не зовсім свідоми
Показати IP
8 Серпня 2015 22:00
жили разом і під сонцем всім вистачало місця
Оксана
Показати IP
10 Серпня 2015 12:26
Пархоменко був українцем в першу чергу а не совецкою людиною
Руслан
Показати IP
10 Серпня 2015 13:00
страшна війна
Школяр з Волині отримуватиме президентську стипендію
Сьогодні 20:15
Сьогодні 20:15
«Дуже свіжа, зовсім інакша, динамічна»: в Луцьку показали ту саму «Конотопську відьму»
Сьогодні 19:57
Сьогодні 19:57
На Волині до опівночі продовжили графіки обмеження електропотужності для промисловості
Сьогодні 19:39
Сьогодні 19:39
Чемпіонат України з дзюдо у Луцьку: 150 юних спортсменів борються за перемогу. Фоторепортаж
Сьогодні 19:21
Сьогодні 19:21
На війні загинув уродженець Волині Сергій Нагорщук
Сьогодні 18:45
Сьогодні 18:45
Атакує стоматполіклініку безпідставними звинуваченнями: на депутатку Луцькради подали скаргу
Сьогодні 18:09
Сьогодні 18:09
Куди піти в Луцьку: від четверга до четверга. Анонси
Сьогодні 17:45
Сьогодні 17:45
Додати коментар:
УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.