Захищаючи Волинь, Герой до останнього залишився зі своїм командиром

У нерівному повітряному бою з десятком ворожих «мессерів» їх самотній розвідувальний літак, який вже повертався додому з чергового бойового вильоту, підбили. Штурман, уродженець села Лощемля Максатихинського району Тверської області Росії, Герой Радянського Союзу, капітан Володимир Антонович Смірнов не був керівником екіпажу, відтак, міг вистрибнути з палаючої машини з парашутом, щоб врятуватися. Попри таку можливість, він нею не скористався, і залишився з командиром, віддавши разом з ним своє життя за свободу волинського краю.

На борту в літака були безцінні розвідувальні дані бойових позицій нацистів на волинській землі, і саме тому військові будь-що намагалися їх доставити в штаб. Про чергового Героя волинського неба – наступна публікація рубрики «Волинь не забуває».



По закінченню дев’яти класів школи Володя Смірнов переїхав з рідного села до Ленінграда (нині Санкт-Петербург). Там хлопець влаштувався на роботу слюсарем на фабрику «Пролетарская победа». Згодом 18-річного юнака призвали до лав Червоної Армії і направили на навчання в Україну до Харківської військової авіаційної школи пілотів. Її він закінчив у 1940 році, а у квітні 1942 року розпочав свій бойовий шлях стежками Другої світової війни.

Володимира направили у 514-ий бомбардувальний авіаполк. Свої перші 17 бойових вильотів молодий льотчик зробив на посаді стрільця-бомбардира у складі екіпажу бомбардувальника Пе-2. Згодом Смірнов закінчив курси підготовки штурманів-розвідників. Після цього його перевели на посаду льотчика-спостерігача у 6-ту окрему розвідувальну авіаескадрилью дальньої дії Військово-повітряних сил Північно-Західного Фронту.

У червні 1942 року їх переформували у 6-ту повітряну армію, командувати якою призначили Героя Радянського Союзу, генерал-лейтенанта Федора Петровича Полиніна.

Вже в її складі на посаді штурмана ланки 72-го Петрозаводського окремого розвідувального авіаполку старший лейтенант Смірнов приймав участь у блокаді Дем’янського угрупування Вермахту поблизу містечка Стара Руса Новгородської області Росії. Тут він сповна проявив свій талант льотчика-розвідника.

Командування належно оцінило досягення чоловіка і дало першу бойову нагороду – орден Червоного Прапора.

До слова, командування і надалі вважало Смірнова одним з найкращих розвідників у полку, тому доручало йому найбільш відповідальні та складні завдання.



Не оминули Смірнова і поранення. У березні 1943 року в нерівному повітряному бою з винищувачами Люфтваффе літак Смірнова був збитий, а сам Смірнов отримав важкі поранення і травми. Кілька місяців він лікував у шпиталі переломи ніг і травму хребта, проте повернувся до рідного полку.



За станом на листопад 1943 року вже на посаді штурмана ескадрильї 72-го Петрозаводського окремого розвідувального авіаполку і у званні капітана Смірнов здійснив 135 бойових вильотів на розвідку і фотографування об’єктів противника. При виконанні завдань на нього неодноразово нападали винищувачі Люфтваффе, проте вмілим маневруванням пілот уникав пошкоджень, і навіть двічі підбивав ворожі літаки. Важливо, що Володимир кожного разу доставляв у штаб командування безцінні розвідувальні дані, які так були потрібні для успішних ударів по з’єднанням Вермахту.

Окрім цього, досвідчений штурман-розвідник успішно передавав свій безцінний бойовий досвід своїм молодим колегам. За ці та інші героїчні подвиги Указом Президіума Верховної Ради СРСР від 13-го квітня 1944 року капітана Смірнова Володимира Антоновича нагородили найвищою державною нагородою – званням Героя Радянського Союзу із врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (медаль № 3507).

На фото – унікальні скани нагородних документів з Центрального Архіву Міністерства Оборони в місті Подольськ Московської області, в яких вказано про присвоєння капітану Смірнову звання Героя Радянського Союзу.



Навесні 1944 року 6-та повітряна армія, а з нею і 72-ий Петрозаводський окремий розвідувальний авіаполк, вже були на кордоні Волинської області. Почалась підготовка до Поліської наступальної операції зі звільнення від німецько-нацистських загарбників центру і півночі Волині, а також півдня Білорусі. Капітан Смірнов почав виконувати бойові вильоти на розвідку переднього краю оборони і тилових об’єктів гітлерівців на Волинській землі у складі екіпажу, командиром якого був заступник командира ескадрильї, Герой Радянського Союзу, майор Віктор Гаврилович Подколоднов.

Трагедія сталася 9-го липня 1944 року: Герой загинув. Деталі події описали в своїй книзі «Золоті Зірки Волині» волинські краєзнавці Ігор Пасюк і Сергій Яровенко:

«9 липня 1944 року під час авіаційної розвідки району Пінськ – Барановичі – Білосток – Брест – Люблін – Володимир-Волинський в районі селища міського типу Турійськ літак, що пілотувався Героєм Радянського Союзу майором Подколодновим, в нерівному бою з десятком німецьких винищувачів був підбитий. Екіпаж дотягнув до лінії фронту, але вдарився об землю і вибухнув».

Володимир Смірнов не був керівником екіпажу, відтак, міг вистрибнути з палаючої машини з парашутом, щоб врятуватися. Попри таку можливість, він нею не скористався, і залишився з командиром – разом вони «тягнули» підбитий літак-розвідник Пе-3 ще понад 30 кілометрів. Крилата машина разом з героїчним екіпажем впала у полі в кількох кілометрах північніше села Мислина Ковельського району.

Відданого штурмана навіть після смерті не розлучили з командиром. Спочатку його прах поховали разом із прахом майора Віктора Подколоднова у братській могилі в районі хутора Рудно, що в п’яти кілометрах на південний схід від Турійська. А у 1968 році прах обох Героїв перепоховали у братській могилі на старому польському цвинтарі на вулиці Незалежності у Ковелі.



Ковельчани сповна віддали данину Герою-розвіднику. У 1949 році на міському цвинтарі Ковеля йому встановили пам’ятник.



Його барельєф викарбували на одній з меморіальних плит на Меморіальному Комплексі Вічної Слави у Ковелі.



На місці загибелі Героя на узбіччі траси Ковель–Брест одразу за селом Мислина Ковельського району встановили пам’ятний знак.

До слова, дата загибелі Героя, вказана на цьому знаку (6-те липня 1944 року), різниться від дати його загибелі, вказаної в офіційних документах (9-те липня 1944 року).



Також іменем Героя назвали одну з вулиць Ковеля.



Данину Герою-розвіднику віддали також на Харківщині, де він навчався. Його ім’я викарбували на одній з меморіальних плит на Алеї Героїв в Чугуєві Харківської області, де знаходиться навчальний аеродром Харківської військової авіаційної школи пілотів. Цю Алею у 2009 році заклали випускники цієї школи.

Цікаво, що вона існує і сьогодні. Після війни її назвали Харківським Вищим Військовим Авіаційним Училищем Льотчиків імені пілота-винищувача, аса, двічі Героя Радянського Союзу Сергія Івановича Грицевця.

Коли Україна здобула незалежність, легендарну льотну школу перейменували у Харківський Університет Повітряних Сил.

Сьогодні він носить ім’я легендарного українського льотчика-винищувача, аса, тричі Героя Радянського Союзу, маршала авіації Івана Микитовича Кожедуба і є єдиним вищим навчальним закладом в Україні, який здійснює навчання льотчиків, штурманів і офіцерів бойового управління для всіх видів авіації Військово-повітряних сил України.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---