Бенделіані: льотчик, який боровся за волинську землю

Ім’я Героя Радянського Союзу, гвардії майора Чічіко Кайсаровича Бенделіані, на Волині відоме. Уродженець селища міського типу Чохатаурі Гурійського краю Грузії, славний льотчик-винищувач, ас, він віддав своє життя за свободу Волинського краю. Про нього – чергова публікація рубрики «Волинь не забуває».

Чічіко Бенделіані народився у селянській сім’ї. Закінчив сім класів школи, згодом – сільськогосподарський технікум.

По закінченню технікуму почав працювати експедитором, проте, як і багато парубків того часу, захопився авіацією. Саме через це паралельно з роботою хлопець розпочинає навчання у Тбіліському аероклубі імені легендарного Валерія Чкалова.



У 1935 році молодого чоловіка призвали до лав Червоної Армії. Бенделіані мав первинну авіаційну підготовку, тому його направили на навчання у Сталінград (нині Волгоград) до найстарішого льотного вишу Росії – легендарної «Качі» (1-ої Качинської військової авіаційної школи пілотів імені Олександра Мясникова).



По закінченню учбового закладу молодого пілота відправляють служити в Україну, а саме в містечко Васильків Київської області. Там на той час дислокувався 43-ій винищувальний авіаполк. В його складі Бенделіані і почав свій овіяний славою бойовий шлях. За станом на початок війни, він обіймав посаду командира ланки винищувачів. У серпні 1941 року під час захисту Києва льотчик відкрив рахунок особистих повітряних перемог.



Далі були битви за Сталінград і на Курській Дузі. Хоробрий грузин став справжнім нічним жахом для прославлених асів Люфтваффе.

Його улюбленим тактичним прийомом були стрімкі лобові атаки, яких нацистські пілоти панічно боялись і тому уникали. Саме таким чином під час Сталінградської битви Бенделіані збив п’ять ворожих літаків.

За станом на червень 1943 року, гвардії майор Чічіко Бенделіані на посаді штурмана вже 54-го гвардійського Керченського винищувального авіаполку (1-ша гвардійська винищувальна авіадивізія, 16-та повітряна армія, Центральний Фронт) здійснив 385 бойових вильотів, провів 72 повітряні бої, особисто збив 7, а в групі 12, ворожих літаків.

За ці героїчні подвиги Указом Президіума Верховної Ради СРСР від 24-го серпня 1943 року гвардії майора Чічіко Кайсаровича Бенделіані нагородили найвищою державною нагородою – званням Героя Радянського Союзу із врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (медаль № 1741). На фото – унікальні скани нагородних документів з Центрального Архіву Міністерства Оборони у місті Подольськ Московської області, в яких вказано, що гвардії майору Бенделіані присвоїли звання Героя Радянського Союзу; також є фото його свідоцтва про нагородження медаллю «Золота Зірка».



У червні 1944 року 54-ий Керченський гвардійський винищувальний авіаполк був перепідпорядкований 6-ій повітряній армії 1-го Білоруського Фронту, якою командував Герой Радянського Союзу, генерал-лейтенант Федір Петрович Полинін. У той же час винищувачі полку з’явились у Волинському небі. Чічіко Кайсарович на той час вже обіймав посаду заступника командира полку. До слова, товариші по службі вважали його найкращим льотчиком полку.



Свій останній бій у небі Волині Чічіко Бенделіані провів 20-го липня 1944 року над селом Битень Ковельського району. Повним ходом йшла підготовка з’єднань 1-го Білоруського Фронту до форсування річки Західний Буг. Бенделіані та іншим льотчикам полку поставили завдання прикривати від ворожих винищувачів штурмовики Іл-2, які постійно завдавали нищивних ударів по передньому краю оборони, на якому відступали з Волинської землі гітлерівці. Винищувач Р-39 «Аерокобра» гвардії майора Бенделіані підбили у нерівному бою. Смертельно поранений ас все ж таки зміг дотягнути до своїх і посадити підбитий літак. Він помер на руках радянських піхотинців, які підбігли до літака і витягли чоловіка з кабіни.

Детально останній бій Чічіко Кайсаровича описав у своїй книзі мемуарів «Я – «Сокол», иду в атаку» його товариш по службі, льотчик-винищувач, ас, наш земляк, українець, родом з-під Кременчука, Герой Радянського Союзу Яків Михайлик. Він вижив у тому запеклому бою, дійшов до Берліна і помер у 2011 році в Москві на 90-му році життя.

«Всё в этот июльский день 1944 года началось как обычно. Командир полка поставил задачу сопровождать штурмовики, которые должны были нанести удар по переднему краю обороны противника и его тактическим резервам. Наши войска готовились форсировать Западный Буг. Вскоре была объявлена готовность № 1. Ещё через полчаса появились 3 группы «Ильюшиных». Истребители прикрытия слаженно поднялись в воздух и заняли боевой порядок. Десятки восторженных глаз проводили их в дальний путь.

...И вдруг пришла весть, которая сразу бросила этот день в омут глубокой скорби и боли. Казалось, само небо почернело от горя. Погиб майор Ч. К. Бенделиани - лучший лётчик полка, воздушный ас, человек кристальной души и безумной храбрости. До сознания не доходило, что Чичико уже нет, а сердце отказывалось верить. На войне ежечасно складываются обстоятельства, следствием которых являются большие жертвы. И в тот день они сложились не в пользу Бенделиани...

Пара истребителей, возглавляемая им, вылетела с первой группой «Илов». Недалеко от объекта их встретила шестёрка FW-190. Вражеская группа сразу же разделилась: 2 «Фоккера» пошли вниз, намереваясь подстеречь штурмовики на выходе из атаки, а 4 остались на высоте 1700 метров и начали разворот в сторону солнца. Маневр был не очень хитрым, но и не простым: он оставлял за противником инициативу предстоящего боя и выгодные условия для атаки. Немцы решили пропустить «Илы» и атаковать истребители прикрытия.

Для Бенделиани раскусить этот маневр было всё равно, что умножить 2 на 2. Да и обороняться Чичико не привык. Он привык нападать сам. Майор и его ведомый на полной скорости ринулись в лобовую атаку. Противник, решивший завершить уже начатый им маневр, оказался под прицельным огнём пары советских истребителей.

Несколько коротких очередей Бенделиани, и ведущий «Фоккер» рухнул вниз. Второй сам едва успел увернуться от заградительной очереди ведомого Чичико. Оставшаяся тройка смешалась. Этого и добивался штурман полка. Не медля, он перешёл в пикирование, а затем в яростную атаку на тех 2-х «Фоккеров», которые поджидали на малой высоте выхода из пикирования наших штурмовиков. Самолёты противника шарахнулись в разные стороны. Один «Фоккер» очередью Бенделиани был повреждён, но добивать его времени уже не было - сверху насела опомнившияся тройка. Вскоре к её атакам присоединился и 4-й «Фоккер», затем подошла ещё одна пара FW-190.

А штурмовики уже пошли на второй заход, расстреливая пехоту и технику противника на окраине леса. Видя своё явное преимущество в количестве, противник стал наседать со всех сторон. Но Бенделиани успевал и отбивать вражеские наскоки от «Илов», и защищать себя, и броситься на выручку ведомого.

После третьего захода «Илы» легли на обратный курс. Замыкаюший несколько приотстал. Пока Чичико отбивал от него наседающих «Фоккеров», противнику удалось отсечь не совсем ещё опытного напарника майора и связать его боем. Лётчик яростно сражался с парой «Фоккеров», а Бенделиани - с четвёркой. «Илы» между тем, прижимаясь к самой земле, пошли на свой аэродром.

С запада появилась ещё одна пара FW-190. На максимальной скорости они бросились вдогонку штурмовикам. Бенделиани заметил это, и сердце его сжалось от предчуствия беды: «Илы» остались без прикрытия! Каких-то 2 минуты, и на них обрушится огонь 2-х истребителей врага. Но нет, он ещё никогда не позволял противнику безнаказанно бить его подопечных. Не обращая внимания на яростные атаки четвёрки «Фоккеров» с двух сторон, Чичико перевёл самолёт в резкое пикирование и ринулся вслед новой вражеской паре. Да, он знал, что на хвосте его самолета "висят" 4 "Фоккера", что его машина в зоне их огня, что через несколько секунд противник нажмёт на гашетки и расстреляет его в спину, но иначе поступить он не мог...

Замыкающий «Фоккер», увидев стремительно несущийся на него советский истребитель, трусливо шарахнулся в сторону - он знал, чем кончаются такие атаки. Спустя 2 - 3 секунды он ещё раз убедился в этом: его ведущий, увлекшийся преследованием штурмовиков, вспыхнул факелом и врезался в холм.

Майор мгновенно перевёл «Аэрокобру» в боевой разворот. Но было уже слишком поздно - преследовавшие «Фоккеры» оказались слишком близко. Их огненные трассы рвали хвостовое оперение, решетили фюзеляж, секли крылья, чиркали по фонарю кабины. Четверо против одного. Бьют сзади по безответной мишени.

Самолёт Бенделиани начал беспорядочно падать. Вероятнее всего, у него были перебиты рули управления. В таких случаях лётчик покидает машину. Но Чичико не мог этого сделать: до земли оставалось всего несколько метров. Ещё один бешеный шквал огня. От «Аэрокобры» отвалилась часть левого крыла...

Тело Бенделиани привезли в полк на следующий день. А спустя сутки его хоронили в селе Бытень Ковельского района. Проводить прославленного лётчика в последний путь собрались не только однополчане, но и жители окружающих деревень. В гробу Чичико не казался мёртвым. Покрытое июльским загаром лицо Бенделиани выглядело спокойным, будто прилёг штурман отдохнуть на часок. Лёгкий ветерок шевелил густые волосы. Казалось, сейчас откроются веки, озорно сверкнут его чёрные глаза, дрогнут губы. Но Чичико Кайсарович был мёртв...

Я смотрел на дорогое мне лицо боевого друга и старался представить, о чём мог думать Чичико в последние секунды жизни. Может, вспомнил он все свои 380 боевых вылетов и все 72 воздушных боя, в которых лично сбил 9 вражеских самолётов и 16 - вместе с однополчанами. Обо всём мог он вспомнить, когда его самолёт лишился управления в нескольких метрах от земли, - о солнечной Грузии, о матери и отце, о своих боевых товарищах. Но вероятнее всего, он думал о том, как сделать раненый истребитель послушным, как уберечь «Илы» от атак вражеских истребителей, как выполнить боевую задачу до конца.

И он её выполнил. Наши штурмовики вернулись домой невредимыми, нанеся врагу большой урон. Если бы хоть один «Ил» был сбит, а Бенделиани остался жив, он бы не находил себе места от укоров совести. И лежал он в гробу удивительно спокойный не потому, что был мёртв, а потому, что до последнего удара сердца не погрешил против самого себя. Я уверен в этом потому, что слишком хорошо знал Чичико».

Герой Радянського Союзу Яків Данилович Михайлик

Усього за уточненими даними на момент загибелі Бенделіані здійснив понад 400 бойових вильотів, збив особисто 12, а у складі групи, 20 ворожих літаків.



Прах Героя спочатку поховали на цвинтарі села Битень Ковельського району.



У 1949 році його перепоховали у братській могилі на цвинтарі селища міського типу Голоби Ковельського району.



У 2008 році донька Героя Джульєтта Бенделіані на державному рівні домоглася перепоховання праху свого батька на його рідній землі. Хоробрий визволитель волинського неба повернувся додому через 64 роки. Його прах перепоховали на Сабурталінському цвинтарі у Тбілісі.



Також про перепоховання Героя у Грузії зняли фільм. Основну частину фільму озвучили грузинською мовою. Проте центральний епізод із волинськими зйомками ексгумації праху Героя з братської могили у Голобах – українською і російською мовами.



Зазначимо, що фільм надала голова Ковельської районної організації ветеранів Валентина Січкар.

Пілоти авіаційних з’єднань, в яких проходив службу Чічіко Бенделіані, овіяли себе безсмертною славою під час війни, а також продовжили захищати рубежі Радянського Союзу після її завершення. Зокрема, 54-ий гвардійський Керченський винищувальний авіаполк, який безпосередньо звільняв Волинське небо від нацистів, аж до свого розформування восени 1990 року дислокувався на аеродромі поблизу містечка Вайньоде в Латвії. Він захищав радянський повітряний простір над акваторією Балтійського моря від військових літаків країн НАТО, пілоти яких під час Холодної Війни постійно випробовували на міць нерви радянських льотчиків Військово-Повітряних Сил та офіцерів Військ Протиповітряної Оборони СРСР. З цим періодом існування полку пов’язано кілька бойових епізодів, які додали ще більше слави і без того прославленому авіаційному з’єднанню. Проте це вже інша історія. До слова, наказом Міністра Оборони СРСР від 2-го листопада 1965 року ім’я гвардії майора Чічіко Кайсаровича Бенделіані навічно зарахували до списків цього славетного авіаційного з’єднання. А 16-та повітряна армія, до складу якої свого часу входив 54-ий гвардійський Керченський винищувальний авіаполк, протягом 49 років була запорукою мирного неба Європи. З 1945 по 1994 рік її з’єднання дислокувались на аеродромах Східної Німеччини і були повітряним кулаком Угрупування Радянських Військ у Німеччині – Західної Групи Військ (легендарної ГСВГ – ЗГВ). Штаб легендарної армії-визволительки знаходився в закритому містечку Вюнсдорф у 50 кілометрах на південь від Берліна.

Волиняни сповна віддали данину Герою-Визволителю своєї землі. Ім’ям Чічіко Бенделіані назвали вулицю в Луцьку в районі ДПЗ, а також вулиці у Ковелі, Голобах і Битені.

Іменем славетного льотчика назвали і районний будинок культури у Голобах.



На місці загибелі Героя на узбіччі траси Луцьк – Ковель поблизу села Битень Ковельського району встановили пам’ятний знак.



Барельєф Героя викарбуваний на одній із меморіальних плит на Меморіальному Комплексі Вічної Слави у Ковелі.



Також пам’ятний знак Герою встановили в Луцьку на Стелі Героїв Радянського Союзу на вулиці Шопена.



Безсмертні подвиги Чічіко Кайсаровича Бенделіані також детально описали у своїй книзі «Золоті Зірки Волині» волинські краєзнавці Ігор Пасюк та Сергій Яровенко.



Також про славетного Героя зняли пам'ятний сюжет на Ковельській Регіональній Телерадіокомпанії.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---