Директорка луцької їдальні: «Найбільша втіха – коли повертають порожні тарілки». Фото

Не секрет, що закладів харчування в Луцьку – до кольору до вибору. На будь-який смак і гаманець. Та є у місті їдальні, що для багатьох стали вже культовими місцями. Одна з таких – їдальня міськради. Напередодні Міжнародного дня кухаря і кулінара, що його цьогоріч відзначають 20 жовтня, Інформаційне агентство Волинські Новини завітало сюди на обід.

Ще з вулиці «кликав» зайти досередини запах чогось смачненького. І, хоч до обіду лишалося добрих дві години, у їдальні вже збиралася строката публіка. Усі чемно вишиковувалися в чергу, а дівчата за прилавком швидесенько виконували замовлення. Зі святая святих, себто з кухні, до нас виглядає директорка закладу Юлія Капітула: «О, а наші гості вже тут! Що ж, ходімо, покажу вам своє царство». І ми, супроводжувані запаморочливими ароматами, рушаємо на екскурсію.На кухні дівчата, мигцем глянувши на зайд і привітавшись, повертаються до роботи, бо перед обідом у них – гарячі годинки. Тож надовго на кухні не затримуємося, аби не плутатися під ногами, лише на мить спиняємося, аби помилуватися тим, як вправно вони орудують отим кухонним начинням. Колектив їдальні – злагоджена команда. «Мої дівчата – суперпрофесіонали. Будь-кого можу поставити на будь-який процес: чи до м’ясного, чи до перших страв, чи до випічки. Ми працюємо єдиною бригадою, одна одну легко можемо підмінити, підстрахувати. Я упевнена в них на всі сто відсотків. У молодих колег можу навіть щось підглянути, вони ж постійно впроваджують якісь ноу-хау».У цій їдальні пані Юлія працює вже понад 30 років – з 15 травня 1989-го. А загалом має більш як 40 років стажу. «Я колись була такою собі активною комсомолкою, і от добровільно-примусово мене сюди поставили працювати, – пригадує жінка. – От уже й тридцять літ минуло, як я тут. І знаєте, не шкодую. Якось і на пенсію не надто хочеться, бо ж звикла завжди бути в колективі, серед людей. З року в рік, п’ять днів на тиждень – біля плити. А траплялося, що й у вихідні, в державні свята виходили на роботу, бо, оскільки ми були підпорядковані міськраді, треба було й на виїзді столи накривати під час різноманітних заходів».

Відвідувачів у їдальні ніколи не бракує. Кухарі завше дослухаються до побажань клієнтів, тож коли в них просять приготувати щось на перше чи на друге, неодмінно виконують замовлення. «Наші постійні клієнти добре знають меню, є такі, що приходять до нас заради однієї страви. І якщо її певний час у меню нема, то вже й цікавляться, чому так і коли буде, – усміхається пані Юлія. – А як бачиш, з яким апетитом відвідувачі наминають наші страви, то й хочеться готувати, дивувати їх. Мушу сказати, що у нас майже нічого не лишається, все розмітають. Тож у тому, що в нашій їдальні усе завжди свіженьке, можна не сумніватися. І людям приємно, і нам не доводиться червоніти».Меню в їдальні різноманітне. Обов’язково – дві перші страви, а влітку ще й окрошка, гарнірів – мінімум три: щодня є картопля, різні каші, плов, на ура йде горохове пюре, а салатів – близько 20 найменувань. На десерт теж є що вибрати. «Раніше тістечка нам привозили, а зараз дівчата самі все печуть – і тістечка, і пиріжки, й булочки, – не без гордості розповідає директорка їдальні. – І, ви знаєте, їх у нас розбирають, як у тій приказці – як гарячі пиріжки. Буває, хто пізніше на обід прийде, вже й без солоденького залишиться».

Коли починається піст, до меню додають низку пісних страв. «Багато наших постійних відвідувачів дотримуються постів, тож, щоб не залишити їх голодними, на такий період вводимо пісні страви», – розповідає Юлія Капітула.

У 90-ті роки, пригадує жінка, усі спортсмени, які приїжджали в Луцьк на змагання, харчувалися у їдальні міськради. Нині ж географія відвідувачів теж доволі широка: бувають гості з Києва, Одеси, Львова, Харкова й інших українських міст, та й іноземці не минають. Коли Луцьк приймає солідні делегації, організатори нерідко домовляються про обіди. «Як про нас дізнаються? Та, певно, спрацьовує «сарафанне радіо», – усміхається директорка. – Спортсмени то точно один одному переказують, куди піти на обід. Кажуть, дешево і смачно».

Три дні на тиждень у їдальні обідають члени єврейської общини. Пані Юлія каже, що якогось особливого меню не вимагають. Головне, щоби були курятина й риба.

Трапляється, роблять замовлення навіть на цілі колективи. «Люди нам телефонують, замовляють, ми все спаковуємо в лоточки, а вони вже тільки приходять і забирають, – розповідає директорка їдальні. – Або ж якщо хтось, бува, з порцією не розрахував, то теж у лоток із собою пакуємо».

Не могли ми втриматися, аби не запитати, у чому ж секрет отих смачнючих котлеток і чому вдома вони не виходять такі, як у їдальні. «Тут особливого секрету немає, – каже жінка. – Вся річ у їх кількості. Удома, зізнаюся, і в мене такі не вийдуть. У їдальні ж їх готують багато. Щоб фарш був соковитим, треба додати молока чи води. Бо що рідший фарш, то смачнішими вийдуть котлетки. І смажимо їх тут на добряче розігрітій величезній сковорідці. Коли до нас приходять і питають, чи є в тих котлетах м'ясо, я відповідаю: «Ви, будь ласка, нас не ображайте. Бо ми в котлети навіть хліба не додаємо». У нас зараз дуже хороше м'ясо. Співпрацюємо з підприємцем, тож замовляємо у нього дуже якісну свинину, телятину. Буває, таке філе гарне привезуть, що, здається, сирим можна їсти. Багато страв готуємо з курятини».

Робочий день у працівників їдальні починається о сьомій ранку, а закінчується о четвертій пополудні. Хоча, каже пані Юлія, рідко коли вдається зачинитися о четвертій, бо ж коли, скажімо, хтось ще о тій порі їсть, не виставиш же на вулицю, а треба ж усе помити, прибрати, підготуватися до наступного робочого дня.Звісно, не всі відвідувачі їдальні доброзичливі. Є такі, що приходять умисне зіпсувати настрій. Але, каже Юлія Капітула, за стільки років вона навчилася спілкуватися і з такими клієнтами. Головне – не піддаватися на провокації та відповідати привітною усмішкою і смачною їжею. Тоді у таких відвідувачів і злість випаровується.

Дуже часто кухарі кажуть, що удома до плити їх не заженеш. Але це не про нашу співрозмовницю. «Я люблю готувати! – зізнається вона. – Але якщо для мене хтось щось приготує, піднесе, ще й потім посуд прибере, то дуже приємно. Хай навіть воно на смак буде не дуже, змовчу. Ніколи чиїсь страви не критикую».

На запитання, чи змінила би щось у житті, якби випала нагода «відмотати плівку», жінка мрійливо усміхається: «Ви знаєте, у плані професії – точно ні. Не уявляю себе в якійсь іншій сфері. Це стовідсотково моя стихія. От хіба, це вже з висоти прожитих років кажу, фізично менше працювала б, мішків з борошном чи картоплею, п’ятдесятилітрових каструль не тягала б. Бо ж знаєте як замолоду – не беріг здоров’я, а тепер на нього іноді нарікати доводиться».

…Тим часом у їдальні народу все більшає. Одні ще тільки стають в чергу, заглядаючи через плечі тих, хто попереду, чим смачненьким сьогодні годуватимуть. Інші швиденько доїдають, щоб звільнити місце за столом наступним відвідувачам.Найбільша втіха, зізнаються кухарі, – коли гості повертають порожні тарілки. На кухні дівчата працюють на позитиві, буває, що й піджартовують одна з одної. Можливо, це ще одна причина того, що страви в них виходять ну дуже смачними. У цьому ми мали нагоду переконатися, як кажуть, на власній шкірі, бо господиня безапеляційно заявила, що без обіду нас не відпустить. А ми не надто й опиралися, бо поки говорили, запах смачної їжі неабияк лоскотав ніздрі. Одне слово, мінімум на двох шанувальників у цієї їдальні точно побільшало.

Оксана ГОЛОВІЙ

Фото Олександра ДУРМАНЕНКА

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---