Допоможіть врятувати брата загиблого на Сході волинянина

Чорна біда й остання надія, холодна байдужість і відчайдушна любов переплелися в історії жінки, яка втратила на Сході одного сина і намагається врятувати другого.

Матір загиблого на Сході Володимира Якобчука готується до трансплантації нирки іншому синові, Миколі, - повідомляє «Нововолинськ діловий».

Нагадаємо, Микола хворий на ниркову недостатність, яка сягнула уже 4 ступеня. Життя юнака - в небезпеці та потребує негайного операційного втручання лікарів. Свою нирку йому готова віддати матір, Наталя Василівна.

Десантник Володимир Якобчук із села Литовеж Іваничівського ройону загинув 17 червня в бою за Щастя. Так називається селище біля Луганська, де у ті дні добровольчий батальйон "Айдар" героїчно протистояв путінським терористам.

Уранці 17-го на підмогу «Айдару» вирушила на трьох БТР група десантників. Володимир був командиром першого бронетранспортера. Перший ішов як розвідник - врятувати інших, якщо потрапить у засідку. Так і сталося... У «зеленці» їх накрило перехресним вогнем із гранатометів. Ціною свого життя десантники врятували тих, хто їхав позаду...



- 17 червня він уперше за півтора місяця не вийшов на зв'язок, - розповідає мати Володимира. -Мав зателефонувати дружині о 8-й, а нам - коли матиме час, але обов’язково вранці й увечері. Цілий день ми марно прочекали дзвінка... Володя і його товариші загинули між 8-ю і 9-ю ранку. Доступитись туди цілий день було неможливо - стрілянина не вщухала. Уночі однополчани вийшли шукати - не знайшли. Виявили тіла загиблих аж наступного ранку. Полягли всі 8 бійців із першого БТР, другий спалений, у ньому загинули ще троє.

Мати: - З них познімали все: бронежилети, каски... Володя, правда, був із телефоном, у руці тримав телефон. Все.

Документів, сказали товариші, при ньому не було. Не було й срібного ланцюжка, подарованого дружиною. Цей оберег Володя не знімав навіть у Конго, де відслужив торік 9 місяців у миротворчому контингенті... Удома на нього так чекали батьки, дружина і двоє синочків. Пройшов спекотну Африку, а загинув на українському сході - в найгарячішій точці під назвою Щастя...

ЛИСТ ВІД УБИВЦЬ

Володимир Якобчук, якому в березні виповнилося 27, служив у 80-й окремій повітряно-десантній бригаді. Із 2010 року був на контрактній службі, зокрема, в миротворчих військах ООН. Загинув він у вівторок, слова жалю і скорботи на його сторінку Вконтакті друзі почали писати у середу... а мати й дружина, яким ніхто нічого не казав, щосили сподівалися на краще. Обривали командирам телефони, та нічого ніде не могли дізнатись. У п'ятницю Наталя Василівна сама вирішила поїхати у Нововолинський міжрайонний військкомат - дістати бодай якусь інформацію про сина. Дорогою з

села і пролунав дзвінок від воєнкома. У старому тісному автобусі вона почула найстрашніші у своєму житті слова - що її син ставгероєм... У суботу тіло нарешті привезли додому. Ховали Володимира всім селом. Приїхав віддати останню шану своєму десантнику командир 80-ї аеромобільної бригади полковник Віктор Копачинський.

А на 9-й день - саме на 9-й! - листоноша принесла згорьованій матері великий конверт із Луганська... Без зворотної адреси - відправили його з головпоштамту. У конверті був паспорт Якобчука (десантник тримав там під обкладинкою фото маленького сина). А ще був лист на 4 сторінках, написаний акуратним, круглим жіночим почерком. Лист призначався вдові й рідні Володимира. Невідома жінка спокійно, виважено, без жодної помилки обтічно й розлого писала: шкода, мовляв, що він загинув, але гинуть і наші кохані. На чотирьох сторінках торочила пафосно: "Заберіть звідси своїх чоловіків, це наша земля!" - у найгірших традиціях путінської пропаганди. Паспорт був чистий, неушкоджений. Володя його носив разом із військовим квитком - либонь, у кишені. Але надіслали тільки паспорт. Хто й де писав того дивного, дикого, безжального листа? У штабі бойовиків? у відділі пропаганди? у редакції сепаратистської газети чи каналу? Який збоченець-психолог вирішив у такий спосіб морально добити вдову та батьків захисника України? Поза сумнівом, листа на Волинь надіслала з Луганська бойова подруга терористів. Та це ще не все! Родині загиблого судилося побачити навіть обличчя вбивці їхнього сина.



«Я убиваю бандерлогів,» - лугандон у соцмережі 25-річний бойовик Владислав Мацкевич виклав 17 червня у соцмережі фото й відео підбитих бетеерів. І похвалився: це він сьогодні завалив 10 бандерлогів. Із садистською усмішкою колишній луганський міліціонер, що перекваліфікувався на терориста і ката, детально розповідав, як вистрілив із гранатомета і як іще димляться у БТРах кістки бендерівців. На шквал обурених коментарів відповів: "Мне всё равно". Та відео невдовзі прибрав-таки - злякався, що товариші десантників йому помстяться... Війна 21 століття в Україні - неоголошена підступна війна, на якій листоноша вручає матері не похоронку, а листа від убивць сина. Похоронку ж дістає мобільним телефоном, у автобусі... Війна онлайн, нещадна війна в житлових кварталах, у соціальних мережах і мізках. Війна нонстоп, де подруга вбивць агітує вдову солдата, а вбивця на весь інтернет похваляється чорною справою... Так наче в нього самого немає ні матері, ні душі - нічогісінько, крім пачки грошей за вбивство захисників України... Дика війна онлайн, де вдові героя у соцмережах незнайомі люди, аж пінячись від ненависті, строчать погрози, зловтішаються з її біди.

ПІШОВ У ВІЙСЬКО, АБИ ВРЯТУВАТИ ХВОРОГО БРАТА

Двоє хлоп'ят у беретах десантників іще й досі не знають, що тата на світі не стало. Не стало на ближніх підступах до того далекого Щастя. Мама Тоня каже, що тато служить, він їх захищає. І малюки терпляче чекають на його повернення.

А почорніла від горя мати Володимира живе зараз єдиним - врятувати молодшого сина. Він тяжко хворіє змалку, переніс 5 складних операцій. Було й таке, що 8-річний Володя біг селом о третій годині ночі - взимку, в мороз, босий, стукав до хати фельдшерки: "Тьотю Ганю, Миколка вмирає, рятуйте!" 23 роки поспіль мати й батько день при дні сушать голову: де взяти ліки для молодшого сина? де напастися грошей на ті ліки? Старший, Володимир, що встиг вивчитися на психолога, а став десантником, був опорою всім: і дружині, і мамі, і двом синочкам, і брату Миколі. Державі мама віддала найдорожче - життя старшого сина. А своєму молодшому синові вона ладна віддати нирку, аби лишень жив - жив за себе і Володю.



Зараз Якобчуки готуються до операції у Києві. Родині загиблого десантника дуже потрібна ваша підтримка. Треба терміново, за лічені дні, назбирати 15 тисяч доларів. Перша тисяча вже є. Треба встигнути! Часу обмаль. Десантник Володя іноді казав Наталі Василівні: "Мамко, я б із тобою в розвідку пішов". Вона справді дуже сильної вдачі, ця тендітна сільська жінка. Але зараз вона, як та птаха з підбитим крилом, намагається захистити від жорстокого світу хоча б одне пташеня. Підтримаймо її. Нам треба поквапитись.

ДАНІ ДЛЯ ПОЖЕРТВ: Картковий рахунок для пожертв: «Приватбанк»: 5168 7572 5067 4985 – Якобчук Наталія Василівна. Для пожертв із закордону та для інших банківських систем: Розрахунковий рахунок №2924 4825 5091 00

— Якобчук Наталія Василівна. МФО 305299; ОКПО 14360570 Рахунок для євро: PRIVATBANK,SWIFT CODE:PBANUA2XCommerzbank AGSWIFT CODE:COBADEFFacc№400 886700401

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---