Донеччани розказали про рік життя на Волині

Понад рік четверо переселенців із Донбасу, які наважилися на соціальний есперимент, прожили на Волині. Разом зі знімальної групою ТСН у 2014 році вони поїхали шукати в тамтешніх селах порожній будинок.

Поки шукали житло для Тані, Віталія, Яни та її брата Ярослава, передивилися безліч будинків і нарешті знайшли їм безкоштовну порожню хату.

Через рік журналістів ТСН у будинку зустрічає одна Таня, усі інші роз'їхалися шукати кращої долі деінде.

Тетяна за рік життя на Волині скинула 18 кілограмів. Увесь час бігає, усміхається і в неї світяться очі. Життя тут не було простим, але їй

подобається. Озера, гриби, хороші сусіди. Якби тільки не клімат. Взимку, через високу вологість, Таня страшенно хворіла.

«Я тричі лежала в лікарні – запалення легенів, мене виписали із страшенним кашлем, потім поставили діагноз «астма», – розповідає жінка.

Зараз вона пакує речі і їде жити до Одеси. Море повністю її зцілило, Таня знайшла там безкоштовне житло і роботу своєї мрії. Тетяна – талановита народна майстриня. Вона чудово плете. Щоправда, зробити улюблену справу основним заробітком бракувало чи то сміливості, чи то впевненості, що все вийде. А зараз вона впевнено навчає інших, плете на замовлення і каже, що всі ці труднощі, переїзди і хвороби нагадали їй про просту, але дуже важливу деталь: до усього, що ти не робив би у цьому житті, треба докласти трішки любові, і воно принесе вам шастя.

Інший переселенець, Віталій Бєлов, ще одне втілення цієї думки. На його робочій машині ми їдемо до нього додому. Ось в цей будинок у райцентрі із сільської хати він переселився на початку зими. Невеличка однокімнатна квартира. Свіжий ремонт. Повністю мебльована. Його сюди поселили як цінного працівника місцевої пекарні.

«Поки я працюю, живу в цій квартирі безкоштовно. Сплачую лише комунальні послуги», – розповідає чоловік.

Молодий, симпатичний, неодружений. Одним словом – ідеальний керівник. І, до речі, готовий на Волині пустити коріння. Про це ми говорили і в його робочій машині і в його холостяцькій квартирі.

«Якщо за цей рік трапиться кохання, тут залишуся», – з усмішкою обіцяє він.

Ще одна переселенка Яна навесні повернулася у передмістя Києва, у соціальний гуртожиток. На Волині вона працювала офіціанткою у місцевому ресторані. Але думками була далеко звідти. На сході. Там служить її коханий.

«Його звати Андрій, він зі Львова. Ми одружимося, коли він повернеться», – розповідає дівчина.

Зараз вона закінчує свою першу вишиванку, збирає потрібні довідки і обриває телефони комбатів. Яна хоче в АТО.

«Хочу додому. Щоб це все швидше закінчилося, і все стало так, як було», – зізнається вона.

У те, що це можливо, брат Яни Ярослав майже не вірить і дуже рідко про це навіть думає. Увесь цей рік він працював у Луцьку. На заводі, де роблять проводку для машин.

У свої майже 30 він зрозумів, що знову хоче вчитись. Не каже де, щоб не наврочити, але з Волині хлопець їде. Уже без бороди, з якою сюди приїхав, але із величезним життєвим досвідом.

«За цей рік я навчився більше спілкуватися із людьми, ніж за все своє життя», – зізнається чоловік і каже, що на Волині йому було добре, затишно. Обіцяє ще повернутися сюди, але заради чого чи кого не розказує.

Із чотирьох переселенців з Донбасу на Волині залишився жити тільки Віталік. Тепер вже Віталій Вікторович. Всі інші пороз’їжджались, кожен своїм шляхом, але жоден із них не жалкує про те, що рівно рік тому приїхав на Волинь.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---