Родина волинян вже одинадцять років сповідує органічне землеробство

«У кожній людині є сонце. Тільки дайте йому світити», – вважав Сократ. Лишень в одного воно світить гарячіше, помітніше, в іншого ж ледь жевріє. У Марійки та Руслана Маників з Дубечного воно своєрідне, яскраве і по-особливому тепле. Може, тому в селі їх вважають не такими, як усі, ба навіть диваками. А все через те, що, підкоривши стандартні усталені закони буття, родина, в якій зростає троє синів, обрала шлях, що ним ідуть хіба поодинокі філософи або люди з величезною силою волі, бо усвідомила себе маленькою частинкою великої природи.

Про це йдеться у матеріалі щотижневика Волинські Новини №44.

УСЕ ПОЧАЛОСЯ... З БОРОВКИ

«У 90-х роках уже минулого століття мій тато задумав опанувати вирощування боровки хорошої селекції, – розповідає Марійка. – Так у Польщі називають нашу лохину, на поліському діалекті – лохачі. Він познайомився із закордонними садівниками, які порадили перед висаджуванням кущів зробити аналіз землі, оскільки ця ягода потребує кислих ґрунтів. Узявши із собою потрібне обладнання, польські спеціалісти вирушили на Волинь. Але з якихось причин їх сюди не допустили. Тож поляки презентували татові лише кілька кущів боровки, хоч підготував для неї чималу площу. Тоді ж батько посадив і кілька кущів журавлини. Лохина прижилася, а ось журавлина пропала».Багата на мінеральні солі, органічні кислоти, вітаміни, клітковину ягода стала царицею на полях Марійчиної родини. Дівчина ж у той час навчалася в школі, потім – у Рівненському інституті слов’янознавства, працювала в Комітеті виборців України. Згодом познайомилася з Русланом, вони побралися. Та молода сім’я швидко зрозуміла, що вижити у великому місті на саму зарплату при тому, що друга йде на воду (бо в рівненському гуртожитку, де мешкали Маники, вона в трубах була іржавою та смердючою, тож доводилося купувати бутильовану в магазині), складно. Тож вирішили перебратися в село до Марійчиних батьків.

«Уже тоді я зрозуміла, що життя людини має бути якіснішим, безпечнішим, з меншою кількістю побутових ризиків, – згадує співрозмовниця. – А ще прийшло усвідомлення, що мене цікавлять не міжнародні відносини (саме такий факультет закінчила), а зовсім інші речі. Але, може, воно й добре, що так склалося, бо, здобувши професію біолога чи агронома, не переконалася б, що найкраща наука – органічне землеробство, а найліпший спосіб життя – це жити в унісон з природою».

Наступним кроком до здорового способу життя в родині Маників стала, на щастя чи на жаль, хвороба сина Романчика. Лікарі констатували в організмі дитини наявність ацетону. А це був серйозний дзвіночок, що спонукав остаточно переглянути спочатку спосіб харчування, а потім і ведення домашнього господарства. Марійка перелопатила в інтернеті не одну сторінку, де й натрапила на праці Бориса Бублика.

«Він першим і навчив мене мити голову жовтим, тобто господарським милом, – жартує. – І прати ним теж. Ми запозичили у цікавого та авторитетного чоловіка все, що тільки можна перейняти в мудрої досвідченої людини».

СЕКРЕТИ ПОЛІСЬКОЇ КУХНІ

«Жолудевої кави спробуєте? – запитує Марійка під час розмови. Ще мить – і вона розливає в склянки духмяний напій, що нагадує какао. На столі – домашній торт та насипані в тарілку величезні ягоди славнозвісної боровки. – Цьогоріч її ціна на ринку становила 180 гривень за кілограм, а в Києві – навіть 500».

І справді, окрім чудових смакових властивостей, користі, особливо для діабетиків, які змушені приймати інсулін, прибутковість ягоди на ринку – неабиякий аргумент для тих, хто її вирощує на реалізацію. Це, напевне, добре знали польські садівники, коли везли боровку колись із Канади – батьківщини ягоди, і які наполегливо працюють у царині селекції цієї культури. А ще вона дуже корисна для вагітних, бо містить фолієву кислоту. Діти Маників смакують цими ягодами із шестимісячного віку – жодної алергії, лише користь.

«Маємо одно-, дво- та трирічні саджанці боровки для реалізації, – розповідає Марійка, показуючи горщички розсади, підготовлені до зимівлі. А ось кущі, які родять для нас і трьох наших синочків. Ягід із них вистачає на цілу зиму. Найпопулярнішим, звісно, є ранній сорт «Голуба крапля».Марійка біля куща боровки

Оці саджанці боровки готують до зими
Боровка із жолудевою кавою, звісно ж, смакує. Та й із рецепта смачного напою Маники таємниці не роблять.

«Розбиваємо жолуді, дістаємо з них зерна, перемелюємо на м’ясорубці, присмажуємо, а потім перемелюємо в кавомолці й присмажуємо ще раз у духовці за температури 200 градусів. Що більше смажите зерна, то напій міцніший», – пояснює Руслан.

– Повернувшись обличчям до законів, якими живе природа, наша сім’я відмовилася від багатьох магазинних продуктів, ми майже вегетаріанці, – каже Марійка. – Не вживаємо ковбас, майонезу, кетчупу, цукерок, печива, чаю і навіть хліба. Його випікаємо самі, на заквасці. Замішую до консистенції густої сметани жито з водичкою, ставлю на добу в тепле місце – і домашні «дріжджі» готові.

– А борошно? – запитую.

– Поки що купуємо. Але вже придбали трохи спельти (пшениці) з надією посіяти й отримати врожай. Люди віднайшли її в дикому вигляді, зернова культура невибаглива, стійка до хвороб. Цей прадідівський продукт людство не має права втратити, – провадить господиня. – Перемелюють пшеницю, як і колись, у жорнах, відходів – жодних. Дехто вважає це мінусом, але ж хліб із висівками неймовірно корисний.

Замість магазинного чаю з фарбниками та хімічними домішками у родині Маників віддають перевагу зібраним власноруч травам, що помічні проти всіляких недуг. Один із різновидів – напій з іван-чаю. Заготовити його так, як це роблять прихильники органічного землеробства, потрібно вміти.

«Не миючи, пропускаємо через м’ясорубку цю лікарську рослину, складаємо у відро й накриваємо ґнотом, – розповідає Руслан. – Так утримуємо від 8 до 12 годин, поки не з’явиться квітковий аромат і маса не пустить сік. Потім висипаємо її на деко й підсмажуємо в духовці за температури 100 градусів. Маємо гранульований чай».

ПРО БЕДРИКІВ, КАЛІФОРНІЙСЬКИХ ЧЕРВ’ЯКІВ ТА САДИ, ЯК У ЗЕППА ХЕЛЬЦЕРА

Хочете вирощувати смачні, екологічно безпечні продукти харчування, і при цьому постійно збільшувати на своїй земельній ділянці кількість гумусу? Менше її поливати? Отримати структуровано розпушену землю з меншою кількістю бур’янів? Зменшити трудові й грошові витрати? Тоді вам варто опановувати органічне землеробство, як мої співрозмовники. Але справа це не зовсім звична і проста. Доведеться відмовитися від пестицидів, гербіцидів, мінеральних добрив, регуляторів росту, генно-модифікованого посівного матеріалу. Землю муситимете не орати, не копати, а лише поверхово розпушувати на глибину 5-10 сантиметрів.

«Ми використовуємо для цього плоскоріз Фокіна, решту роботи мають виконувати черв’яки, – пояснює Марія Маник. – А ще привозимо з лісу, де пройшла заготівля деревини, гілля дерев, подрібнюємо його за допомогою пилки «Бобер» і розсипаємо по полю. Це замість гною, адже в ньому дуже багато хвороботворних бактерій. Звичайно, органічні овочі не такі гарні на вигляд, як інші, але вони ніколи не стануть отрутою на столі, та й у всьому світі їх цінують більше, ніж вирощені на мінеральних добривах. А ще дбаємо про гумус, тому ані листя, ані бур’янів не спалюємо, робимо компостну яму, запускаємо туди каліфорнійських черв’яків, колись їх теж привіз тато, а ті вже знають свою справу, бо значно «трудолюбивіші», ніж звичайні, наші».

Марійка нахвалює порічки, які ростуть у її городі: «Це сорт «Джонкер Ван Тец». Вони великі, смачні. Колись кущик цих ягід привіз брат, але з’ясувалося, що рослину вразила тля. Нічого іншого не залишалося, як рятувати за допомогою сонечок – щедриків. Назбирала трохи цих комашок і посадила на кущ. Згодом вони його всіяли. А ще через трохи вся тля пропала без отрутохімікатів, бо бедрики відкладали личинки на листі й живилися шкідниками. Тобто в органічному землеробстві людина може боротися з хворобами та шкідниками рослин за допомогою комах».

«Принцип органічного землеробства – ніби друга головна Божа заповідь: люби ближнього, як самого себе, – порівнює Руслан. – Йдеться і про людину, і про природу, яка через бездумне ставлення до неї дуже пошкоджена. Маємо ущільнення ґрунтів, руйнування їх структури, витрачаємо тонни води для поливання, мінералізуємо гумус... Як результат, овочі та фрукти втрачають смакові властивості, а в організмі людини накопичуються токсини, він отруюється. Це наслідки традиційної агротехніки вирощування сільськогосподарських культур».

Свій спосіб життя молоде подружжя називає поверненням до законів матінки-природи.

«Беремо чорне агроволокно, робимо в ньому дірки, у кожну садимо кущик суниці (вирощуємо два її сорти, що не пускають вусиків). Засипаємо шаром мульчі (трави, соломи), знизу вона дає поживні речовини, а зверху поле не заростає бур’янами, – розповідає Марійка. – І нічого складного. Але той, хто займається органічним землеробством, мусить пам’ятати, що все потрібно робити в комплексі, тоді такий спосіб господарювання не розчарує».

Із захопленням жінка ділиться досвідом Зеппа Хольцера з Німеччини, який став знаменитим завдяки експериментам у садівництві. Як він доводив на практиці владцям своєї країни, що порушення усталених порядків, які панують в цій державі, варте його результатів! Хольцер усе робив, як у природі, його ж за це ледве не карали ув’язненням. А нині до вченого садівника їдуть звідусіль, аби поділився досвідом. Його методику вирощування саду прагнуть застосувати у майбутньому й мої співрозмовники.

Родина Маників сповідує органічне землеробство вже одинадцять років. Поряд із сільськогосподарськими культурами вирощує й декоративні.

«Маємо кілька видів спіреї, дейцію, керію, форзицію, два види барбарису, тамарикс, ялівець, тую, жимолость, три види борозника, можемо поділитися, – каже Марійка. – Вони стають справжньою прикрасою в саду кожного, хто любить живу природу».Біля кущів лаванди
А ПОСЛІДОВНИКИ? ЇХ ПОКИ ЩО НЕМАЄ

У Марійки й Руслана чимало друзів та знайомих. Дехто намагається запозичувати щось корисне у способі життя Маників, але щоб повністю прийняти принципи органічного землеробства, то поки що таких немає.

«Через власний магазин ми реалізовуємо й побутову хімію, – ділиться Марійка. – Коли я заміняю продавця, то коли хтось купує, скажімо, мийні засоби намагаюся ненав’язливо пояснити, що вони шкідливі, що їх можна замінити питною содою, гірчицею. Люди погоджуються, обіцяють у майбутньому скористатися порадою, а згодом приходять знову й купують ту ж саму хімію. Інший приклад: ідучи в гості, стараємося на гостинець приготувати домашнє печиво чи торт, бо купувати солодощі, які не даєш своїм дітям, – зраджувати власні принципи, та й завдавати шкоди здоров’ю інших людей не маємо права. Або коли подивлюся, як люди важко працюють біля худоби, а потім продають молоко за безцінь, щоб купити солодкої води у пластиковій пляшці, то аж серце крається. Та й взагалі, скільки тій людині потрібно, щоб нормально жити! Може, не варто гектарами вирощувати картоплю, а краще узятися за культивування ромашки лікарської, що приносить прибуток, посадити сад, як у Польщі, щоб був і дохід, і задоволення? Є багато способів, коли праця на землі може бути легшою, бажаною і цікавою. Але людина сама має усвідомити, для чого живе, тоді й органічне землеробство не здаватиметься дивацтвом».

Наталія ЛЕГКА, Старовижівський район

Фото автора

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---