Чому об’єднання громад неминуче і що це дасть

Сім об’єднаних територіальних спроможних громад нині є на Волині. Цього року документи вже підготувала низка спільнот. Загалом має з’явитися ще близько п’яти десятків громад.

Чому ж селяни йдуть на такий крок, що ховається за складною назвою і як у результаті має змінитися Волинська область та добробут волинян, пояснює Тетяна Грішина у матеріалі газети Волинські Новини №36.

НАВІЩО ЩОСЬ ЗМІНЮВАТИ?

«Сільський клуб в один поверх зберігся ще з радянських часів. Посередині – портрет Кобзаря. Елементи новорічного чи великоднього декору – кольорові стрічки чи блискітки – де-не-де прикрашають стіни. Ближче до однієї зі стін – стіл, а навпроти – крісла, спаяні по три. Неподалік фельдшерсько-акушерський пункт. Стеля потребує ремонту, стіни не завадило б утеплити, не кажучи вже про інструменти, з якими працює медик. Сільраду видно по прапору. Двері бухгалтерії сучасні, а ось решта – старі дерев’яні, оброблені олійною білою чи блакитною фарбою. Біля сільради припарковано зо п’ять велосипедів. Це основний транспорт на селі, який дозволяє легко маневрувати далекими від ідеалу дорогами. Школу (а разом тут і садочок) звели ще за Польщі. Жителі працюють самі на себе, здають городину, багато хто на заробітках у Польщі чи Росії. Дітей намагаються прилаштувати у місто, аби ті мали де працювати. Гроші на ремонт соціальних об’єктів тут «вибивають» із району, області. Де більш моторний сільський голова – там громади пишуть проекти й отримують гроші для утеплення чи енергоощадних заходів. Де ні – там одне сподівання на вибори чи багатого інвестора».

Це – типова картина волинського чи навіть українського села. Бюджети сільрад дуже обмежені. Якщо селянам до снаги доглядати за власними садибами, то об’єкти інфраструктури залишаються під питанням. Це пов’язано передусім із розподілом податків. Як їх кроїти, вирішують «згори». Наприклад, саме згори розподіляють субвенції, які потім передають в область та у райони, а вже звідти – в найменші ланки.

Якщо громада має активного представника у парламенті, обласній раді чи адміністрації, то він може наполегливіше лобіювати їхні інтереси. Втім у такому перетягуванні ковдри виграє той, хто має більше зв’язків, впливу, голосніше кричить. Таким чином, відбувається зосередження ресурсів і влади в одних руках, ручний розподіл коштів, фінансова та політична залежність від центральної влади та звичайнісінька корупція.

Натомість, аби уникнути демографічної кризи, підняти престиж та спроможність дрібних населених пунктів бути конкурентними, потрібно змінювати підходи у фінансуванні. У цьому й полягає суть децентралізації – наближенні послуг до людей, створенні спроможних громад, які зможуть не лише латати діри, а й розвиватися. Хоч, звісно, до цього етапу доведеться підлатати все, що руйнувалося роками.

ЯК ЗМІНЮВАТИ?

Починаючи з 2014 року, в Україні ухвалили низку законів, які встановлюють нові правила гри, розподіл влади та адміністративний поділ територій. Попри це, нині потрібно ще внести зміни до Конституції. Першочергово для того, аби забезпечити право на утворення районними та обласними радами власних виконавчих органів. І, звісно, надати фінансові гарантії органам місцевого самоврядування для виконання власних повноважень.

Тобто, якщо держава вирішує, що в певному населеному пункті має функціонувати школа, вона мусить компенсувати органу місцевого самоврядування витрати, які виникли внаслідок такого рішення. Усе це для того, аби зробити органи місцевого самоврядування повноцінним гравцем.

Ефект від зміни повноважень стане помітним не одразу, потрібен час, щоб його відчути. Тому тут важлива правильна дипломатія, а не шантаж із використанням міського транспорту, навчанням у школах, як це, здається, роблять міські чиновники з Луцька.

ЯК ДІЛИТИМУТЬ І ЧОМУ?

Кожна з областей розробила перспективний план, який затвердив уряд і відповідно до якого відбудеться об’єднання громад. Нині вони надто подрібнені. Відповідно до інформації експерта з місцевого самоврядування Інституту політичної освіти Володимира Феськова, в Україні 92% сільських територіальних громад мають менш ніж три тисячі жителів і 11% – менш як півтисячі. При цьому половина сільських громад є дотаційними на 70%, тобто залежать від рішень зі столиці. Але чи не кожна з них має власний управлінський штат. Не секрет, що бухгалтер дрібної сільради не має вдосталь навантаження, утім витрати на його утримання є. Тому укрупнення можна назвати одним із методів заощадження коштів громади на витратах. Не варто пояснювати, чому цьому можуть противитися ті, хто нині при владі, та збурювати громаду.

Під час поділу враховували спроможність цих громад, їх розташування (наприклад, для доїзду меддопомоги), ба, навіть історичні та традиційні зв’язки. Тож основною адміністративно-те-риторіальною одиницею має стати об’єднана територіальна громада, яка включатиме один або кілька населених пунктів (село, селище, місто), а також прилеглі до них території.

Також буде район, у який входитимуть кілька тергромад та область, що, своєю чергою, включатиме усі райони. Усі три рівні матимуть свої повноваження, функції, фінанси.

ХТО БУДЕ ВЛАДОЮ?

Розрізнятимуть владу трьох рівнів. На рівнях району та регіону, найімовірніше, будуть територіальні органи центрального апарату влади, а також представник президента в області, тобто префект, і представник у районі. Виборну владу, відповідно, представлятимуть обласна та районні ради, їх виконкоми. А ось на рівні громади діятиме голова громади, рада, її виконком та старости (які представлені у виконкомі). Цікаво, що старост у випадку неналежного виконання обов’язків можуть позбавити повноважень. Втім, для введення цих змін необхідно внести поправки до законодавства і провести вибори.

ФІНАНСОВІ «ПРЯНИКИ»

А ось тут – найцікавіший стимул і, власне, сіль реформи. Аби стимулювати громади до об’єднання (а цей процес колись-таки усе ж відбудеться), закріплено фінансові важелі у вигляді розподілу податків.

Передусім – це 60% податку на доходи фізичних осіб, який надходитиме саме до тергромади. А ще – акцизний податок, податок на майно, 100% єдиного податку і також усі 100% податку на прибуток підприємств.

«Цифри кажуть, що навіть ті власні доходи, які об’єднані територіальні громади сьогодні вже мають у першому кварталі, сягають 150-160, а у декого і 230% до бюджетних призначень. А є такі платники податків, які платять більше, аніж річний бюджет територіальної громади, що приєдналася. Це лише за результатами річної декларації. Завдяки додатковим доходам, навіть тому ж податку на доходи фізичних осіб, ситуація із бюджетом змінюється кардинально», – пояснює регіональний консультант із бюджетних питань Асоціації міст України Василь Гром.

Залишатиметься на місці й частка плати за надання адміністративних послуг, рентної плати за користування надрами місцевого значення, плати за ліцензії та за державну реєстрацію, адміністративних штрафів та штрафних санкцій, дивідендів, місцевих позичок та плати за видачу місцевих гарантій, власних доходів бюджетних установ. Також ці бюджети отримають 25% екологічного податку, 1,5% від обсягу продажів продукції, 90% коштів від продажу земель несільськогосподарського призначення та інші доходи.

Що цікаво, відповідно до поділу, в користування громади переходять і всі землі, які є, наприклад, між селами. Самостійно громади встановлюватимуть межу податку на нерухомість, землю. Окрім цього, об’єднані громади напряму отримуватимуть державні субвенції, чого немає нині, а також можуть використовувати кошти Державного фонду регіонального розвитку для фінансування власних проектів.

Більше того, як пояснює регіональний консультант із комунікацій АМУ Олена Кузьмич, говорячи про об’єднання, не йдеться про дотування, наприклад, містом села, а рівноцінне партнерство.

«Не лише у центрі будуть кращі дороги чи будівлі, а в кожному населеному пункті почнеться піднесення. Громади, які утворюються, будуть справді сусідами, що можуть залатати все те, що буде запущено. Окрім того, всі ці умови чітко виписують у процесі об’єднання. Процес заради процесу не потрібен. Попри те, що у законі зазначено, що це має бути добровільно, головний все-таки тезис – у раціональності та спроможності. Якщо громади хочуть отримати кошти, як це роблять інші, то бажано діяти швидше», – пояснює Олена Кузьмич.

Таким чином, мета реформи – передусім забезпечити спроможність громади за рахунок власних ресурсів розв’язувати місцеві проблеми

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---