Бій за життя: важкохворий боєць ММА розповів про одруження, конфлікт з луцькою блогеркою та бажання жити

На жаль, хвороба не обирає… Ось і на долю молодого лучанина Дарія Зажицького випало нелегке випробування – медики діагностували у нього лімфому крові. Здавалося б, у колишнього спортсмена, бійця ММА, життя лише починається – на Новий рік хлопець зробив пропозицію руки і серця коханій, планував створити сім’ю, але важке захворювання внесло власні корективи...Тож тепер Дарію потрібно виборювати власне право на життя не на октагоні, а в реальності - день за днем.

Дарій – високий, усміхнений молодий чоловік зі спортивною статурою. На перший погляд важко повірити, що у цього сповненого жаги до життя хлопця такі проблеми зі здоров’ям. Але з того моменту, коли лучанин дізнався про важке захворювання, його світ перевернувся з ніг на голову.

«Голову розривав такий біль, що, здавалося, все, кінець...помираю»

«До того моменту, коли у мене розпочалися серйозні проблеми зі здоров’ям, я займався змішаними бойовими єдиноборствами - ММА. Також протягом шести років професійно займався боксом, але згодом життя змусило припинити тренування. Потрібно було заробляти гроші, тож я влаштувався на роботу у Show Basilic. Там же, на кухні, у розпал робочого дня у мене й трапився перший приступ. Я не міг зрозуміти, що зі мною відбувається. Стою, а мене наче паралізувало, розмовляти не можу, відняло ногу, змінилося сприйняття запахів та смак у роті. Жахливе відчуття… Почалася панічна атака. Дві години мене трясло, а я не розумів, що зі мною. Колеги хотіли мені визвати швидку допомогу, але я, ще на той час не усвідомлюючи серйозності ситуації, щоразу відмовлявся. Ці приступи у мене тривали через день протягом дванадцяти діб. А потім такий же приступ стався, коли я був вдома», - розповідає Дарій. І помітно, що ці спогади даються хлопцеві важко, наче знову доводиться переживати ті жахливі відчуття першого «знайомства» із хворобою.

Тоді мама лучанина не стала зволікати й викликала швидку допомогу.

«Приїхала швидка. Медики мені щось вкололи, але нічого не допомагало – голову розривав такий біль, що, здавалося, все, кінець, помираю. Каретою швидкої мене повезли в Луцьку міську клінічну лікарню на МРТ - спочатку на звичайну томографію, а потім на контрастну. І тут, наче грім серед ясного неба: «У вас пухлина головного мозку», - згадує Дарій.

Хлопець щиро зізнався, що у той день в нього наче «земля з-під ніг втекла». Вердикт медиків звучав для нього майже як вирок.

Лікарі намагались заспокоїти юнака, казали, що, швидше за все, пухлина доброякісна, її видалять, і він зможе повернутися до звичайного життя, одужає.

«Виходжу з кабінету лікаря – дивлюсь, мама плаче… Тоді я й зрозумів, що зі мною відбувається щось дуже страшне»

Коли ж Дарій вийшов із кабінету лікаря, побачив заплакану маму. Тоді хлопець зрозумів, що «сталось щось дуже погане».

«Моя душа наче впала у п’ятки. Але це було не найстрашніше! Справді, вже краще б у мене була пухлина – її би видалили. Мені кололи гормони, і новоутворення ніби почало зменшуватися. Я обнадіявся, але через п’ять місяців після гормональної терапії приступи відновилися знову. Це виявилась лімфома крові. Цей діагноз мені поставили у столичному інституті нейрохірургії. Спочатку виявили вогнищеве утворення лівої скроневої ділянки, а потім і правої. Мені зробили біопсію – взяли зразки ДНК новоутворення з голови - і відправили у Німеччину на аналіз. На жаль, німецькі лікарі підтвердили діагноз - лімфома. Ми терміново виїхали до Києва на перший блок хімії. Лікарі-онкологи попередили, якщо буду затягувати, то можу залишитися глибоким інвалідом. Або й взагалі можу померти…», - розповідає юнак.«Після першої хімії почував себе «шматком ковбаси». Думав, що помираю, і прощався з життям»

Зі слів Дарія, перший блок хіміотерапії був для нього надзвичайно важким випробуванням.

«Мене весь час нудило, я блював. П’ять днів я лежав, як неживий. Цього словами не передати. Цей паскудний стан після хімії не порівняти ні з чим. Мене готували до першого блоку хімії шість годин – капали, давали якісь пігулки. Після цього три години вводили саму хімію. Після хімії я схуд на 7 кілограмів», - пригадує лучанин.На шостий день після хімії Дарія відпустили додому. Але дорогою із Києва до Луцька у потязі хлопцеві стало дуже зле. Провідниця запропонувала екстрено зупинити локомотив, аби викликати лікаря. Проте юнак відмовився, попросив у неї лише заспокійливого.

«Мені було дуже приємно, що абсолютно незнайома людина звернула на мене увагу, відгукнулася, запропонувала допомогу, перейнялася проблемою», - посміхається хлопець.

Вдома Дарій відходив від першої хімії ще чотири дні. Нічого не їв. Почував себе «шматком ковбаси», як пожартував юнак, зазначивши, що «насправді це не смішно». Але випробування лише починались, оскільки хімію потрібно «капати» періодично, з інтервалом у два тижні.

«Після п’ятої хімії лікарі будуть робити повторні аналізи, чи я зайду в ремісію. Якщо ні – буде ще три хімії. Якщо і це не допоможе – будемо шукати способи вирішення проблеми за кордоном. У наш час все лікується, слава Богу», - не втрачає надії на швидке одужання Дарій.

«Бог мені послав такі випробування не просто так, а для того, щоб я переосмислив життя»

Лучанин зазначив, що у Національному інституті раку познайомився з людьми, які вже пройшли цей етап у житті і вилікували онкологію.

«Вони мають сім’ї, живуть щасливими повноцінним життям. І це дає надію. Я теж вірю, що моя хвороба у майбутньому стане просто важким досвідом. Онкологія змінює сприйняття життя. У такі моменти починаєш більше його цінувати, жити по-іншому. Вважаю, що Бог мені послав такі випробування не просто так, а для того, щоб я переосмислив життя, змінив його, не «наступав на граблі» своїх батьків. У мене проблеми з татом. Він не живе з нами близько 15 років. Важкі стосунки у нас. І наразі він мені не допомагає у лікуванні, хоча знає про мою ситуацію. Так я ось думаю: це Бог мене відводить від повторення життєвого шляху батька, щоб я не пішов його шляхом. Я заклав це собі в голові і щиро у це вірю», - посміхається юнак.

На Новий рік під ялинкою зробив пропозицію коханій Олі. Кричав на весь центр: «Ура, вона сказала «так!»

«Мою кохану звуть Оля. Півтора року ми просто були друзями, спілкувалися, а потім ці стосунки трансформувалися у кохання. Ми подобались одне одному, але не говорили відкрито про це. Я приносив їй на роботу каву чи шоколадку. Я дуже щасливий, що у мене є така людина, яка зробила мене тим, ким я є. Я був дуже замкнений, а Оля мене розкрила, дала поштовх до життя. З нею я почуваю себе впевнено і дуже щиро її кохаю. Ця людина робить все для мене, а я – для неї», - Дарій розповідає про свою половинку, а в його очах з’являються грайливі іскорки.

Цього року під бій курантів під головною ялинкою Луцька Дарій зробив своїй коханій пропозицію «руки і серця».

«Просто став на одне коліно і запропонував вийти за мене заміж. Люди нам аплодували, а Оля плакала від щастя. Я кричав на весь центр: «Ура, вона сказала «так»! Ці емоції ми запам’ятаємо на все життя», - тішиться хлопець.

Коли ж із Дарієм трапилась біда, його кохана, наче вірний ангел-охоронець, лишилася поруч

«Вона мене дуже підтримує, лежить зі мною у лікарні, коли капають хімію. У той момент, коли через погане самопочуття я не міг нічого робити самостійно, вона все робила за мене. Вона для мене все!» - зізнається закоханий юнак.

Уже цього року Дарій та Ольга планують узаконити стосунки.

«Хочемо розписатися і відзначити цю подію скромно, у сімейному колі. Розкішне весілля – це така банальність, яка жодним чином не впливає на стосунки. Ні я, ні моя наречена цього не хочемо. Окрім того, цього року ми повінчаємось. Але це буде після того, як ми пройдемо третю чи четверту хімію. В залежності від мого стану здоров’я», - ділиться планами на майбутнє молодий чоловік.

Хоча Ольга дуже хвилюється за Дарія, дівчина намагається зберігати спокій, наскільки це можливо, аби зайвий раз не хвилювати коханого.

Відома луцька блогерка Катерина Якимчук відмовила у допомозі й назвала шахраєм

«Я допомагаю важкохворим дітям. Важко спостерігати за дитячими стражданнями. Іноді гроші переказую із тих, що передбачені на моє лікування. Просто бувають ситуації, ще важчі за мою», - шокує своїми зізнаннями хлопець.

Дарій наголосив, що його підтримують зовсім незнайомі люди. Зокрема, зі слів юнака, багато блогерів із мільйонною аудиторією поширювали про нього інформацію, і це дуже допомогло у зборі коштів.

Але, якщо успішні блогери зі всієї України не відмовили у допомозі важкохворому хлопцю, то болючий «удар в спину» він отримав саме від луцької блогерки-«мільйонерки» Катерини Якимчук, відомої серед своєї аудиторії у інтсагарм як tattingkate.«Я не прошу ні в кого грошей, але прошу репостів. Не так просто, щоб відомий блогер тебе почув, помітив, побачив повідомлення. Але це битва за життя, у якій не маю права програти! Жодного разу ні в кого не просив грошей, але прошу поширення інформації. А люди вже по-можливості самі вирішують, допомагати мені чи ні. Але є дуже злі люди. Найбільше я не очікував підлого вчинку від луцької блогерки Каті Якимчук. Коли я попросив її поширити інформацію про мене на її сторінці, вона мене заблокувала. Безпідставно звинуватила, що, мовляв, я брехун і нічим не хворий. У той час, коли про мою біду без проблем розповідали у своїх профілях всеукраїнські блогери з мільйонною аудиторією, Катя мене обмовила і заблокувала», - обурюється юнак.

Дарій розповів, що одного разу, коли Катерина зі своїм хлопцем Дмитром гуляла у ТРЦ «ПортСіті», він, упізнавши відому блогерку, підійшов до неї і попросив «репостнути» інформацію про нього на сторінці у інстаграмі.

«Натомість Катя склала неправдиву історію, ще й «роздула» її на весь інтернет. Замість допомогти або коректно відмовити, вона виставила про мене пост, що я шахрай, напав на неї у торговому центрі та вимагав гроші. Потім її почали гнобити люди, і вона допис видалила. Тоді Катя підіслала до мене своїх знайомих хлопців, вони запропонували мені публічно вибачитись перед блогеркою, а вона натомість поширить інформацію про мене у себе на сторінці. Я відмовився. Сказав, що більше не хочу з Катериною мати жодної справи. Дуже велика кількість блогерів відреагували на цю історію. Виявилось, що за окулярами і посмішкою Катерини насправді ховається досить гнила людина. Потім Катя виставила пост, де нібито вибачається переді мною, і робить мені послугу – публікує допис про мене. А одного разу, коли я їхав у таксі і раптом згадали про Катю, таксист розповів, що купував у неї вебінар, і блогерка «кинула» його на 6500 гривень. Після того у мене остаточно відкрилися очі на цю людину», - з сумом каже Дарій.

«Мені інших варіантів не дано, як жити і бути щасливим»

«Уже рік я борюся за життя. З того моменту, коли мені сказали, що маю пухлинку в голові, до виявлення лімфоми та її лікування. Утворення зменшуються від гормонів – лімфома їх дуже «боїться». Дає надію й те, що, швидше за все, вона доброякісна (90%), бо не пустила метастазів у інші органи. У лікарні під час першої хімії я лежав і прощався зі світом. Але сьогодні я налаштований дуже позитивно – боротися за життя і ні при яких обставинах не опускати руки. Мені інших варіантів не дано, як жити і бути щасливим. Я вірю в карму. Вірю в те, що коли зробиш добро – воно обов’язково повернеться сторицею. Але не потрібно цього чекати. Потрібно усе робити безкорисливо», - насамкінець ділиться життєвою позицією Дарій.

Усі, хто має змогу та бажання долучитися до одужання життєлюбного Дарія, можуть допомогти фінансово, переказавши кошти за реквізитами:

4149 4993 4412 6287 Зажицький Дарій Русланович

5375414102545711 Моно банк

Текст Вікторії Семенюк. Фото - з архіву героя публікації

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---