Волинянину, який пройшов пекло війни і бюрократії, потрібна допомога з протезуванням

Боєць 128 Мукачівської ОГПБ, 24-річний Валерій Голентюк з Гіркої Полонки, що під Луцьком, вже півроку як живе у госпіталях. У хлопця – тяжке поранення руки, яке він отримав під час бою в селі Чорнухіно, а лікарі – лише розводять руками. Про це повідомляє Під прицілом.

Валерія мобілізували до війська ще під час першої хвилі. Спочатку у складі 51-ї бригади опинився під Савур Могилою. Згодом, після розформування та переведення до 128-ї Мукачівської окремої гірсько-піхотної бригади, їх закинули під Чорнухіно. Там він простояв, захищаючи рідну Батьківщину, до 31 січня 2015 року.



«Бойові дії активізувались за тиждень до нового року. А вже кінець січня – то було спекотно взагалі. За кілька днів до 31-го – тиша. А потім майже без перестанку. Ми відстрілювались як могли до останнього», - пригадує Валерій події 31 січня, коли ледь не попрощався з життям.

Блокпост, де стояв Валерій Голентюк з побратимами, зранку накрило шквальним вогнем. Хлопці відстрілювались з бетонного укриття. Вочевидь Валерія «знімав» снайпер, який, на щастя, не влучив в голову. Хлопець каже, що у віконечку, з якого відстрілювався, фактично було видно лише зброю. Снайперська куля влучила в ліву руку, вилетіла і застрягла за сантиметр від тіла - в магазині з набоями, який висів в хлопця на грудях. За мить зрозумів, що не може тримати в руках зброю - пострілом роздробило одразу три пальці на лівій руці. Почалась кровотеча. Однак хлопець не поспішав до медиків і ще майже годину відстрілювався як міг. Попри поранення Валерій продовжував вести бій.

«Ми ще відстрілювались. Ми не могли здати свій блокпост. А потім нас засипали «Градами». Раз, другий... А потім ледь не пряме влучання під бетонні плити нашої будки. Мене присипало. Відчув як з голови пішла кров. Поки очухався, дивлюсь – а моїх хлопців вже немає. Одні тіла. Нас було четверо…», - розповідає Валерій.

Поки прийшов до тями від побаченого – нагодились побратими, які й дістали Валерія. За деякий час його вже передали медикам і повезли до лікарні в Артемівськ. Фактично за годину часу він двічі стояв на порозі смерті – спочатку снайперська куля, а потім «Град». Після вибуху в голові позастрягали уламки бетону, окремі з яких по сьогодні не видалили. Однак найтяжчим все ж таки виявилось кульове поранення руки. Пострілом роздробило суглоби, тож пальці просто висіли. Лікарі в Артемівську зробили операцію. Вже згодом хлопця перевезли до Харкова. В руку вставили шпиці Кіршнера, однак пальці всеодно лишились деформованими.



Зокрема, у Валерія відсутня нігтьова фаланга на другому пальці, а роздроблені суглоби зрослись з кістками.



Півроку Валерія Голентюка кидали по госпіталях. З Харківського перевели в Мукачево за місцем служби. Був і в Луцьку, а нещодавно виписався зі Львова, де йому дали остаточне заключення. Наразі лікарі лише розводять руками – необхідне протезування штучними суглобами та пластинами, аби відновити рухомість. Мовляв, в госпіталі після видалення шпиць більше зробити нічого не можуть, лише розводять руками, даючи всілякі відписки.

«Я не думав, що це буде так довго. Ці всі папери, біганина, лікарі, комісії. В одному заключення одне, в іншому – інше. Всюди бюрократія. А рухомість руки так і не відновлюється», - говорить Валерій.

З паперами, які за півроку після поранення назбирав Валерій, взагалі дивна справа. Статус учасника АТО солдат отримав лише на початку липня.

Вже з виписки з медичної картки Валерія, який перебував на стаціонарному лікуванні в клініці ушкоджень ВМКЦ Західного регіону, слідує, що хлопець звернувся в установу просто зі скаргами на біль в пальцях лівої кисті. В анамнезі хвороби дійсно вказано, що болі з’явились в результаті вогнепального поранення, яке, «зі слів хворого», отримано під час виконання бойового завдання в селі Чорнухіне.

У самому ж епікризі лікарі засвідчили лише, що функція кінцівки порушена тимчасово. Разом з тим, вказано що відсутня довідка про обставини травми, яка, виявляється, є важливішою аніж паспорт чи будь-який інший документ. Без неї – ти не доведеш, що пораненя отримав під час антитерористичної операції, а не під час «оглядової екскурсії на Луганщину».

Зокрема, отримати остаточне заключення про травму чи каліцтво для подачі документів на МСЕК і отримання інвалідності Валерій не міг цілих півроку.

Виявилось, що поранені бійці після передової потрапляють в зачароване коло: для того, щоб у госпіталі отримати остаточне заключення про травму, отриману в зоні АТО, потрібна довідка про обставини, яка видається по завершенню спеціального розслідування. Для лікування, реабілітації і тим паче протезування в держави не вистачає коштів, тому багатьом доводиться знаходити альтернативні джерела фінансування, тобто волонтерів, які зголосяться на допомогу. Власних ресурсів здебільшого у бійців немає. В той час, коли держава гарантує безкоштовне медичне лікування – вона неспроможна оперативно видати пораненому бійцю матеріальну компенсацію для того ж таки протезування чи такої необхідної дороговартісної операції. В результаті, аби отримати обіцяні 200 тисяч – потрібно пройти МСЕК на визначення ступеню інвалідності чи тимчасової втрати працездатності. Аби отримати заключення МСЕК – необхідно надати виписку з медобстеженнями, яку не дадуть без горезвісної довідки про обставини травми. І так по колу.

У випадку Валерія Голентюка, ситуацію ускладнило ще й те, що троє хлопців, які разом з ним сиділи під бетонним укриттям, загинули. Тому коло свідків – не таке вже й велике. Розслідування по факту нападу на блокпост «Віталій» 31 січня тривало кілька місяців.

Лише 10 червня цього року йому дали довідку про обставини травми, в якій йдеться, що солдат Валерій Голентюк 1991 року народження дійсно отримав 31 січня 2015 року вогнепальне наскрізне кульове поранення лівої кисті. Зокрема, підтверджено, що це сталось близько 12:00 години під час виконання бойового завдання в зоні проведення АТО полизу селі Чорнухіно, Луганської області в ході нападу на блокпост. Довідку видали Валерію на підставі акту спеціального розслідування, проведеного згідно з наказом командира ВЧ пп.В 4742 від 21 квітня.



Тож вже з отриманою довідкою Валерій пішов до медиків за випискою з медичної картки і направленням на медико-соціально-експертну комісію. Ще з місяць хлопця тримали в клініці ушкоджень ВМКЦ Західного регіону і нарешті 31 липня видали новий епікриз. В документі, окрім лаконічного викладу історії хвороби зі всіма аналізами, обстеженнями та рекомендаціями, підтверджується, що Валерій Голентюк отримав вогнепальне поранення під час бою в селі Чорнухіно. Та дивує у цьому всьому те, що в останньому епікрізі чомусь вказали, що хлопець звернувся до медиків зі скаргами на біль та обмеження рухів «лівого колінного суглоба»! Щоправда в анамнезі знову ж таки мова про кульове поранненя лівої кисті, переломи, видалення та остеосинтез уламків пальців.



«Днями буду вже звільнятись з частини. Якби не поранення - демобілізовувався б ще 9 квітня. А так – треба ще купу документів подати. Щоправда зброю мою так і не знайшли. Певно сєпари підібрали. Тоді така ситуація була, що там все лишилось. То я вже сумніваюсь, що мій автомат десь знайдеться, а без нього розслідування по факту зникнення військової зброї не мають права закрити. Це може таки закінчиться війна, знайдеться на місці зброя… хоча я маю усмніви», - говорить Валерій.



Попри усе, Валерій досі не отримав ані державної компенсації, ані статутусу інваліда війни.

«Дали ділянку, якісь ще пільги… але мені інше важливо – рука. Наші лікарні вже не беруться щось робити. Я вже й сам думаю: нехай вже так і лишиться. Кажуть у Вінниці роблять протезування суглобів, але на це треба десь 240 тисяч. А мені держава ще й компенсації не дала ні копійки», - розповідає Валерій.

Хлопець на диво не нарікає, а лиш констатує – для того, щоб відновити рухомість деформованої розтрощеної руки потрібно протезування. Згідно з попередніми рекомендаціями лікарів – необхідно встановити кілька суглобів, замінити фалангу і укріпити пальці пластинами. Фактично у Валерія не працює кисть руки по саме зап’ястя, та для статистики в нього всього лише «незначне порушення функції кінцівки». Офіційно медики спромоглися рекомендувати йому лише лікувальну фізкультуру та санаторно-курортне лікування.

Наразі, поки не звільнився з військової частини, Валерій отримує заробітну плату. Пенсії по втраті працездатності він досі не отримав, так само як і обіцяної державою компенсації за поранення, отримані в зоні АТО. А все – через систему та бюрократію. Простий воїн здатен годинами відстрілюватись однією рукою чи тягти на собі вдвічі тяжчого пораненого побратима, а от цією системи – йому не зрозуміти.

Валерій за свій героїзм отримав нагрудний знак «За зразкову службу» від Міністра оборони Степана Полторака та іменний годинник. Однак жодними сувенірами чи подарунками не повернеш здоров’я. Наразі Валерій вже розуміє, що держава більше йому нічим не зарадить, та все ж таки він ще має надію повноцінно користуватись рукою. Каже, якби не поранення – досі стояв би на передовій.



P.S. Редакція звертається до небайдужих людей та громадських організацій з проханням допомогти Валерію Голентюку з частковим протезуванням. Хлопцю необхідна дороговартісна операція, яку у військових госпіталях не проводять, а також реабілітація. У свої неповні 24 хлопець може лишитись інвалідом назавжди.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---