26 вересня: події, факти, дні народження

День народження 26 вересня відзначають заступник голови Волинської незалежної медіа-профспілки Богдана Стельмах та чемпіонка Європи з вільної боротьби, учасниця Олімпійських Ігор Юлія Ткач (Остапчук) (на фото).

Інформаційне агентство Волинські Новини вітає їх та бажає здоров'я, миру і достатку. Нехай кожен день приносить лише гарні новини та впевнені перемоги.

26 вересня – Європейський день мов.

Іменини сьогодні у Валеріана, Іллі та Леонтія.

Якщо ви хочете привітати своїх близьких, рідних чи друзів з днем народження, скористайтесь функцією «Повідом новину». Надсилайте свої вітання та фото іменинників.

Наша хроніка:

Минулого року редакція розповідало про те, що на Волині для книжок зняли трейлери. Фестиваль «Книга в кадрі: новий формат» став підсумком конкурсу буктрейлерів – відеосюжетів, присвячених конкретним книгам.

У 2013 році волинська торгова марка потрапила у список накращих. Бренд «Торчин» посів 12 місце серед тридцятки найпопулярніших.

У 2012 році в обласному центрі Волині розігрували Кубок України з самбо. Тоді понад 300 спортсменів зі всієї України приїхали на змагання в Луцьк.

У 2011 році видання розповідало про перемоги волинських пожежників. Де і коли відзначилися рятувальники з Волині читайте тут.

Народилися:

Цього дня народилися Президент України Петро Порошенко, український композитор і фольклорист Петро Сокальський, англо-американський поет, лауреат Нобелівської премії Томас Стернз Еліот, українська естрадна співачка Міла Нитич (Людмила Нитичук), російський письменник-дисидент Володимир Войнович, український педагог, військовик, публіцист Михайло Галущинський, український поет-байкар Микита Годованець, український письменник Калістрат Анищенко, українский фотограф, викладач, куратор фотовиставок Юрій Косін, російський художник, ілюстратор дитячих книжок, який намалював талісмана для Олімпіади-1980 – ведмедика Мішку Віктор Чижиков, український політик, підприємець, грузинський футболіст Георгій Деметрадзе.

Сталося:

1815 — герцог Рішельє призначений прем'єр-міністром і міністром закордонних справ Франції.

Граф Шіон, як називали спадкоємця Рішельє, був одружений у 15-тирічному віці з Розалі де Рошешуар — вродливою 12-тирічною дівчиною, з якою він мав тільки формальні відносини. Був прийнятий в королевські драгуни і отримав положення при дворі Людовика XVI. В 1790 році, з початком Великої французької революції (1789), емігрував спочатку до Відня, потім вступив разом із своїм другом Шарлем де Лінь добровольцем у російську армію і прибув у російський штаб в Бендерах (Молдова).

Брав участь у взятті Ізмаїла (1790) Суворовим, за що був визнаний гідним Георгіївського хреста 4-го ступеня № 805. Після смерті свого батька у лютому 1791 перейняв титул герцога де Рішельє. Незадовго після цього повернувся до Парижа по волі Людовика XVI. У липні Національні установчі збори видали Рішельє паспорт для еміграції в Росію. У російській армії він дослужив до звання генерал-майора, але через інтриги своїх контрагентів подав у 1796 році у відставку і виїхав у Австрію.

Перспективи Рішельє покращилися із вступом Олександра І на престол. На запит російського уряду його скасували із списку емігрантів і у 1803 призначили мером Одеси. Через два роки Рішельє був призначений херсонським військовим губернатором і керівником цивільної частини в Катеринославській і Таврійській губерніях, а також начальником військ кримської інспекції.

За одинадцять років його правління Одеса виросла з малого селища до значного торгового міста. Рішельє клопотався про нестатки новоросійських земель. Він пропонував російському урядові проекти нових реформ у південних провінціях: перетворення Одеси і Феодосії в порто-франко, розвиток транспортної торгівлі і каботажу в Чорному й Азовському морях, зменшення мит, звільнення трьох новоросійських губерній від рекрутських наборів, заохочення банків, вільне торгове мореплавання на Чорному морі. Схилив Олександра І до оголошення Одеси вільною гаванню і до заснування там вищого навчального закладу — Рішельєвского ліцею.

У 1818 році, відвідавши південні регіони, Олександр І послав Рішельє вищу російську нагороду — орден Андрія Першозваного.

1921 — Росія закликала допомогти голодуючим Поволжя.

Головні причини голоду: деградація сільського господарства в результаті Громадянської війни і наслідки виробленої більшовицьким урядом політики побудови комунізму — у селян вилучався весь хліб і навіть насіння на засів. Другорядні: засуха і зникнення поміщицьких і великих селянських господарств, традиційно виробляли значну частину зерна на продаж.Діяла з весни 1917 хлібна монополія і продрозверстка приводили до скорочення виробництва селянами продуктів тільки до рівня поточного власного споживання.

Відсутність легального приватного ринку хліба при відсутності будь-яких значимих запасів зерна в урядів радянських республік і розруха на транспорті і лише почали свою діяльність нові інститути влади також послужили причиною голоду. Радянська пропаганда лише вказувала на неурожай як на причину голоду, замовчуючи при цьому фактор політики вилучення зернових у селян більшовиками на поширення трагедії голоду.

Дослідник голоду В. А. Поляков прийшов до висновку що заходи радянської влади ліквідації голоду і його наслідків були малоефективними.Від голоду і його наслідків загинуло близько 5000000 чоловік. Смертність зросла в 3-5 разів (в Самарської губернії, Башкирії і Татарської Радянської республіці смертність зросла з 2,4-2,8 до 12,3-13,9 осіб на 100 душ населення в рік). Вмирали переважно беспосевние (23,3) і в меншій мірі малопосевние (11,0), середньо-(7,7) і крупно-посівні (2,2) (смертність на 100 осіб) селяни.

Крім того, голод у тій чи іншій мірі охопив практично всі регіони і міста Європейської частини Радянських Республік. Найбільш важке положення було в південних губерніях УРСР (Запорізька, Донецька, Миколаївська, Катеринославська та Одеська), у всій Кримської АССР і області Війська Донського. Втрати в період голоду важко визначити, оскільки ніхто не займався підрахунком жертв. Найбільші втрати спостерігалися в Самарської та Челябінської губерніях, в автономної області німців Поволжя та Башкирської автономної республіки, загальне число населення яких скоротилося на 20,6 %.

1960 — Фідель Кастро виголосив найдовшу промову в історії ООН (4 години 29 хвилин).

У своїй промові Фідель Кастро пояснив справжній зміст кубинської революції, суть реформ, які затіяло його уряд, а також застеріг американців від нападок на його адресу, розкривши справжні причини ускладнення американо-кубинських відносин. Влаштував знаменитий рознос імперіалізму США, назвав майбутнього президента США Джона Кеннеді «неписьменним» і «неосвіченим».

У своєму виступі Кастро звинуватив командувача ВМС США адмірала Арлі Берка в недооцінці рішучості Хрущова використовувати радянську ядерну зброю для захисту Куби в разі агресії США у відповідь на захоплення Кубою американської військової бази Гуантанамо.

«Подивіться тільки, як робиться оцінка, - сказав Кастро, - оцінка надзвичайно небезпечна, оскільки він (Берк) натякає, що у разі нападу на нас ми повинні вистояти поодинці. Адмірал Берк чогось не враховує. Припустимо на хвилину, що адмірал Берк помиляється. Давайте уявимо, що адмірал Берк, хоча і адмірал, не прав. Якщо він не правий, він веде дуже ризиковану гру з найпотужнішою силою у світі». На що Микита Хрущов зі свого місця крикнув - «Він помиляється!» - І махнув кулаком. Радянський лідер хотів, щоб ні в кого не виникало сумнівів з приводу військової підтримки Куби.

Після закриття асамблеї поліцейські влади Нью-Йорка без пояснення причин наклали ембарго на виліт літака «Британія» кубинської авіакомпанії «Куба де Авіасьон», на якому Фідель Кастро повинен був повертатися додому. І зробили це, незважаючи на те, що на цей лайнер поширювався дипломатичний імунітет. Тоді кубинці прийняли пропозицію Микити Хрущова і повернулися до Гавани на радянському літаку Іл-18.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---