21 серпня: події, факти, дні народження

День народження 21 серпня відзначають воротар луцької «Волині» Віталій Неділько(на фото) журналісти Наталія Нехорошкіна та Олена Собець.

Інформаційне агентство Волинські Новини вітає їх зі святом та бажає здоров’я, натхнення, успіхів у роботі. Віри в усе світле, добрих людей поряд і вдалих рішень.

Також у цей день святкує день народження голова наглядової ради акціонерного товариства ВАТ «Луцьксантехмонтаж-536» Віктор Чорнуха. Колектив Інформаційного агентства Волинські Новини вітає свого партнера і бажає й надалі залишатися таким енергійним і невтомним, завзятим і неспокійним душею, щирим і турботливим, щедрим на добро. Нехай Господь Бог щедро дарує Вам щастя, здоров’я, світлу радість та родинні гаразди.



Іменини сьогодні святкують Герман, Григорій, Йосип, Леонід, Микола та Федір.

Якщо ви хочете привітати своїх близьких, рідних чи друзів з днем народження, скористайтесь функцією "Повідом новину". Надсилайте свої вітання та фото іменинників.

Наша хроніка:

Торік волинських депутатів просили звернутися до народних депутатів, аби ті прийняли поправки до законопроекту «Про реструктуризацію кредитних зобов’язань з іноземної валюти в гривню», прийнятому в першому читанні.

Два роки тому у цей день редакція інформувала, що лучанин встановив вулик на даху 9-поверхівки. Тоді власну пасіку на висоті створила родина Мєщерякових.

У 2012 році видання писало, що сьома частина українців мігрує за кордон. Міжнародна організація з міграції опублікувала дані, згідно з якими число емігрантів з України досягло 6 мільйонів чоловік.

21 серпня у 2011 році Луцьку вручили почесний прапор. Місто отримало почесний прапор Європи «за вагомі євроінтеграційні досягнення» від Парламентської Асамблеї Ради Європи.

Народилися:

Цього дня народилися російський письменник Леонід Андреєв, латиська акторка театру і кіно Вія (Аліда) Артмане, командир полку Дієвої армії Української Народної Республіки Микола Аркас, український громадсько-політичний діяч Кость Турка, український поет, прозаїк, критик Володимир Ґадзінський, американський промоутер професійного боксу Дон Кінг, американський баскетболіст Уїлт (Уїлтон) Чемберлен, російський музикант, лідер групи «Дюна» Віктор Рибін, канадська акторка Керрі-Енн Мосс, грузинська джазова співачка Ніно Катамадзе, російський боксер-важковаговик Микола Валуєв, вірмено-американський співак, поет Серж Танкян.

Сталося:

1627 — У Києві випущено перший словник української мови «Лексікон славеноросскій і імен толкованіє» Памви Беринди.

Ця праця Беринди — найвидатніше досягнення староукраїнського словникарства. Складається з двох частин: «Лексіконь» — церковнослов'янсько-український словник; та «…Имена свойственная» — зібрання тлумачень топонімів й антропонімів, а також загальних назв неслов'янського походження. У пам'ятці майже 7 000 статей (5 000 у 1-й частині, 2 000 — у 2-й, у тому числі приблизно 1 400 онімів).

У «Лексіконі…» застосовано всі основні засоби наукового опрацювання матеріалу, зокрема паспортизацію вокабул (реєстрових слів), ремарки, екземпліфікацію (подання цитат), вказівки на фразеологізми, в які входить вокабула, зауваження про орфографію, етимологію слова, відсильні ремарки. Головні джерела праці — «Лексис…» Лаврентія Зизанія, ономастикони Максима Грека, Мануїла Ритора, тлумачення онімів в антверпенському виданні Біблії (1571). Виявлено використання Бериндою словників доби Київської Русі та зарубіжних, староукраїнської глосографії тощо. Джерелами церковнослов'янського реєстру книги були: Острозька Біблія (всі її книги Старого й Нового Завіту), церковнослов'янські рукописи й друки до початку 17 століття.

Реєстр «Лексікона…» дібрано за диференціальним принципом: специфічні цер­ковнослов'янські слова (питомі й запозичені), спільнослов'янські лексеми, що архаїзувалися в українській мові кінця 16 — початку 17 століття; є в ньому й українські слова.

1911 — З Лувру (Париж) викрадено картину Леонардо да Вінчі «Мона Ліза» («Джоконда»), яку було знайдено лише через два роки в Італії.

З 1793 картина була розміщена в Центральному Музеї Мистецтв у Луврі. «Мона Ліза» завжди залишалася в Луврі як одне з надбань національної колекції. 21 серпня 1911 р. о третій пополудні картину було викрадено. Жандарми обшукали 20 га території музею, допитали працівників, їхніх родичів і знайомих. Провели обшуки в поїздах, закрили вокзали й порти. Хапали та перевіряли всіх підозрілих паризьких художників та іноземців. Проте, всі ці заходи жодного результату не дали. Пошуки картини тривали два роки. Увесь цей часу музеї висіла її копія в жалобній рамі.

13 грудня 1913 р. флорентійський антиквар Альфредо Джері одержав із Парижа листа: «Я — італієць, патріот своєї батьківщини. Це я взяв у Луврі «Джоконду» два роки тому. Прагнув повернути Італії скарб Леонардо, украдений колись французами». Він пропонував антиквару придбати картину за півмільйона франків — майже $3 млн 370 тис. на теперішні гроші. Той погодився. Але щойно пересвідчився в тому, що картина оригінал - здав її власника поліції. Злодієм виявився 32-річний італійський маляр Вінченцо Перуджа, родом із села в Північній Італії.

Виявилося, що 1910 р. він працював у Луврі декоратором і установлював нове захисне скло перед полотном Леонардо да Вінчі. Тоді і виникла ідея крадіжки. Знайшов спільників - художника Іва Шадро та шахрая Едуардо де Валферно. Викрадачі вивезли «Джоконду» у США. Там почали продавати копії картини, видаючи їх за оригінал. Так продали шість картин і заробили загалом $2 млн — $47 млн як на тепер. Потім між спільниками почалися сварки. От тоді Перуджа і забрав картину та втік з нею до Європи. Грошей взяти не встиг. Тож аби мати за що жити вирішив продати оригінал.

Після слідства, яке тривало півтора роки, чоловікові винесли вирок - рік ув’язнення

1968 — країни Варшавського Договору ввели війська в Чехословаччину для придушення «Празької весни».

З приходом до керівництва Комуністичної партії Чехословаччини Олександра Дубчека країна почала все більше демонструвати незалежність від СРСР. Політичні реформи Дубчека і його соратників (О.Шик, І.Пелікан, З.Млинарж та ін.), які прагнули створити «соціалізм з людським обличчям», не були повним відходом від колишньої політичної лінії, як це було в Угорщині в 1956, проте розглядалися радянськими керівниками як загроза гегемонії Радянського Союзу в країнах Східної і Центральної Європи і навіть його безпеці.

23 березня 1968 на з'їзді комуністичних партій в Дрездені прозвучала критика реформ в Чехословаччині, 4 травня Брежнєв прийняв делегацію на чолі з Дубчеком в Москві, де гостро критикував положення в ЧССР, 15 липня керівники комуністичних партій надіслали відкритий лист ЦК КПЧ, 29 липня Дубчек знову зустрівся в Чорной над Тисою з Брежнєвим, 17 серпня Дубчек зустрівся в Комарно з Яношем Кадаром, який вказав Дубчеку на те, що ситуація стає критичною.

Період політичного лібералізму в Чехословаччині закінчився вже через декілька днів, з введенням в країну 200 000 солдатів і 5000 танків країн Варшавського договору в ніч з 20 на 21 серпня (звідси дві дати, що зустрічаються в різних джерелах).

Напередодні введення військ Маршал Радянського Союзу Гречко проінформував міністра оборони ЧССР Мартіна Дзура про підготовлювану акцію і застеріг від опору з боку чехословацьких озброєних сил. З Польщі був введений радянсько-польський контингент військ по напрямах: Яблонец, Острава, Оломоуц і Жіліна.

З НДР вводився радянсько-німецький контингент військ по напрямах: Прага, Хомутів, Пльзень, Карлові Вари. З Угорщини входило радянсько-угорсько-болгарське угрупування по напрямах: Братислава, Тренчин, Банська Бістріца і ін. Найбільш крупний контингент військ був виділений від СРСР. Чехословацька армія не чинила опору. Вторгнення сталося напередодні з'їзду Комуністичної партії Чехословаччини, на якому, як очікувалося, реформи повинні були отримати рішучу підтримку. З'їзд партії все-таки був проведений — він відбувся на одному з місцевих заводів — і його учасники насправді висловили підтримку початим реформам, але це вже не мало ніякого значення.

При вторгненні 72 громадяни Чехословаччини загинули, сотні поранені. У 1969 році в Празі студенти Ян Палах і Ян Заїц з інтервалом в місяць зробили самоспалення на знак протесту проти радянської окупації. У 1969 році Дубчека на посту Генерального секретаря ЦК КПЧ змінив Густав Гусак.

Придушення «празької весни» підсилило розчарування багатьох представників західних лівих теорією марксизму-ленінізму і сприяло зростанню ідей «єврокомунізму» серед керівництва і членів західних комуністичних партій — що згодом привів до розколу в багатьох з них.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---