5 вересня: події, факти, дні народження

День народження 5 вересня відзначає депутат Луцької міської ради Сергій Сівак (на головному фото).

Окрім того, день народження 5 вересня, а також день ангела відзначає Єлизавета Саваринська.

Її вітають батьки Жанна та Олег, а також сестричка Анюта. Бажають міцного здоров'я, успіхів, здійснення всіх мрій, побільше усмішок та оптимізму.

Інформаційне агентство Волинські Новини вітає їх і бажає натхнення, миру і достатку. Нехай кожен день приносить лише гарні новини.

Якщо ви хочете привітати своїх близьких, рідних чи друзів з днем народження, скористайтесь функцією «Повідом новину». Надсилайте свої вітання та фото іменинників.

Наша хроніка:

Минулого року 5 вересня видання писало про те, що в Аргентині лучани згадали про Україну. Українська громада в Аргентині взяла участь у святкуванні «Дня іммігранта».

Також в цей день ІА Волинські Новини публікувало фоторепортаж про перші подихи осені у Луцьку. Сонячне проміння вже не таке пекуче, утім, воно все ще ніжно пестить обличчя. Осінь у Луцьку дихала прохолодним подихом легкого вітерця.

2013 року у цей день редакція показала атомну електростанцію зсередини. Волинські новини розповіли про Рівненську АЕС.

Окрім того, видання писало, що луцька майстриня роблять вишукані обереги. Лучанка Ірина Робак непримітну вовну перетворювала на елегантні капелюшки та вишукані броші-обереги.

5 вересня у 2012 році редакція розповідала про девайси, які полегшують життя на кухні. Тоді підбірку нейнезвичайніших дизайнерських винаходів, які спрощують приготування їжі, зробило видання 24gadget.ru.

Народилися:

Цього дня народилися італійський філософ і письменник Томмазо Кампанелла, німецький композитор і піаніст Йоганн Крістіан Бах, граф, російський письменник Олексій Толстой, російський кінорежисер Павло Арсенов («Гостя із майбутнього», «Лілова куля», «Чарівник Смарагдового міста»), британський співак і рок-музикант Фредді Меркюрі (Фарух Балсара), художник, скульптор, поет Михайло Гаврилко, німецький футболіст та спортивний функціонер Маттіас Заммер, українська гімнастка, дворазова олімпійська чемпіонка Тетяна Гуцу, український кінорежисер Сергій Лозниця, український футболіст та тренер Сергій Ковалець, український актор театру і озвучення Олександр Чмихалов, український піаніст та композитор Арсен Яковенко.

Сталося:

1918 — Раднарком Росії видав декрет про початок червоного терору.

На території України червоний терор розпочався у січні 1918 року із вторгненням червоногвардійських загонів Муравйова. З цього моменту насильство і терор стали основними методами утвердження тут Радянської влади. За висловом В. Г. Короленка, арешти і позасудові розстріли політичних опонентів під приводом боротьби з контрреволюціонерами тут стали звичним, «побутовим явищем» радянської дійсності.

Дії червоногвардійців в Україні відрізнялися особливою жорстокістю. Наприклад, Харківське ЧК використовувало скальпування і «знімання рукавичок з кистей рук», в Полтаві і Кременчузі священнослужителів саджали на кіл. У Катеринославі застосовували розп'яття й побиванння каменями, в Одесі офіцерів прив'язували ланцюгами до дощок, вставляючи в топлення й жарячи, або розривали навпіл колісьми лебідок, або опускали по черзі в казан з окропом й у море.

Після розгрому армії Врангеля 1920 року російська влада санкціонувала масові розстріли у Криму. Начальник Особливого відділу Південного фронту Є. Г. Євдокимов, що керував проведенням цієї операції, був нагороджений орденом Бойового Червоного Прапора з таким обґрунтуванням:

«Під час розгрому армії ген. Врангеля в Криму тов. Євдокімов з експедицією очистив Кримський півострів від білих офіцерів, що залишилися там для підпілля, і контррозвідників, вилучивши до 30 губернаторів, 50 генералів, більше 300 полковників, стільки ж контррозвідників і загалом до 12 000 білого елемента, чим попередив можливість появи в Криму білих банд».

1918 — народився Рін-Тін-Тін, німецька вівчарка — перша кінозірка.

В 1-у світову війну у Франції американський солдат підібрав у розбомбленому розпліднику крихітне цуценя й відвіз із собою. Пес виріс незвичайно розумним, знявся майже в трьох десятках фільмів кіностудії «Warner Brothers», вів на радіо власне шоу й заслужив почесну Зірку на голлівудській Алеї слави.

Письменниця Сюзен Орлеан, яка очолює кампанію із боротьби за посмертне вручення Оскара Рін-Тін-Тіну, розповідає, що багато хто з сучасних зірок сприйняв би як образу, якщо б їм довелось бути на одній сцені з маленьким симпатичним ретривером.

Орлеан переконана, що Рін-Тін-Тін був справжньою зіркою німого кіно і дуже талановитим актором.

«Інколи його гра просто вражає. Адже хіба можна навчити собаку так зображати емоції, як це робив Рін-Тін- Тін?», - ствердужвала письменниця.

1958 — в США вперше опубліковано роман Бориса Пастернака «Доктор Живаго».

Цькування Пастернака через роман «Доктор Живаго» стала однією з причин його важкої хвороби і передчасної смерті в 1960.

Почалося цькування відразу після присудження Нобелівської премії. Тон задав Микита Хрущов, який в колі партійно-державних чиновників сказав про Пастернака вельми грубо: «Навіть свиня не паскудить там, де їсть». Незабаром «свинські» аналогії за вказівкою Хрущова використовував у доповіді, присвяченій 40-річчю комсомолу, перший секретар ЦК ВЛКСМ Володимир Семичастний.

У заяві ТАРС від 2 листопада 1958 заявлялося, що в «своєму антирадянському творі Пастернак обмовив суспільний лад і народ». Безпосереднім координатором громадської та газетної цькування став завідуючий відділом культури ЦК партії Д. А. Полікарпов. Факт публікації книги за кордоном був представлений владою як зрада і антирадянщина, в той час як засудження книги «трудящими» видавалося за вияв загальної солідарності з владою.

У резолюції Спілки письменників від 28 жовтня 1958 Пастернака назвали самозакоханим естетом і декадентом, наклепником і зрадником. Лев Ошанін звинуватив Пастернака в космополітизмі, Борис Польовий назвав його «літературним Власовим», Віра Інбер переконала СП звернутися в уряд з проханням позбавити Пастернака радянського громадянства.

Потім Пастернака кілька місяців поспіль «викривали» в найбільших газетах, таких як «Правда» та «Известия», журналах, по радіо і телебаченню, змушуючи відмовитися від присудженої йому Нобелівської премії. Його роман, який в СРСР ніхто не читав, засуджували на організованих начальством серед робочого дня мітингах в інститутах, в міністерствах, на заводах, фабриках, в колгоспах. Промовці називали Пастернака - наклепником, зрадником, відщепенцем суспільства; пропонували судити і вигнати з країни. Колективні листи публікувалися в газетах, зачитувалися по радіо.

В якості обвинувачів залучалися люди, що не мали ніякого відношення до літератури (це були ткалі, колгоспники, робітники), так і професійні літератори. Так, Сергій Міхалков написав байку про «якийсь злак, який звався пастернак». Пізніше кампанія по шельмуванню Пастернака отримала ємне саркастичне назву «Не читав, але засуджую!». Ці слова часто фігурували в промовах громадських обвинувачів, багато з яких книг не брали в руки взагалі.

Цькування, що пішли один час на спад, знов посилилася після публікації 11 лютого 1959 в британській газеті «Дейлі мейл» вірша Пастернака «Нобелівська премія» з коментарем кореспондента Ентоні Брауна про те, якому остракізму нобелівський лауреат піддається у себе на Батьківщині.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---