Як відзначали Святвечір борці за вільну Україну у минувшину

Чекісти були чудово поінформовані про те, яке значення має Різдво для вихованих переважно у релігійному дусі повстанців і часто влаштовували облави та блокади під час свята.

Про незвичайний Святвечір у своєму блозі на «ТСН» розповіла науковий працівник Центру досліджень визвольного руху Олеся Ісаюк.

Різдво щороку приходить до всіх без винятку. Приходило воно і до повстанців у повоєнні ліси України. Це свято для багатьох "хлопців з лісу" було рідкісною нагодою бодай частково і ненадовго, але все ж повернутися у часи до війни і вхопити шматочок затишку. Навіть при тому, що перебіг лісових святкувань дуже залежав від зовнішніх чинників — наявності поблизу ворога та каральних загонів, які прочісували ліс, та навіть погоди.

Різдво часто ставало заручником війни, яку вели повстанці. Ця війна відрізнялася від фронтової тим, що зброєю тут ставало абсолютно все – не лише традиційні у ролі озброєння автомати й кулемети, але й такі суто побутові деталі, як родинні та дружні зв'язки, домівки та інше. Свята не були винятком.

Чекісти були чудово поінформовані про те, яке значення має Різдво для вихованих переважно у релігійному дусі повстанців і часто влаштовували облави та блокади під час свята. При цьому не тільки розраховували на те, що повстанці під час свята послаблять пильність — якраз цю сторону чекістських намірів підпільники досить швидко вловили. Ішлося також про те, щоб позбавити повстанців моральної віддушини чи радше можливості насолодитися святочним спокоєм, тим самим поступово перетворюючи їх у загнаних звірів, позбавити шансу хоч трохи відновити духовні сили.Різдвяний бій

З іншого боку, повстанці добре знали про переконаність своїх противників, що під час свят можна не боятися повстанських атак і інколи самі влаштовували акції саме в різдвяні дні. Одною з таких "різдвяних" атак був напад на Бірчу в ніч проти 7 січня 1945 року.

Адресатом був гарнізон польської комуністичної армії у Бірчі, й з розрахунку на це вибрали дату нападу — поляки не очікували, що УПА вибереться на важливу операцію на саме Різдво. Але саме у цю ніч чотири сотні розпочали наступ одночасно із західного і східного напрямків. Групі, яка наступала зі сходу, вдалося зв'язати противника вогнем, увірватися у східну частину міста і здобути кілька ворожих бункерів. Але Бірча була занадто добре укріплена, тож вранці, коли закінчилися набої, повстанці відступили.

Лісова Свята вечеря

Зазвичай у 1944—1945 роках, коли повстанцям часто належала фактична влада у населених пунктах, багато хто з командирів відпускав повстанців святкувати до сіл. Але такі святкування проходили у постійній тривозі: чи нема поблизу ворога?

Свят-вечір 1945 року застав підрозділ старшого вістуна "Співака" у селах Глинки та Майдан Середній у Карпатах. Мало в якій хаті в селі Глинки того вечора не було гостя "з лісу". Вранці на Різдво усі вирушили на урочисте Богослужіння. Ще не завершився сніданок — раптом пролунало кілька черг з автомата. "Співак" вискочив і побачив енкаведиста. Коли вибігла решта повстанців зав'язалася перестрілка з відділом НКВД, під час якої УПА вдалося відступити в ліс. На жаль, для частини бійців сотні це Різдво виявилося останнім: загинуло 27 вояків.

Подібно закінчилося свято у сотні "Бриля" у 1946 року. Повстанців запросили на Святу Вечерю жителі села Радава на Закерзонні (тепер — територія Польщі). Хоча упівці з'явилися досить пізно — близько 11 години вечора, це не вберегло їх від атаки польського підрозділу.Траплялося і так, що треба було залишати гостинні оселі ще до початку вечері. Тоді свято переносилося в найближчий ліс. Восковими свічками прикрашали ялинку в лісі. Командир чи політвиховник вітав вишикувану сотню святковою промовою. Традиційні 12 різдвяних страв часто обмежувалися до святкової юшки з грибами. Зате повстанці надолужували колядками: розпочинали з "Бог предвічний" і співали допізна, хоч відлуння морозної ночі могло привернути увагу ворога.

"Велика блокада" і Свят-вечір

Різдво 1946 року виявилося найдраматичнішим для УПА на українських територіях, що після війни відійшли до СРСР. Наприкінці грудня в розпочалася комуністична "Велика блокада". Це означало, що в кожному селі на Західній Україні стояли постійні гарнізони внутрішніх військ НКВД з правом негайного обшуку й арешту всіх підозрілих помешкань і осіб, отже, повстанцям у села ходу не було. Все ж таки невеличкі групи упівців таки заходили до знайомих помешкань на свята. Важливо, або в такій оселі була схованка-криївка.

Саме за умови наявності схованки троє повстанців погодилися прийти на вечерю у Зашкові поблизу Львова. Серед гостей був син господаря оселі.

"Ми складаємо свої шинелі й сідаємо спочивати. На стіл кладуть всяку всячину, як велить звичай. На столі й на ялинці засвічено свічки. Всі вклякають до молитви. У хаті немов би все завмерло. В тишині можна було почути тільки шепіт молитов. ....Після молитви ми засіли за столом. Батько "Сокола", старенький сивий дідусь, інвалід з Першої світової війни, підвівся, взяв у руки полумисок з просфорою. ...Ми сиділи обидва з командиром "Мрією", схиливши голови додолу...".Ця вечеря теж не закінчилася спокійно. На варту, яка зайшла до крайньої хати, натрапив підрозділ енкаведистів. Вартовий зумів прорватися, але господарів заарештували.

Кутя у криївках

З часом святкування усе частіше й частіше переносилися "під землю" — у криївки.

Дбати про святковий стіл доводилося самим. Часто ці приготування брали на себе жінки. Проблемою номер один, як не дивно, стало прикрашання підземної "хати": задовго до свят починали вишукувати барвистий папір — для цього віддирали кольорові обкладинки зошитів, якісь блискітки, у господарів оселі — якщо криївка була в селі — брали солому, з якої можна було зробити зірки... У виготовленні прикрас брали участь усі жителі криївки, і тут уже — хто на що здатен.

Святу вечерю треба було вичарувати з наявних продуктів, а це зазвичай був доволі скромний асортимент. Наприклад, такий продуктовий набір застала Марія Савчин перед Різдвом 1947 року: "...не мала з чого вибирати. В нас було волове м'ясо, кільканадцять кусків свинини, які я приберегла на свята, квасоля і ячмінна разова [борошно першого помолу, гіршої якості порівняно з традиційним - О.І.] мука, з якої ми пекли на плиті щовечора по дві невеликі паляниці для кожного з нас. ...Набілу [молочних продуктів — О.І.] і городини у нас зовсім не було. Залишилося ще трішки білої житньої муки, два кілограми цукру, трошки меду, сушені гриби і кілька пригорщів сушених поганеньких яблук".

Довелося викручуватися. Із сушених яблук приготували варення, з житньої муки спекли пиріг типу перекладанця — замість дріжджів використали соду. На олії насмажили хрустиків. З наявних продуктів вдалося також зварити борщ і вареники. Без куті хлопці не залишилися — зерно і мед для неї припасли ще у вересні.

Траплялися і зовсім неймовірні випадки, які могли б стати канвою для сентиментальних — або ж авантюрних – серіалів. Така історія сталася у селі Рокитно на Свят-вечір 1945 року. У лісах біля села наприкінці грудня розташувалася сотня командира "Глухого" і на Свят-вечір дехто з повстанців вирішив відвідати знайомих селян. З розмов під час Святої вечері повстанці довідалися, що у місцевого священика саме квартирують п'ятеро енкаведистів. У чиюсь голову прийшла ідея піти заколядувати священикові та його "гостям". Сказано — зроблено.

Під вікнами парафії, за традицією, повстанці попросили дозволу колядувати. Священик впустив колядників до хати, де спів довелося попередити наказом не чіпати зброї. Наступний діалог виглядав дещо комічно: "Чи ви знаєте, хто ми такі? — Да, ви українскіє партізани. — Можна вам заколядувати? - Да, пожалуйста".

Працівники органів вислухали "Нова радість стала" і традиційні віншування. З точки зору енкаведистів, "момент істини" настав, коли командир "колядників" наказав усім пред'явити документи, у яких чітко стояло, що гості священика не тільки енкаведисти, а й члени партії. Згідно з повстанськими правилами, такий "джентльменський набір" означав кару смерті. Можливо, що перед обличчям чисельнішого ворога "органи" подумки готувалися до смерті, але відбулися переляком: "Ви всі є членами партії і своєю діяльністю заслужили собі гостру кару, але сьогодні, в день свята Різдва Христового, даруємо вам волю".

Але такі веселі історії траплялися не часто. Реальність війни була сильнішою і часто Різдво для повстанців минало у боях і відступах від чисельнішого противника. Навіть якщо вдавалося відсвяткувати у знайомих селян, треба було дбати про їхню безпеку — за такі святкування ціла сім'я могла потрапити на Сибір.

Тож зовсім невипадкові були слова колядки, складені у ті роки: "Сумний був той Святий вечір в сорок шостім році..."

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---