Волинський артист відроджує театр на селі. ІНТЕРВ’Ю

Номінант на Шевченківську премію, заслужений артист України Петро Панчук у своєму рідному селі Лобачівка Горохівського району відродив театр, - повідомляє Волинь-нова.

КОЛИ ПОТРЕБА ДУШІ, ТО Й 70 КІЛОМЕТРІВ МОЖНА ПРОЙТИ ПІШКИ
На запитання, про що найбільше шкодує у житті, Петро Фадейович відповів:
― Про те, що пізно прийшов до віри, до духовного життя.
У роки його дитинства пропагували атеїзм, батьки не привчали до християнських звичаїв, не було церкви в селі. Тепер храм і молитва ― це потреба душі. Ось уже вісім років Петро і Людмила Панчуки ходять пішки з Лобачівки до Почаївської лав¬ ри. Петро Фадейович, розповідаючи про це, лагідно посміхається:

- Пробував іти пішки, а це ж 70 кілометрів. Хоча колись паломники і не такі відстані долали.

Розповідають, що моя бабуся, якій було під 70 років, виходила вночі і потрапляла на вечірню службу. Куди там мені до неї…

Які ж думки виникають під час такої подорожі?
Ось що сказав відомий актор:
- Коли йшов босий і з’являлися пухирі на ногах, заспокоював себе: «Солодко було грішити, а тепер терпи». Йдеш, щоб гріх, у який ти втягуєшся в суєті життя, спокутувати. Смисл паломництва ― каяття. Особливі відчуття, коли ти входиш у ніч, із ночі ― в ранок, бачиш світанок, поряд із тобою ― близька людина… Ти пориваєш зв’язки із суєтним світом, навколо природа ― гама дивних і хороших відчуттів народжується в душі.

Петро Панчук досягнув творчої зрілості. Має змогу відмовлятися від ролей чи п’єс, які не приносять задоволення. А те, що йому ще не присвоєно звання народного артиста, не повинно хвилювати. Якщо Президент роздає «народних» поетам-матюкальникам, оспівувачам тюремного життя, що викликає обурення у творчих людей, то це лише свідчення того, наскільки влада далека від народу і в якому примітивному середовищі ― любителів «Мурки» і «Владимирского централа» ― перебуває попри демонстративну набожність.

Петро Панчук давно став насправді народним артистом, і його творча діяльність у рідному селі є тому підтвердженням.

«ОЧІ ГОРЯТЬ, БО ФАДЕЙОВИЧ ВІДКРИВ ІНШИЙ СВІТ»

Петро Панчук не раз думав над тим, чому він виступав на сценах Польщі, Словаччини, Німеччини, Румунії та інших країн, а не може зіграти в рідному Будинку культури, де отримав першу роль у театральному гуртку? Посміхаючись. Розповідає про той хвилюючий період у житті:

- Першим моїм наставником був Йосип Пантелейович Борисов, театральний самородок. Мені, семикласнику, доручили зіграти роль Гната у спектаклі «Назар Стодоля». На сцені треба було поцілувати жінку, я встидався, притулився до неї, мало з сорому не згорів. Так починалося моє лицедійство. І я тепер із радістю знову виходжу на ту ж сцену…

Петро Панчук неохоче оповідає (боїться образити), як йому довго не вдавалося переконати місцевих здібних жителів вийти на сцену. Досить сказати, що цей процес тривав не один рік, аж поки стіну невір’я та інертності вдалося пробити. Найперше «здалися» жінки, в яких у душі горіло бажання перевтілення. Але було й таке, що на репетиції, змучившись на полі, «герої» засинали.

Позаторік був аншлаг на постановці спектаклю «Мартин Боруля». Зіграли виставу і в районному центрі. Самодіяльні актори нарешті повірили в себе. Їхніми партнерами були сам Панчук та його колега з театру ім. Івана Франка. Торік на обласний театральний фестиваль, що проходив у Горохові, запросили лобачівців, які зіграли сценку за оповіданням Шукшина «Петька Краснов розповідає». Члени журі встали й оплесками провели акторів.

Директор дому «Просвіта» Василь Гриб радіє з пожвавлення культурного життя:
- Адже люди забули, що таке справжній театр. І я завдяки нашому Фадейовичу відкрив для себе зовсім інший світ. Незважаючи на всі свої заслуги, він дуже скромна людина. Уявляєте, як важко йому довелося працювати з нами? Але у наших ентузіастів тепер очі горять.

Тут Петро Панчук згадав, що колись знаменитого московського режисера Георгія Товстоногова запитали: «С чего бы вы начали, если б вас пригласили в самодеятельный театр?», на що отримали відповідь метра: «Начал бы с того, что отказался б».

До речі, Петро Фадейович каже, що значно більше енергії витрачає, коли вчить акторів, ніж якби сам грав роль. Коли вже приходить край, то, як зізнається, починає настанови давати тихо, але нікого не ображає.

Василь Гриб розповідає, що з допомогою сільського голови Святослава Забуського люди відремонтували зал дому «Просвіта», хвалить творчих людей села, педагогів, художнього керівника Андрія Корнейка та музичного ― Анатолія Шепшелея, хореографа Ірину Сарапіну.

До речі, колись заслуженого артиста України попросили зіграти роль перед шановним зібранням у Горохові й розплатилися… двома пляшками горілки. Петру Фадейовичу доводиться витрачати свої гроші (у тих акторів, які не пнуться в телевізійні мильні опери, вони невеликі) на афіші, декорації тощо. А недавно запропонували взяти участь у рекламному ролику і пообіцяли немалий гонорар: за якихось дві години зйомок ― 500 доларів, які б не завадили. «Не можу, готую спектакль у селі, по дві-три репетиції щодня», ― сказав Панчук, чим неабияк здивував рекламодавця.

Ну а тепер хочу назвати тих земляків артиста, в яких «очі горять» і котрі на сцені творитимуть образи хитруватих, собі на умі земляків Шукшина. Це жителі села ― директор дому «Просвіта» Василь Гриб, землевпорядник Світлана Шевчук, педагоги Зоряна Бойчук та Сергій Карніц, Тарас Гриб, Сергій Корнейко, Валентина Гриб.

Переконаний, аншлаг у Лобачівці 24 серпня та Горохові 25 серпня забезпечено. То ж хай сільським акторам та їхнім столичним прометеям щастить у творчості й житті!

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---