ВЛАСНИЙ ДОСВІД: Моя подорож на міжнародний фестиваль. ЧАСТИНА І

Кажуть, саме в дорозі є шанс вийти за межі своєї комфортної зони - побачити, як буває, як бути може, і як бути не повинно. Отож, дорогою на міжнародний фестиваль у Дніпропетровськ.

Дістатись з Луцька в це східне місто, - в принципі, просто. Прямою на Київ, а потім: думай-гадай - як карта ляже.

Я обрала один із популярних, не найдешевших, і чомусь не найкоротших шляхів.

Дорога на Київ – ні разу невідчутна. Я, в принципі, люблю їздити до Києва. Він, попри свою суєтність та в дечому дискомфорт (ні, я не кажу, коли Ти в Києві їдеш а авто з кондиціонером, і не встигаєш навіть у годину пік потрапити в пробку, – це таки комфорт)... так от попри те, що часто доводиться соватись в метро, паритись на спеці, дивитись в обличчя, які нікого і нічого не помічають, Київ я люблю. За те... що він вже багато років лишається мені новим і дає якісь можливості і відчуття, які не дають інші міста. Як там кажуть? Київ – зараза – небезпечний, в ньому можна і лишитись.

Тож, ніч у поїзді до Києва. Найкраще - спати. Попереду – три доби безперервного кайфу на Best City-2013.

Навпроти - молдавська баришня і колишній служивий космічних військ. Зверху на полиці хлопчина, який, завдяки тому, що не говорить і не виявляє жодної зацікавленості тим, що відбувається навколо, викликає мінімальний інтерес. Люди в купе завжди викликають інтерес, якщо лишають перед собою хоч трішки простору і загадки.

Молдовська баришня – показник того, що в Україні у нас (а, може, хіба в Луцьку, хоча маю з того приводу луцько-патріотичний сумнів) сервіс не те, що за Європою не встигає, а взагалі не встигає. Просто ні за чим не встигає.
Але спершу – про те, що іноді люди таки НЕ ВСТИГАЮТЬ.

- Куди Ти їдеш?
- в Ровне..
- О-о... не думала, що на такі відстані їздять поїздами.
- Ну, я перший раз. Хочу доїхать до Вінниці.. оттуда в Молдавію. Там кілометров 100.
- Вінниця? Та ну! То ж о 9 був одеський поїзд, прямо туди… А з Рівного Ти ж як?
- Одеський я пропустила. Цьо перший раз сама їду. В Ровному або щось знайду, або чекатиму до завтра того одеського...

У мене – «вибух» мозку. Навіщо їхати в Рівне, щоб там чекати того ж поїзда, на який можна було сісти завтра в Луцьку.

Остання спроба: А на автостанцію ти ходила? Там прямо на Вінницю, чула, є маршрутки.
- Та ну. Я вже з Любашова в Луцьк ледь автобусом доїхала, краще – поїздом.
- Тобто Ти хочеш сказати, що краще сидіти добу в Рівному і чекати поїзда, аніж за ніч без спеки, хоч з якимось комфортом доїхати в бажане місто?
- М-м-м...
- А років Тобі скільки?
- 19. Буде.
- Ясно. А в Любешів чого занесло?
- Заяву в ЗАГС подавали..)

От просто у них все. В 18 років з Молдови, де за словами цієї баришні всі займаються «клубнікою і маліною», вийти заміж за поліщука з Любешова, який «та-а-ак її любить».

Ну, чорт забирай! Якщо Ти так її любиш, то допоможи ж дістатись додому з хоч мінімальним комфортом, бачиш же – людина перший раз.

- Альо-о-о, Паш. А чого Ти трубку не береш? Я? ..Я в Ровне їду…

Баришня, на жаль, не зауважила, як її звати, засмучено кладе трубку. А я, відволікшись від думок про справи ті лямурні, повертаюся до теми, яка ніяк не дає спокою.

- Сто-о-оп. То ти отак в Рівне їдеш, а в довідці Ти питала, чи маршрути якісь є в Вінницю? Не можна ж так просто серед ночі їхати в місто, не маючи там, де переночувати і не знаючи жодних маршрутів!
- Та я питала..

Моє терпіння починає давати збої: І??!!
- Сказали: приїдеш - побачиш.

Отакої... Не хочеться казати отих штампів «а в Європі, а в Європі», але ж в Європі, навіть не знаючи мови, підійдеш до каси, тобі розпишуть весь можливий маршрут від Середземного моря до Скандинавських островів. І ти, будучи навіть останнім лаптьом, зрозумієш. А тут – інша схема - «приїдеш – побачиш». А чи знали ті пані в луцькій довідці, що баришня ця планує тупо сидіти на вокзалі добу…

«А я привиклась до того, - каже, - ну, посиджу, не посплю, то шо..», - от такі вони молдовсько-поліщуцькі наречені...

А от мені рух – то життя... Аби їхати, аби відчувати, що ціль твоя наближається, аби не стояти, ще важче – йти назад. Кожного разу їдучи ...будь-куди, їдучи, почуваю себе щасливою.

Але не в момент зборів - коли усвідомлюю, що щось треба покидати, це катастрофічно важко. Але, якшо пережити цей момент, часто – період, то вже сама дорога і ті нові місця приносять дивні емоції. Наче ти дійсно реалізована, наче ти робиш саме те, що треба. Наче Ти – це Ти.
От такі якісь контрастні потреби мого організму.

О 5:10 провідниця будить за 20 хвилин до мого будильника. Я не люблю, коли мене будять до того часу, як я планую.
Взагалі, не люблю коли щось відбувається не так, як я хочу чи розраховую. Ну, такий снобський негнучкий характер.

Однак я виспалась. Навпроти – ані молдавської баришні, ані солдата космічних військ. Сидить вчорашній загадковий хлопчик. Щось говорить. Блін. Ні разу він вже не загадковий. Ото прикрість - іноді не варто розкривати рота, аби лишити про себе не те, що позитивне враження, а звичайний, природній інтерес.

Але, менш з тим. Київ – 70 гривень задоволення.

П.С. Я, до речі, казала, що в київському поїзді бачила таргана? Так-так. Сидів прямо на тому космічному дядькові… «Ніколи не бачив, щоб таргани по людям лазили», - каже... Хм. Я теж. Хоча підозрювала, що таке в «цій жизні» трапляється.

***
Власне, про фестиваль, про те, як сприймають Західну Україну там - на Сході, чому «Ти з Луцька, значить, Тобі пощастило» - у наступній частині.
Тобто далі ТАКИ БУДЕ =)

Альона ТРОХИМЧУК «ВОЛИНСЬКІ НОВИНИ»

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---