Про налякані корови та спалені парашути. ІНТЕРВ'Ю. ФОТО. ВІДЕО

«З парашутом жарти погані, адже у нього немає почуття гумору», - так говорять бувалі парашутисти про власне захоплення. Що саме манить відважних екстремалів у небо, і чи безпечним є такий вид спорту, спеціально для Волинських Новин, розкажуть львівські скайдайвери.

Небо дарує нам те, чого не дала природа – крила, але часом забирає найцінніше – життя. І все ж, хто хоча б раз побував там, де «живуть» хмари, навіки закохується у небеса. Так сталось із моїми співрозмовниками – з хлопцями-парашутистами із Львівського Авіаційно-Спортивний Клубу, які, поміж злетами і падіннями, приділили трішечки часу, щоб розповісти про своє цікаве і захоплююче хоббі.



Отож, про тонкощі екстремального способу життя розказують «літаючі» спортсмени Андрій Шок, Ігор Соверда, Андрій Бубнюк та Марк Гуцаленко.



Чому люди починають літати

- У мене це - чистої води випадковість, й сам не зрозумів, як опинився на аеродромі. Стрибнути запропонувала знайома, та з першого разу «політати» так і не вдалося, оскільки підвела погода. До першого стрибка навіть думки не було, що і надалі цим займатимусь. Але, коли стрибнув – одразу порвало дах - сміється Андрій Шок, 28-річний парашутист, у якого «за спиною» 39 стрибків.



- А от я прийшов рівно на 1 вересня минулого року ( на той час мав уже 24 роки ). Ось такий у мене виявився День знань. До того брав участь у Чемпіонаті України з авто слалому. Також захоплювався раллі-спрінтом та аматорськимі раллі, кільцевими гонками й андеграундом. Була у мене й команда з пейнтболу, у складі якої ми непогано виступали, навіть завойовували перші місця, та захотілося більше вражень. На перші два стрибка їздив один, і стрибав, наче маніяк. Згодом познайомився з іншими відчайдухами, так і народилась наша команда, - поринає у спогади 25-річний Марк Гуцаленко.



До розмови приєднується наймолодший співрозмовник - 20-річний екстремал Ігор Соверда:

- Ідея стрибнути у мене з’явилась ще в 11 класі школи – вже надто набридли усі ці здачі екзаменів та ЗНО. Після декількох днів святкування випускного, вирішив: "А чому б не вже? Навіщо відтягувати". На ранок усіх шокував новиною, куди завтра поїду. Ох і добряче ж посварився з рідними, тому з маршем мене ніхто не проводив. Ще б пак! Дитині усього 17 років! Правда, довелось аж 3 рази добиратись по 100 кілометрів до Львова, аби стрибнути. Погода не дозволяла, але, стрибнувши, зрозумів - я попав. Ось так і знайшов себе в цьому».



Любий, або я, або скайдайвінг

- Сім'я у мене військова - батько льотчик, а мама штабіст (розвідка). Для них те, що я стрибаю з парашутом – цілковита норма. До речі, нещодавно спробував і роупджампінг в однієї професійної команди із вашого міста. А от у якої - не називатиму, бо це – вже реклама, - з хитринкою в очах жартує Марк і додає, - дівчина моя теж нормально ставиться, нічого не має проти, їй це подобається. Вона й сама неодноразово стрибала.



- Ха, у мене взагалі двоє «малявок», старшому 9 років і донечці - 2 рочки ось у вересні буде. Малого вже потрохи почав підтягувати. Він молодець, усе йому цікаво, вже і у аеродинамічній трубі політав. А щодо дружини, то вона розуміє, що для мене безпека – на першому місці. До речі, учора й вона зробила свій перший стрибок. Моя половинка радіє і пишається, що має чоловіка-парашутиста, - з теплотою розповідає про власне сімейство Андрій Шок.



- А моя сім’я - це мама, тато та сестра. Перший рік приховував свої польоти, а потім, все-таки, розповів... Знають, де я вихідні проводжу і чим займаюсь, утім, розмов на цю тему немає. Вони не запитують, а я й не розповідаю. Так спокійніше усім. А із коханою половинкою? Хах! тут простіше: «Любий, або я, або твої стрибки! - Скайдайв рулить!», - спочатку серйозно, а згодом веселіше додає Ігор.



- Сто відсотків, - підтримує колегу Андрій Ш.



Тих, хто стрибає і перетворюється на «картопляне пюре» - мало

- Парашутизм - це спорт, який на відміну, на приклад, від мотокросу чи бойових мистецтв, крім постійних тренувань вимагає ще й чіткого дотримування інструкцій безпеки. Усі травми, які отримують парашутисти, якраз виникають через ігнорування цих інструкцій. Можна сказати впевнено, що випадковостей при отриманні травм не буває. Важливо все: адекватність парашутиста, його самопочуття, правильна організація керівником стрибків, досвід персоналу, стан техніки, догляд за нею, навіть наскільки в цілому позитивна атмосфера в колективі. Якщо усі ці фактори на високому рівні, ризики зводяться до мінімуму, - розповідає Андрій Б.




- І 95 % надзвичайних ситуацій трапляється через «вимкнення» мозку, якась одна звивина перестає працювати і усе, - додає Андрій Ш.

- Звичайний скайдайв - це безпечний вид спорту, де є основний парашут та запасний. І, якщо усе зробив правильно, то відкривати другий не доведеться. Це тільки для людей, які не «літають», парашутизм виглядає як щось неймовірне чи смертельне. Голова на плечах має бути завжди, тож по цій же статистиці 90% травм парашутисти отримують під час приземлення, і то, лише через власну неуважність, - пояснив докладніше Ігор.

Парашутисти не говорять слово «останній», замінюючи його на «крайній»

- У нас є незмінне правило - «погоду потрібно робити на аеродромі». Також парашутисти не говорять слово останній (о, господи, я це сказав уголос?), а заміняють його словом «крайній», - привідкрив завісу «парашутного кодексу» Ігор.

Коли парашут не відкривається…

- У спортсменів буває така штука - відмова основного парашуту. У когось це трапляється на 100-ому стрибку, а хтось і декілька тисяч стрибків має і ніколи не було проблем. Тренування, що стосуються введення в дію запасного парашуту, проводяться на землі. Усе вивчається настільки досконало, що кожен спортсмен зобов’язаний несвідомо, навіть посеред ночі, продемонструвати низку правильнийх дій «по введенню запаски». Це називається морально підготовка, - заспокоює Ігор.

Про спалений парашут, налякану корову тат комічні випадки у парашутистів

Почувши це запитання, спортсмени «ожили» та заворушилися, весело усміхаючись. Мабуть, кожен пригадав щось своє. «Прокинувся» і 29-річний парашутист Андрій Бубнюк, якого друзі по-доброму називають Кубиком:

- Налякана корова… До цих пір пам’ятаю її очі. Хотів осідлати її з парашутом). Діло було в листопаді минулого року. В таку пору на висоті дуже сильний вітер. Від точки, де нас викинули з літака, одразу «понесло» до «дідька на лису гору». Вітер без лишніх роздумів поніс нас до вас, на Волинь. В цілому, під куполом пролетіли більше 5-ти кілометрів! Була величезна ймовірність сісти на електрифіковану залізничну колію. Але, дякувати Богу, що у нас були керовані парашути і ту злощасну колію вдалось минути. Тільки видихнули з полегшенням, як побачили, що залітаємо прямісінько в село. Ми зрозуміли, що наші пригоди тільки починаються. Я був чітко впевнений, що розвалю дах у старому корівнику. Разом з тим, Андрій Шок прямував на новеньку черепицю в особняку. Та минулось! Андрій приземлився за декілька метрів від будинку в грядки, звідки його з матюками вигнали. А я зрозумів, що «сідаю» на корову, яка, як тільки мене вгледіла, ледве на задні ратиці не впала… Селяни говорили, що тепер потрібно їй «віск зливати».



Усі, зокрема і я, вибухають реготом. Як виявилось, трапляється й інше:

- Траплялось таке, що після відкриття парашуту я не міг знайти під ногами аеродром, тож доводилось сідати і біля коней, які мирно жували травичку, і на свіжоскопаний город. Ех, добрі люди тоді з хати повибігали, а згодом і 50 грам пропонували, і дичиною поласувати, - продовжує «естафету сміху» Ігор.

- А я парашут спалив. Вщент, одні лиш мотузки залишились. Але як це сталось, геть інша історія, - захлинається від сміху Андрій Шок.

Про літаючих системних адміністраторів та ІТ -шників

- Маю тільки 11 класів. Відразу по закінченні школи пішов працювати, захопився комп’ютерами, починав з адміністрування. З часом відкрив власну фірму з розробки браузерних та мобільних ігор, - розпочинає розповідь про «наземне» життя Андрій Шок.

- Я – системний адміністратор в Ощадбанку, - підхоплює Марк.

- А я у вільний від «дечоговаляння» і навчання час працюю. Захоплююсь ІТ, а так - студент, студент я, - посміхається Ігор.

Що порадите тим, хто, все-таки, наважиться стрибнути з парашутом? Що для цього потрібно?

- Гроші, тут, як не крути, вони необхідні. Ось, для прикладу, за часів Радянського Союзу парашутний спорт був одним із найпрестижніших видів спорту. Парашутистів дуже поважали. Зараз, як на мене, геть усе по іншому, більшість молодих осіб, з якими на цю тему спілкуюсь, вважають парашутистів божевільними. Основна проблема у тому, що зі сторони держави це ніяк не підтримується і не розвивається. Тому невелика кількість людей починає стрибати постійно. І справа зовсім не у бажанні, а, банально, у грошах. Подумайте, чи зможе придбати студент-третьокурсник новеньку парашутну систему, вартість якої сягає 5-6 тисяч доларів. Якби міська влада хоч якось підтримувала парашутні клуби. Десять нових систем для навчання, і за рік у клубі було б не 10 чоловік, а усіх 30, - сумно похитує головою Андрій Ш.

- Люди різні, із сотень першоразників, трапляється, знаходиться 1 "псих", який конкретно підсідає і стає парашутистом, як ми, - сказав Ігор, на що Андрій Б. відповів:

- Так, на 1500 новоспечених парашутистів за сезон залишається 1 - 2 чоловіки, але у 2012 році у Цуневі було виключення по цій статистиці. З сезону залишилось близько 10 невгамовних. Можливо, дуже велику роль зіграло те, що зібралась надзвичайно дружна і позитивна компанія.




Власне, перед стрибком, хто більше боїться кинутись стрімголов униз – хлопці чи дівчата?

Такої тенденції нема. Але, з погляду на нашу Марію (подруга, - авт..), дівчатам взагалі не страшно, - сміється Андрій Ш.
Та ні, однозначно, дівчатам страшніше, - заперечив Ігор.
Їх останнім часом більше ніж хлопців стрибає. Та і покидають якось швидше, ніж чоловіки.

Довідково:

«BASE jumping», (у народі - бейс) – напрямок парашутного спорту, пов'язаний із стрибками з наземних об’єктів: мостів, веж, труб, скель. Законодавство деяких країн США розглядає цей вид екстріму як «спробу до самогубства».

Скайдайвінг - у перекладі з англійської «пірнання у небо», вид парашутного спорту, що передбачає вільне падіння з моменту стрибка з літака до моменту розкриття парашута. І, чим довший час падіння, тим краще.

Автслалом - («фігурне водіння », «швидкісне маневрування») — гонки на час по розміченій конусами та шинами території з надскладною трасою (круті повороти, «змійки», розвороти на 180 градусів заднім та переднім ходом).

Вінгсьют - це комбінезон-крило, що нібито збільшує площу поверхні людини, дозволяючи їй планерувати в повітрі










Розмовляла Вікторія СЕМЕНЮК

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---