Поїзденьки-походеньки: Брест – повернення до Союзу.ФОТОРЕПОРТАЖ

Ох ця вже Білорусь… Країна бульби та червоних стягів. Про те, як «потрапити до Радянського Союзу» усього за 16 гривень, читайте далі.

Оскільки їздили ми у славну Білорусь ще влітку, то довелося добряче напружити мізки, щоб розповісти найцікавіше.

Ех, дорога...

Поїздка до Бресту – одна з найбюджетніших поїздок в моєму житті. Оскільки електричка «Ковель-Заболоття» відправляється близько 2 години ночі, до Ковеля із Луцька довелось їхати автостопом. На щастя, нам трапився добрий водій – лише завдяки тому, як він швидко гнав автівку, нам вдалося встигнути на «локомотив». У Заболотті - прикордонна застава. Її проходимо без проблем і пересідаємо в іншу електричку. Варто зазначити, що дорога до «міста згущенки» обійшлась у 16 гривень в одну сторону.

Білорусь – це така машина часу

Прибувши із Залісців на залізничний вокзал, в голову тихцем закралась думка: а чи не в Радянський Союз я потрапила? Овва, так воно і є… «Союз нерушимый» кликав нас у свої обійми. =) Усюди – серпи і молоти, а на шпилі приміщення вокзалу красувалася величезна «червона зірка».




Навіть ворони у Бресті – і ті радянські. Я чітко бачила, як одна із них привласила ковбасу бабусі – «божої кульбабки» - і «накивала крилами» у напрямку потягів.



До речі, про бабусь… Вони тут ще ого-го! Гуляють собі з правнуками зрання вулицею, ще й наспівують «Березу білую».



Обмінювати наші гривні на білоруські рублі варто уже на вокзалі, адже у вихідні дні зробити це в іншому місці практично неможливо.

Сябри, дайте ж поїсти!

Запитаю я у вас таке: що хочуть зробити туристи, приїхавши на нове місце, перш за все? Вірно, поїсти! Так от, якщо мова йде про сніданок, то у Бресті з цим - грандіозні проблеми, адже усі кафе та їдальні працюють не раніше, ніж з 10 ранку. Та й то, персонал «верне носа» від ранніх гостей, оскільки: «Дзєвушка, у нас єщьо нічєво ні гатова».



Тож, скромно перехопивши печиво, ми подалися до центральної алеї.




У Білорусі є така професія, як ліхтарник

Вам не почулося, саме ліхтарник – людина, в обов’язки якої входить кожного вечора в один і той же час запалювати ліхтарі у центрі Бресту. Оці «світильники» - окрема тема, адже у середині кожного знаходиться маленька керосинова лампа. Економить «бацька» електроенергію, що тут і казати!





Центр міста – дуже чистий. Уже з 6 ранку двірники «гребуть» мітлами незрозуміло що – і так усе стерильно. До слова, двіринки у Бресті - добрі! Навіть дали «покататися» на мітлі.




Утім, не були б ми українцями, якби не зазирнули трохи глибше, за «показову» алею. Так, що тут? Закинутий будинок, який «сябри» дбайливо завісили рекламною афішею. А всередині – притулок безхатченків і неприємний запах. «Ні, це не хороше місце і нічого доброго тут на нас не чекає»,- вирішили ми і попрямували далі.





Є у Бресті й «бутики». Там за купівлю одягу на певну суму дають футболку «Союзмультфільм».




Знайшли ми й безліч історичних пам’яток, зокрема, будинок, де відкрили першу у місті телефонну станцію. Сталося це у далекому 1907 році.




Усі супермаркети в «країні бульби» називаються «Продтоварами». Однаково усюди, лише нумерацію дбайливо змінюють.



А ще ми помітили, що білоруси таки дійсно обожнюють картоплю, навіть кафе називають в її честь.



Між іншим, червоний колір на вулицях Бресту – у тренді. Також великим «респектом» користується доблесна міліція – її вихваляють на кожному стенді.




Надзвичайно здивував музей старовинних потягів під відкритим небом. Вигляд у них такий, наче вони щойно зійшли з колії. Думаю, деякі локомотиви – усе ще робочі. Приємно здивувало і те, що працівники музею дозволили нам відчути себе машиністами і впустили всередину тепловоза.








Окремою темою, звісно, є відома Брестська фортеця. Уже наближаючись до неї, ми відчули «звуки війни» - з динаміків, розміщених над воротами фортеці, лунали постріли, вибухи та пісня «Вставай, страна огромная». Всередині крокувала молодь, одягнена в одяг воєнних літ. До слова, можна було й собі отак «причепуритися» за зовсім «скромну» платню - на наші гроші 50 гривень за костюм.









Знайшли ми у Бресті і розваги. Так, в парку культури і відпочинку лунала музика – це набирала обертів дискотека для тих, кому за 50. Недовго думаючи, я і мої друзі вирішили приєднатися до цього «свята життя».



Я не буду багато розповідати про те, що і коли у Бресті купувати. Скажу лише таке: те, що там смачні та якісні продукти харчування – чистісінька правда. Тож, якщо захопити із собою декілька тисяч білоруських «тугриків», можна привезти додому цілий рюкзак з ласощами.




І, на завершення розповіді, хотілося б сказати: «Люди, їдьте у Білорусь, адже тільки там ви зможете відчути себе мільйонером». Оскільки, обмінявши рідні гривеники на рублі, ви триматимете у руках добрячу пачку купюр.



А ще ми ходили босоніж вулицями, оскільки кеди страшенно напарили ноги. На запитання друзів, чому так, відповідали: «В американському туди не пускають».




На розвідку їздила Вікторія СЕМЕНЮК =)

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---