Походеньки-поїзденьки: загублений замок біля Дубна. ФОТО

Про подорожі в Україні й за кордоном розповідатимуть «Волинські Новини» щосереди у рубриці «Походеньки-поїзденьки». Запрошуємо також і вас до висвітлення своїх походів, подорожей чи майбутніх туристичних поїздок тощо.

Цей замок ви не знайдете у жодній книжці з історії, і не кожен історик розповість вам про його існування, - пише Оgo.ua. Але, можливо, уже прийдешнє покоління зможе відновити пам’ять про нього, зробити його невід’ємною частиною історії Рівненщини.

Десь там на пагорбі, при в’їзді в село Княгинин (а також Острів та Білобережжя — примітка), яке знаходиться на Дубенщині, знаходиться невеличка руїна, яка збоку дуже нагадує браму: чітко виражена арка в’їзних воріт та місця для сторожі. Біля неї – чагарники та залишки від ферми. Пустище… Хоча, колись тут вирувало життя, а замок був унікальною спорудою високої інженерної думки.



Про створення самого замку можна дізнатися хіба що з легенд та переказів, бо точної дати й досі не відомо. Подейкують, що для будівництва міцного оборонного та культурного осередку використовувалися неординарні будівельні матеріали: шерсть тварин та звичайні яйця.

Щоправда, в окремих записах зазначено, що замок був величезною спорудою п’ятикутної форми і глибокими ровами навколо, з підземними переходами. Із південної сторони була панська купальня. Пізніше замок купили поміщики Затов і Прокудов. Останнім його власником був Стецький, котрий оселив у ньому монахів-єзуїтів (поч. ХVIII століття).

Говорять також, що замок був власністю Мальчевських, і дитячі роки класика польської літератури пройшли в ньому. І кожен власник замку відчував себе у ньому абсолютно захищеним. Люди ж звикли до такого оборонного центру і знали, що в будь-якому випадку зможуть тут бути у безпеці.

Але минали десятки років, визвольні війни залишили свій відбиток на замку. Та найбільшої шкоди завдали часи утворення колгоспів. Нова влада змусила людей замок розібрати, а на тому місці встановити ферму.



Люди, зі слізьми на очах, покірно, цеглину за цеглиною, нищили надбання та гордість села. Не раз вони знаходили посуд, речі побуту, одяг, монети. Але за будь-яке переховування подібних речей погрожували і змушували віддати все державі. Якось, знайшовши тайник із золотими монетами, вони вирішили таємно поділити і залишити їх собі. Та як кажуть, що знають двоє, то і знають всі. А тут людей було немало і хтось все-таки розповів начальству про знахідку робітників. У людей все це відібрали, а потім ще довго викликали до суду.
Трохи пізніше трапилася інша історія. Проїжджаючи підводою уже за територією замку, один селянин провалився у величезну прірву разом із кіньми.

Врятувати його вдалося чудом, але головним було інше – провалля не могло виникнути спроста. Дехто наважився заглянути трохи вглиб і там чітко помітив, що далі іде підземний хід! Хто знає, куди він веде. Подейкують, що він є лабіринтом до входу у підземний хід Дубенського замку. Але все це гіпотези, а істина нам невідома і досі.



Одного разу, розповідає далі бабуся, коли робота уже кипіла, а замок втрачав свій вигляд, біля найкрутішого схилу з’явилася прозора постать дівчини-панянки. Люди дуже злякалися і швидко втекли, залишивши всю роботу. Але настав другий день, і робітники просто змушені були йти завершувати почате. Та щойно надворі почало смеркати, біла постать знову нагадала про себе. Цього разу ніхто не пішов, лише хтось зазначив: «Не хоче вона, щоб ми її дім нищили. Прокляне вона це місце… Не буде тут більше слави колишньої». Дні за днями минають, аж он дивись – нема більше замку… Лиш одна брама залишилася. І чим її тільки не брали – брама не піддавалася нікому. Здавалось, ніби хтось міцною рукою тримає кожну цеглину, кожну ворсинку! Так, чудом, до наших днів збереглась ця невеличка споруда, яка є основним доказом існування замку.

А тим часом потрібно було далі продовжувати задум влади. На тому місці, де ще недавно були стіни культурної пам’ятки, враз виросли чисельні будівлі для худоби. З кожним роком господарство все збільшувалось і збільшувалось, ферма ставала однією з найкращих у районі. Її поява створила для людей нові робочі місця, приносила великі прибутки у колгосп. Робітники з особливою наполегливістю ходили на роботу, а головне – щиро вірили в світле майбутнє ферми, її подальший розвиток та модернізацію.



Не сталося так, як гадалося. Знову роки змін та переворотів. Колгоспи вже не були явищем, обов’язковим для держави. Княгинин почав дихати по-новому. Хоча в деяких селах нашого району ті самі ферми й досі діють, то тут вони мало-помалу почали зникати. Не чулося уже крику зголоднілої худоби, не збиралися тут люди, не завертали сюди машини. Здається, життя на цій території просто не стало. Як тоді, після розрухи замку, відчувається тут лише неживе повітря. Різні дерева та чагарники заполонили усю територію. А може, це дійсно прокляття?..

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---