МИ ЦЕ БАЧИЛИ: атомна електростанція зсередини. ФОТО. ВІДЕО

Рівненська АЕС - одне з найнедоступніших для сторонніх підприємств. Унікальна нагода відвідати станцію та навіть побувати у святая святих – реакторному залі випала Волинським Новинам.

Для багатьох українців після Чорнобильської катастрофи подібні підприємства здаються похмурими та небезпечними, проте під час екскурсії станцією можна подолати цей стереотип.

Ще здалеку, під’їжджаючи до Кузнецовська, де розташована Рівненська АЕС, можна зауважити шість циклопічних споруд, що випускають у небо пару. Це – градирні. Кожна 150 метрів заввишки та здатна перекачати 100 тисяч кубометрів води щогодини. Насправді, вони не забруднюють навколишнє середовище, а слугують для подачі води у конденсатори.

Знайомство зі станцією розпочинається з інформаційного центру, у якому гості повинні прослухати три інструктажі – з безпеки праці, радіаційної безпеки та фізичного захисту. Нам повідомляють, що пересуватися територією АЕС будемо безпечними маршрутами. Отримавши помаранчеві каски, прямуємо до прохідної. Каски для гостей відрізняються кольором від білих касок працівників АЕС.




Заходи безпеки справляють враження – так, вони розпочинаються з прохідної, де працівники станції за допомогою картки-перепустки проходять крізь турнікет. Гості АЕС змушені спершу пройти через рамку металодетектора, після чого воєнізована охорона перевіряє документи особи та серійний номер фототехніки, про який повідомляли заздалегідь. Фотографувати прохідну та охоронців заборонили. Кожен учасник екскурсії отримав персональну картку-перепустку, за допомогою якої пізніше потрібно зареєструвати особистий дозиметр.



Потрапивши на територію станції, необхідно перш за все, здійснити вимірювання радіонуклідів в організмі на спектрометрі вимірювання людини. Показник майже у всіх відвідувачів у межах 300 одиниць. З’ясувавши, що вміст радіонуклідів не перевищує норму, нарешті можна потрапити на територію АЕС. Впадає у вічі вентиляційна труба 200 метрів заввишки та, звісно, градирні.




На території РАЕС зауважуємо велику кількість клумб та різноманітних екзотичних дерев, а також - пам’ятник видатному вченому-фізику Ігорю Курчатову. Корпуси будівель з’єднані довжелезними переходами, територію станції перетинають залізничні колії та трубопроводи різноманітного призначення.









Наразі на РАЕС експлуатуються чотири енергоблоки сумарною потужністю 2 835 мегават. Станція виробляє 8,3% усієї електроенергії України. Пофарбована у теплі кольори будівля четвертого енергоблоку – головний пункт нашої екскурсії. Всередині працює майже на повну потужність найновіший з реакторів.



Прямуємо до санпропускника, де потрібно, як усім працівникам зони суворого радіаційного контролю, переодягнутися у спецодяг. Через санпропускник щодня проходить 200-250 працівників. Під час ремонту атомного реактора, ця цифра зростає вчетверо. Загалом на АЕС діє чотири таких приміщення - одне жіноче та три чоловічих. Фототехніку проносити у «брудну» зону заборонено, можна взяти лише мобільний, який дозволяють використовувати винятково, як засіб зв’язку. Спецодяг – це натільна білизна, шкарпетки, штани, жакет, чепчик, рукавиці, бахили та каска. Увесь власний одяг доводиться залишити у межах «чистої» зони. Наголошують на тому, що потрібно мати з собою перепустку, адже саме з її допомогою ми отримаємо персональний дозиметр. Останній інструктаж перед входом до «брудної» зони: під час перебування у зоні суворого радіаційного контролю потрібно виконувати вимоги безпеки – рухатися лише встановленим маршрутом руху, пити воду дозволяється лише зі спеціальних фонтанчиків, якщо спрацює звукова, або світлова сигналізація радіаційної небезпеки, потрібно залишити приміщення. Якщо ж спрацює сигналізація індивідуальних дозиметрів, також потрібно вийти за межі приміщення. Під час виходу з зони суворого режиму потрібно пройти самоконтроль - вимірювання кількості радіоактивних частинок в організмі.




У «брудній» зоні, під час денної зміни, працює приблизно 200 чоловік. Якщо ж енергоблок перебуває на ремонті, працівників більше – 300-350. Радіація – загроза, яку людина не відчуває, тому необхідні спеціальні пристрої вимірювання опромінення, такі, як дозиметр. Дозиметр реєструється за допомогою перепустки у спеціальному кіоску видачі. Обирається маршрут руху, наприклад блок №4, дочекавшись сигналу «заберіть дозиметр», забираємо дозиметр, який кладемо у праву кишеню жакета. Пристрій одразу відображає дозу опромінення. Усі дані згодом зберігаються у електронній базі автоматично, і можливості їх відкоригувати чи змінити немає.




Прямуємо на щит радіаційного контролю третього та четвертого енергоблоків, що працює цілодобово. Начальник цеху радіаційної безпеки Олег Салагаєв розповідає, що спеціалісти тут працюють у три зміни. Вимірювання здійснюється за допомогою 200 каналів на кожному енергоблоці – сигналізація перевищення порогів за радіаційними параметрами та інформація про дефекти та вихід з ладу обладнання. Оператори аналізують обстановку, переглядають тренди радіаційних параметрів, роблять висновки щодо радіаційної обстановки. Система радіаційного контролю модернізована, сучасна. Використовується імпортне французьке обладнання.



Зі слів Олега Салагаєва, завдання дозиметристів – не лише контролювати радіаційну обстановку на об’єкті, а й, перш за все, забезпечувати безпечне виконання робіт персоналом у зоні суворого радіаційного контролю. Обладнання на станції часто знаходиться в умовах іонізуючого випромінювання, і ремонтувати його доводиться у таких умовах. Для того, щоб гарантувати безпеку під час виконання ремонтних робіт, потрібно виміряти радіаційну обстановку. На основі результатів вимірювання визначають заходи та засоби захисту, які потрібні під час виконання робіт.

Начальник цеху радіаційної безпеки демонструє декілька пристроїв, які використовують дозиметристи. Доволі громіздкий пристрій у парафіновій оболонці, що вимірює потужність дози нейтронів. Її вимірюють здебільшого на працюючому енергоблоці, у визначених місцях. Демонструють також компресор, що бере повітря з робочої зони, насаджує на фільтр, після чого роблять вимірювання та висновок про можливість здійснення робіт та необхідність використання засобів захисту органів дихання (респіраторів).

За допомогою пристрою для вимірювання потужності опромінення, показують, що на ЩРК доза становить лише 14 мілірентген на годину, що дорівнює фоновій дозі у помешканнях людей.




Оглядаємо робочі місця дозиметристів, де здійснюють реєстрацію та оформлення дозиметричних нарядів. Будь-яка небезпечна робота у контрольованій зоні здійснюється за спеціальним дозволом. Дозвіл оформлюють заздалегідь, за допомогою електронної системи. Після здійснення вимірювань у визначених місцях, бригада, на основі спеціального бланку, допускається до робіт. Оскільки блоки працюють на потужності, ремонтних робіт сьогодні не здійснюють. Обмеження щодо допуску до робіт пов’язані з дозою опромінення. Якщо персональна доза працівника вища, ніж встановлені нормативи, його не допускають до роботи у контрольованій зоні. Запевняють, що таких випадків вже давно не було.

Наступний пункт екскурсії - пост контролю АСКРО (Автоматизована система контролю радіаційного стану). Він розташований на відмітці 41. Цікаво, що у будівлі енергоблоку немає нумерації поверхів, натомість використовують поняття «відмітки». У ліфті замість звичних номерів – відмітки, з точністю до десятих метра.

Останній інструктаж щодо заходів безпеки здійснює провідний інженер з експлуатації обладнання РАЕС Олександр Валигін. Він пояснює, що обладнання перебуває під дією радіації, кислот, лугів, тому руками нічого чіпати не можна. Предмети, які впали на підлогу, потрібно під час виходу перевірити за допомогою пристрою дозиметричного контролю. Приміщення енергоблоку – це, здебільшого, система коридорів, трубопровідних коридорів, технічних приміщень та обладнання, яке забезпечує роботу енергоблоку. Металеві двері у цих приміщеннях схожі на двері велетенських сейфів.

На відмітці 41 у реакторному відділенні розташований один з постів контролю АСКРО, який займається вимірюванням витоків у вентиляційну трубу четвертого енергоблоку РАЕС. Аналогічні системи встановлені на трьох інших енергоблоках. Наявні два канали вимірювання інертних радіоактивних газів, чутливий та грубий. Вимірювання відбувається безперервно. Обладнання італійського виробництва, 2004 року випуску. Нам повідомляють, що збої, які виникали під час його роботи, швидко усували.

Наступний пункт екскурсії – вхід до приміщення центрального залу.

Реакторне відділення поділяється на дві частини. Реактор розташований у герметичній частині реакторного відділення. Основне обладнання та перший контур знаходяться у герметичному відділенні, Герметична частина 60 метрів заввишки, приблизно 45 метрів у діаметрі. Вона витримує падіння літака та землетрус до шести балів. Товщина стіни герметичної частини у районі шлюза та у нижній частині приблизно три метри. Ми оглядаємо допоміжне обладнання, яке забезпечує роботу реактора та дізнаємося, що до зміни реакторного цеху входить п’ять чоловік. Температура повітря у приміщенні сягає 50 градусів. Двері, що ведуть до герметичного відділення, зачинені. Зараз енергоблок працює на 93 % потужності, отже, відвідання цього приміщення відбувається з дозволу головного інженера. Заходити туди може лише оперативний персонал.

Основний шлюз, як пояснює Олександр Валигін, є основним елементом локалізуючої системи безпеки, через нього здійснюють доступ до основного обладнання реакторної установки (реактор, парогенератори та інше). Там розташовані насоси, вентиляційні установки, електричне обладнання та обладнання дозиметрії.

Реактор працює протягом 300 днів щороку, решту часу триває плановий ремонт. Останній ремонт скінчився 65 діб тому, тривав він приблизно 60 діб. Зараз триває восьма кампанія (реактор працює восьмий рік).

Олександр Валигін розповідає, що часом обладнання виходить з ладу, ламається. Однак неполадки, які траплялися на блоці, не призвели ані до викиду радіоактивних речовин, ані до опромінення персоналу.

Герметична частина – один з елементів системи локалізації аварії, бар’єр на шляху розповсюдження радіації. Загалом є чотири бар’єри – паливна матриця (саме паливо), оболонка ТВЕЛ (тепловиділяючого елемента), межі обладнання першого контуру та герметична оболонка. У герметичній оболонці знаходиться основне обладнання. Реактор розташований у межах відмітки 13 та 36 метрів.

Олександр Валигін радить подивитися інформацію на персональних дозиметрах – усі показують нулі, отже блок «чистий».

Оглянувши основний шлюз, прямуємо до виходу із зони суворого радіаційного контролю.

«Брудна» людина не зможе пройти крізь турнікет пристрою, що визначає рівень радіаційного забруднення. Допустимий рівень – 200 бета-частинок. Датчики вказують на місце забруднення – голова, ноги, долоні тощо. На виході з санпропускника встановлена удвадцятеро чутливіша рамка. На прохідній розташована ще одна арка, що контролює радіаційну забрудненість. Таким чином, «забруднена» людина не може вийти за межі станції. Устаткування у санпропускнику працює ще з радянських часів, проте, як запевняють працівники станції, воно надійне. Рамка для контролю інструментів розташована поряд, її чутливість – 10 бета-частинок, це поріг чутливості пристроїв. Якщо предмет забруднений, лунає звуковий сигнал. Предмети, які випадково впали на підлогу у зоні суворого радіаційного контролю, потрібно перевіряти за допомогою цього пристрою.

Вийшовши за межі «брудної» зони довжелезними коридорами йдемо у турбінне відділення. Це найбільш «шумна» частина станції. Гуркіт турбін, що обертаються зі швидкістю 3000 обертів на хвилину настільки сильний, що для зручності кожен отримує беруші.








Минувши турбінне відділення, заходимо у приміщення блочного щита управління четвертого енергоблоку РАЕС. Перед входом потрібно зняти каски та залишити усі сумки, щоб випадково не зачепити один із перемикачів.

З блочного щита управління – «мозку» АЕС можна керувати усім обладнанням нормальної експлуатації та обладнанням системи безпеки. Перед тим, як потрапити на роботу сюди, працівнику потрібно пройти декілька професійних сходинок роботи на АЕС. Кожен з працівників блочного щита управління пропрацював на РАЕС не менше 15 років.








Як розповідає старший начальник зміни третього та четвертого енергоблоків РАЕС Олег Ткаченко, таких щитів є чотири – їх має кожен енергоблок. За нормального режиму роботи на щиті перебувають п’ять працівників – провідний інженер управління турбіни, провідний інженер управління реактора, начальник зміни реакторного цеху, начальник зміни турбінного цеху та начальник зміни енергоблоку. Зміна працює протягом восьми годин. З цього щита відбувається управління всіма основними системами блоку – реактором, турбіною, допоміжним обладнанням та обладнанням систем безпеки.












Відвідавши блочний щит управління, йдемо вдруге перевірити вміст радіонуклідів в організмі за допомогою спектрометра вимірювання людини. У жодного з учасників екскурсії він відчутно не підвищився, отже, про радіаційну безпеку на РАЕС дбають сумлінно.
Загалом атомна електростанція не справляє такого похмурого, чи навіть моторошного враження, на яке розраховував дехто з учасників екскурсії напередодні.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---