Конкурс «Як народжуються новини»: імена переможців. ФОТО

Організатори конкурсу «Як народжуються новини» визначили переможців творчого змагання і вручили їм відповідні сертифікати.

Нагадаємо, конкурс «Як народжуються новини» почався наприкінці березня. Відбір учасників відбувався за результатами розгляду анкет, що надійшли від охочих долучитися до конкурсу. Загалом таких було майже 4 десятки.

Після розгляду анкет була сформована група із 15 учасників, кожен з яких упродовж дня мав нагоду ознайомитися із роботою редакції інтернет-видання «Волинські новини» і написати про це. Власне, головне завдання конкурсу й полягало у тому, щоб написати у довільному жанрі про те, як «народжуються» новини?
Зрештою, лише 9 учасників виконали завдання. Серед цих робіт організатори конкурсу (інтернет-видання «Волинські новини» разом з СГО «Молодіжна Платформа») обрали 4 найкращі.

Отож, 3 місце у конкурсі розділили Галина Охманюк і Оксана Шолота, 2 місце за Мар`яною Рицай. Переможець конкурсу - Іван Савич.

Нагадаємо, за умовами конкурсу, переможці отримують нагоду пройти стажування у редакції інтернет-видання «Волинські новини».






Також пропонуємо ознайомитися із роботами переможців.

Автор: Савич Іван
Як народжуються новини
Як і інші учасники проекту «Як народжуються новини» я відчутно хвилювався, коли в назначений час стояв біля редакції «Волинських новин», і не мав ані найменшого уявлення про те, що мене сьогодні чекає. Правду кажучи, ми очікували звичайну екскурсію та знайомство з колективом. Але все виявилось зовсім не так: нас чекало перше бойове хрещення. На день ми стали справжніми репортерами (ну, принаймні дуже старались ними бути). Але, про все по порядку…
Як і було домовлено заздалегіть, о 10:00 ми з’явились в офісі, де, ледве встигнувши познайомитись з головним редактором, отримали свої перші завдання. Один з місцевих жителів повідомив, що прямо біля його будинку браконьєри відловлюють рибу, яка йде на нерест. Реагувати потрібно було миттєво, адже Рибнагляд вже вирушив на місце злочину. Репортаж про цю подію і став першим завданням Ані (дівчини, яка разом зі мною прибула на стажування). Вона відправилась з кореспондентом, а я залишився чекати свою напарницю Віку, з якою мав готувати матеріал про урочистості, присвячені Дню вшанування жертв фашистських концтаборів, що відбувались на меморіалі «Вічна слава».
Відверто кажучи, спочатку я розчарувався. Що вибрали б ви: готувати репортаж з «Меморіалу», чи відправитись на справжнє затримання браконьєрів? Думаю, вибір очевидний, і я вже подумки готував себе до доволі нудного та одноманітного процесу. Але, як виявилось, я дуже сильно помилявся…
З редакції ми «на всіх парах» вирушаємо на Меморіал. Паралельно цьому, по ходу знайомлюсь зі своєю сьогоднішньою напарницею, розпитую як вона потрапила в «Волинські новини», чим займається, чи подобається їй її професія. Нажаль, наша розмова була короткою, адже за декілька хвилин ми вже прибули на місце призначення, де я ще не встигнувши оговтатись, поринаю в вир подій.
Озброївши мене блокнотом та ручкою, Вікторія дає мені перше завдання: тезисно, в хронологічній послідовності я занотовую все те, що відбувається навколо мене, вказую імена ключових осіб, які беруть участь в дійстві, та інформацію, яка знадобиться в майбутньому.
«Якщо точно не почув імені людини, або того, що вона сказала – краще про це не пиши. Дані мають бути точними та на сто відсотків достовірними», - дає настанови Віка. В результаті отримуємо ось такий, на перший погляд зовсім не зрозумілий, конспект. Опираючись на нього ми і будемо освічувати подію, але це згодом. А поки, Вікторія намагається зробити вдалі кадри для майбутньої публікації. «Описуючи схожі заходи, головний акцент варто робити саме на фотографіях – вони мають передавати всі емоції та почуття її учасників», - пояснює вона мені.
Після покладання квітів урочиста подія закінчується, і останнє, що нам залишається зробити – взяти інтерв’ю в безпосередніх учасників дійства. Помічаємо бабусю, яка тримаючись за руку жінки (дочки, або онуки, швидше за все), повільним кроком відходить від місця події. Зупиняємо її, та просимо розказати нам, що для неї означає цей день. Старенька, розповідає, що сама була учасником подій тих сумних літ. Її, ще маленькою, забирають разом з сім’єю в Німеччину, звідки їм, на щастя, вдалось повернутись.
Важко передати ті емоції, які я тоді відчув: це не співчуття (точніше, не тільки воно), і навіть не сум. Я пройнявся її історією, хоча цю людину я бачу вперше, та спілкувався з нею лічені хвилини. Лише в той момент я зрозумів, що журналіст повинен пройнятись темою, про яку він пише. Співпережити цю історію, пропустити ці емоції через себе – тільки тоді в цьому випадку можна переповісти її читачу максимально точно і яскраво…
Подякувавши 83-лічній жінці за її історію, ми швиденько вирушаємо назад в офіс. «Тепер відлік йде на хвилини. В нашій справі велику роль грає конкуренція: хто перший опублікує матеріал, той і захопить основну аудиторію читачів. Кому буде цікаво читати дублюючий матеріал, хай навіть описаний він буде іншими людьми та в інший спосіб?», - ділиться професійними секретами Віка.
Повернувшись в редакцію, моя напарниця проводить мене в святу святих «Волинських новин» - саме тут працюють над своїми публікаціями журналісти. Не гаючи ні хвилини, ми приступаємо до справи: я переписую інтерв’ю нашої героїні з диктофона, Вікторія готує фотоматеріал.
Згодом я приєднуюсь до неї, по ходу процесу вона розповідає мені як правильно відбирати фото. Всього ми «наклацали» близько п’ятдесяти кадрів, а потрібно не більше двадцяти. Отже, перший перегляд – видаляємо невдалі кадри, фото які «не вийшли». Під час другого позбавляємось від дублюючих фотознімків, вибираємо самі вдалі. І третій, фінальний – вносимо останні зміни. Таким чином, в нас залишилось 23 фото, на яких вдалось показати найцікавіші моменти події.
Додаємо до них декілька речень, які в загальному описують те, що відбувалось, і публікуємо, зазначивши, що про деталі розповімо згодом. Все це відбувалось настільки швидко та динамічно, що я навіть не помітив, як пролетів час. Хоча, розслаблятись було занадто рано.
Нам залишається написати повний текст новини, і на цьому процес можна вважати завершеним. Багато говорити тут, по-суті, немає про що. Тому ми просто розповідаємо читачеві про те, як вшановували пам’ять жертв, хто був присутній на цій події, та як все відбувалось. Перевіряємо на предмет помилок, вичитуємо фінальний текст, і додаємо до вже опублікованої новини.
І лише після цього я спокійно видихнув: з моменту закінчення самої події, до часу публікації пройшло не більше 40 хвилин. В кінцевому результаті читач отримує розповідь про саму подію, інтерв’ю її учасників, а також фото звіт. Я був щиро вражений тим об’ємом роботи, що виконує один репортер, при чому за такий короткий час. Це, справді, нелегка професія, без якої сучасне інформаційне суспільство просто задихнеться.
Отож, як народжуються новини?.. Думаю, за день дізнатись про це було просто не реально, але для себе певні висновки я зробити встиг. Новини народжуються людьми, люди ж їх і описують, такі самі люди їх читають. А це означає, лише одне – народжуються вони швидко, постійно, та динамічно. Скрізь і всюди, у всіх сферах людської діяльності. Завдання журналіста полягає в тому, щоб «зловити» найцікавіші з них, та донести їх до широких мас. Ось так все просто, і складно, одночасно…

Автор: Оксана Шолота
Як народжуються новини?
Швидко!
Активно!
Весело!
Із багатьма знімками моментів. Із тисячою рухів «за кадром». За текстом.
Народжується собі новинка, маленька така. З’являється на світ. Тягнеться ручками до людей.
А люди, знаєте, люблять жахливчиків…
Щоби з кров’ю, криками і сенсаціями… Ну що ж, цілком схоже на справжні пологи. От тільки народження – це вже диво. Таке собі новинненьке диво.
Воно біжить, воно кричить, воно спішить… І ти розумієш, що просто не можеш не дати йому народитися… І ти мчиш до нього. Мчиш, щоб зловити і допомогти з’явитися у «всій красі» чи «не красі» - як забажають їх величності глядачі. Ті, що ставитимуть оцінки.
Воно народжується з тисячі слів, що кружляють в твоїй голові. Ти позначаєш його знаками. А для розпізнавання додаєш інфографіку. Для цілісності - джерела.
Себе не додаєш. Воно ж не твоя дитина. Чи твоя?
ТИ - журналіст?
ТИ – творець?
ТИ – мрійник?

Поперчимо-посолимо, щоб пахло аж в носі крутило, - тоді точно гості прибіжать подивитися. Попробують – посмакують, інших почастують.
І диво твоє новинненьке житиме.
І ти з ним, бо ж творці живуть у творіннячках своїх…
А яку оцінку поставили сьогодні тобі? На п’ятірку заслужив? На 12? На 100?
А ти як відчуваєш?
Хочу 5! 5! 5!

Автор: Мар`яна Рицай
Життя складається з моментів, які ми проживаємо. Кожен з таких важливих для нас моментів змінює наше ставлення до чогось, уявлення про світ, або взагалі змінює нас. Так ось до недавнього часу я, звичайна дівчинка з міста Луцька, вважала, що для того аби працювати в сфері журналістики потрібна фантазія, комунікабельність і впевненість у собі. Проте щоб стати справжнім професіоналом, щоб люди тебе почули, щоб ти зміг подавати новини такими якими ти їх бачиш та зрозумілими для інших - цього явно не вистачить. Побувавши в самому епіцентрі народження новин та журналістської роботи я зрозуміла: наполеглива праця, допитливість та невтомність – ось що потрібно справжньому журналісту.
Отож, взявши участь у конкурсі журналістських робіт «Як народжуються новини», я мала змогу провести день в редакції відомого інтернет - видання «Волинські новини». Одразу скажу, що вражень багато. Проте розпочну з самого початку.
Напевно кожен із вас помічав велику будівлю «Директорії» по вулиці Винниченка. Здається там працюють виключно серйозні та ділові люди, робота яких пов’язана з бізнесом. Проте цей кабінет є своєрідним виключенням. Звісно, тут завжди кипить робота, але все-таки атмосфера зовсім інша, приємна для праці та спілкування.
А народжуються новини в двох кабінетах, в одному з яких працюють репортери, а в іншому – модератори. Репортери – це люди, які дізнаються новини, часто працюють на виїзді та пишуть безліч статей, а робота модератора здебільшого полягає в редагуванні цих статей та в приведенні їх до вже готового вигляду. Модератори – більш серйозні люди з багажем лідерських навичок, проте і їх, і репортерів «Волинських новин» - об’єднує одне: всі вони надзвичайно цікаві та не схожі один на одного особистості. Ось наприклад, репортер Вікторія займається екстремальним спортом роуп-джампінгом, Іванна не байдужа до рок-музики, а редактор Альона має тату, про яке мріє чи не кожна дівчина. Тому, можете бути впевнені, що «Волинські новини» в руках молодих, енергійних та талановитих людей.
Редакція цього видання має декілька своїх особливостей:
• Лише у «Волинських новинах» цукор навчились сипати ложкою
• Лише у «Волинських новинах» репортера порівнюють з інопланетянином, несхожим на інших істот
• Лише у «Волинських новинах» співробітницю називають «Аліна-Маліна»
• Лише у «Волинських новинах» заради пошуку флешки до фотоапарата проводять ціле журналістське розслідування

А ще поспілкувавшись із Вікторією Поліщук, я зрозуміла, що аби бути хорошим журналістом не обов’язково мати відповідний диплом – треба перш за все мати хист до такої роботи і бути у ній зацікавленим. І справді більшість із редакції «Волинських новин» не мають журналістської освіти. Хтось тут філолог, а дехто взагалі економічний кібернетик, проте знайшли вони себе саме у журналістиці. Також після розмови з Вікторією я зрозуміла, що журналіст ніколи не повинен стояти на місці. Адже світ навколо нас постійно змінюється, щодня трапляються сотні нових подій, тому і журналіст повинен бути готовим до всього.
Репортери Віка і Вадим назвали мені основні плюси та мінуси їх роботи і розповіли що потрібно бути готовим до несхвальних відгуків, які просто сипляться в коментарях від злих анонімів. Щодо мінусів, то все в основному зводиться до заробітку та вільного часу. Будь це ранок чи пізній вечір, тепле літо чи мороз -20°, якщо ви репортер – виключень немає. Ви працюєте цілодобово і без вихідних, окрім законної відпустки. Але нові події можуть чекати де завгодно: на зупинці, в магазині або ж в громадському транспорті. Проте, як і кожна професія, журналістика має свої плюси. По-перше, ти дізнаєшся більше про світ, а отже це цікаво. По-друге, ти заводиш безліч нових знайомств. І, по-третє, якщо ти дійсно любиш свою роботу, то її мінуси стають просто непомітними.
Також того дня я мала змогу побувати на справжньому репортажі. Я і репортер Вадим відправились в пенсійний фонд за викликом якогось дідуся. Але головне є те, що я побачила наскільки швидким є процес отримання новин. Ви дізнались про щось, поїхали на місце події та повідомили про це інших у вигляді статті. Декілька годин і ви вже дізнаєтесь щось нове, переглядаючи сайт.
Новини народжуються навколо нас. Все що нас оточує, а можливо і ми самі – і є новинами. Хто знає, що буде завтра, проте журналісти – це люди, які неодмінно про все дізнаються і повідомлять нас.

Автор: Галина Охманюк
«Hot news» або Чи буває у квітні спекотно?
Просто ранок. Буденний, весняний. Без кави. Чаювати їм ніколи. Ох, якби ви знали як швидко холонуть новини!

Ліва і права влаштовують на клавішах ноута дружні батли. Майстерно підбирає слова. Дзвінок. Думка. Інтернет. Так. Є! Вона є! Гаряча і не гірка… Втім, чи цукрити вирішує не Аліна.

Життя вирішує і день. Весна не шукає майстрів-кондитерів. Вона довіряє серцю. Повені, слова, знову несподіванки, посмішки (куди ж без них), перформанси, зустрічі теплі… Холонуть!
Тут ніхто не зривається зі свого місця, у справах чи то у пошуках. Вони наче феї, відлітають так непомітно… Куди? Далеко? Ніхто цього не знає. А ще ніхто не бачить летіли вони чи «йшли по землі», зголодніли чи з*їли «Снікерс»!

Лови! Знову гаряча! Та не картопля! Новини-новини-новини. Як воно пульсує, життя. Крок за кроком. Подихи, свіжі, весняні, рух. «Це ритмотека!» - влучно співає Положинський.

Рідне місто. Близьке, не метушливе, непізнанне. Які сюрпризи воно готує? Стир розливається. Скаути святкують. Громадські діячі збираються прибирати. Слонику модний «прикид» плетуть. Студенти, не як усі: готуються до пляжного сезону. Остання секунда… А-а-а! Гол!

Ніхто й не сперечається. Вже давно розтанули льодяні бурульки. Їм тепло, завжди. Швидкість, пошуки-пошуки! Та не «ґуґлівські»! Мерщій на вулицю. Там «hot news». Потепління. Та й до Антарктиди ще далеко.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---