Який «ланцюг» потрібен українцям?
Живий ланцюг 1990 року став одним з найяскравіших моментів у низці подій часу боротьби за незалежну Україну на зламі 1980- - 90-х років.. Патріотичні сили в передчутті розпаду СРСР згуртувалися й 21 січня організували «живий ланцюг» між Києвом і Львовом. Він став символом духовної єдності людей східних і західних земель України, запорукою існування єдиної, соборної України.
До 3 мільйонів людей, узявшись за руки, створили на дорогах і шосе неперервний ланцюг від Києва до Львова.
В час 21-ї річниці від цієї події своїми спогадами та міркуваннями про те, чи можуть українці сьогодні повторити щось подібне, та й чи потрібно це їм, діляться волиняни – «ланки» того ланцюга далекого 1990-го.
Перший голова Народного Руху на Волині, кандидат історичних наук Михайло Тиський:
«Найпам’ятнішим моментом того дня став момент, коли я побачив, виїжджаючи з Рівного, кілометри цього «ланцюга», учасники якого посміхалися і були надзвичайно радісні і піднесені»
«Україна нині наближається до єдності. Але це довготривалий процес. Хибно вважати, що цілковитої соборності можна досягти лише за двадцять років. Але цього треба прагнути і не робити ті кроки, які роблять західників та східняків якимось кардинально різними».
«Те, що відбулося двадцять років тому було романтичним братанням, певним актом зближення. Живий ланцюг продемонстрував, що українці люблять од, чи шин одного не залежно від місця проживання».
«Мова про другий «живий ланцюг» сьогодні не лише має право на життя, а й такі акції повинні відбуватися якомога частіше. Такі події зближують людей. Проте, вставати у ланцюг і долучатися до цих акцій повинне більше молоде покоління».
Начальник Волинського обласного управління у справах захисту прав споживачів Геннадій Кожевніков:
«Україна соборна є. За двадцять років вже українська думка кругом панує, тепер існує зовсім інша свідомість громадян по всій державі: і Луганську, і Донецьку, і Західної, і Південної України. Всюди є патріотично настроєне населення, але момент є такий, що не представлені ще українці в державі повноцінно».
«Необхідно було не зупиняти процес соборності, а їхати в Донецьк, на південь з культурною програмою. Не з поїздкою радикальних людей в Севастополь, а з культурними програмами, і, відповідно, було б більше піднесення, культурний обмін. Ми забули, що на півдні і сході є також народ, який треба просвіщати, піднімати. Адже, якщо західна Україна була 40 років при радянській владі, то Східна Україна набагато більше не була свідомою».
«Певною мірою акції, подібні до «живого ланцюгу», трошки заполітизовані нині, але всі такі акції в певний момент стають політичними. Поки що в нас саме суспільство налаштоване на політичний мотив. Наприклад, у нас немає ланцюга за екологію, за дешеві енергоносії чи за ще щось. Поки що політичний фактор переважає»».
Редактор газети «Вільна думка» Микола Панасюк:
«Коли стояв у ланцюгу і уявляв усю довжину колони – мені стало моторошно від думки, наскільки в той момент Україна справді була єдиною!».
«Ми здобули лише атрибути влади, більш нічого. А справжньої незалежності немає. Особливо це кидається зараз в вічі, що зараз чиниться з Україною та українцями, коли президентом став Янукович. Оце штучно розпалювання протистояння, якого немає між сходом і заходом – це на совісні президента. Нас політики розривають, бо спрацьовує правило – поділяй і властвуй», - каже Панасюк.
«Потрібний зараз ланцюг. І його ідеологією має стати єдність без політиків…. Люди мого віку не готові до ланцюга, проте цього не скажеш про молодих людей. Біда мого покоління, - а мені вже скоро сімдесят, - та, що в основному більшість людей до 40-35 ті, що виросли при минулому часі, вони зовсім по-іншому сприймають цінності. А молодь не визнає ніяких фальшивих авторитетів, таких як Янукович, Ющенко, Кучма, Кравчук, Тимошенко, Луценко, Кириленко. Це підростає нове покоління і мені здається, воно заявить про себе - мусить».
Лікар-психіатр Волинської обласної психіатричної лікарні Євген Шимонович:
«Ми мали великі надії, все йшло, все розкручувалося в напрямку національної ідеї, ідентичності, ми тоді чули себе нацією, яка відроджується і вірили в те, що нам вдасться. А сьогодні, бачачи те, що робиться – маю велике розчарування, не з приводу дня злуки, а через державу. Бо державні мужі розвернули ту справу на 180 градусів. Вони роблять усе, аби ми перестали бути тим, ким ми є».
«Міст злуки, який мав би з’єднати всю Україну, він мав би поєднати людей проти антиукраїнського, того, що перетворює нас на губернію. Формально ми є соборна держава, але влада робить все, аби вона стала федеративна і нас розділити: мовою, ідеологією».
«Нам немає чого ділити в країні – нам треба об’єднуватися навколо ідеї національної гідності, людської гідності, яку намагаються потоптати і перетворити нас на другу Білорусію».
Міський голова Луцька 2006-2010 років та депутат міськради Богдан Шиба:
«Безумовно, Україна відбулася як соборна держава. Не зважаючи на те, що є певні провокації, українці самі піджартовують один на одним, підсварюють, розуміють, що ми різнимося, маємо дещо іншу ментальність – але ми шануємо один одного».
«Я тішуся з листів, які публікують в газеті «День», де пишуть: «Я донецький, але я українець». Це доводить те, що поважаємо один одного і любимо землю на якій живемо. Інша річ в тому, що держава не зовсім незалежна через те, що влада не повністю віддана Україні. Це стосується усіх рівнів влади».
«Я тішуся з такий акцій, як у Луцьку 21 січня, на якій постане живий ланцюг між пам’ятниками Лесі Українки та Тараса Шевченка. Такі акції повинні відбувати в кожному місті, селі, селищі. Бо коли громада буде об’єднувати у своїй маленькій батьківщині – то це буде міцною ланкою для великої єдності».
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
До 3 мільйонів людей, узявшись за руки, створили на дорогах і шосе неперервний ланцюг від Києва до Львова.
В час 21-ї річниці від цієї події своїми спогадами та міркуваннями про те, чи можуть українці сьогодні повторити щось подібне, та й чи потрібно це їм, діляться волиняни – «ланки» того ланцюга далекого 1990-го.
Перший голова Народного Руху на Волині, кандидат історичних наук Михайло Тиський:
«Найпам’ятнішим моментом того дня став момент, коли я побачив, виїжджаючи з Рівного, кілометри цього «ланцюга», учасники якого посміхалися і були надзвичайно радісні і піднесені»
«Україна нині наближається до єдності. Але це довготривалий процес. Хибно вважати, що цілковитої соборності можна досягти лише за двадцять років. Але цього треба прагнути і не робити ті кроки, які роблять західників та східняків якимось кардинально різними».
«Те, що відбулося двадцять років тому було романтичним братанням, певним актом зближення. Живий ланцюг продемонстрував, що українці люблять од, чи шин одного не залежно від місця проживання».
«Мова про другий «живий ланцюг» сьогодні не лише має право на життя, а й такі акції повинні відбуватися якомога частіше. Такі події зближують людей. Проте, вставати у ланцюг і долучатися до цих акцій повинне більше молоде покоління».
Начальник Волинського обласного управління у справах захисту прав споживачів Геннадій Кожевніков:
«Україна соборна є. За двадцять років вже українська думка кругом панує, тепер існує зовсім інша свідомість громадян по всій державі: і Луганську, і Донецьку, і Західної, і Південної України. Всюди є патріотично настроєне населення, але момент є такий, що не представлені ще українці в державі повноцінно».
«Необхідно було не зупиняти процес соборності, а їхати в Донецьк, на південь з культурною програмою. Не з поїздкою радикальних людей в Севастополь, а з культурними програмами, і, відповідно, було б більше піднесення, культурний обмін. Ми забули, що на півдні і сході є також народ, який треба просвіщати, піднімати. Адже, якщо західна Україна була 40 років при радянській владі, то Східна Україна набагато більше не була свідомою».
«Певною мірою акції, подібні до «живого ланцюгу», трошки заполітизовані нині, але всі такі акції в певний момент стають політичними. Поки що в нас саме суспільство налаштоване на політичний мотив. Наприклад, у нас немає ланцюга за екологію, за дешеві енергоносії чи за ще щось. Поки що політичний фактор переважає»».
Редактор газети «Вільна думка» Микола Панасюк:
«Коли стояв у ланцюгу і уявляв усю довжину колони – мені стало моторошно від думки, наскільки в той момент Україна справді була єдиною!».
«Ми здобули лише атрибути влади, більш нічого. А справжньої незалежності немає. Особливо це кидається зараз в вічі, що зараз чиниться з Україною та українцями, коли президентом став Янукович. Оце штучно розпалювання протистояння, якого немає між сходом і заходом – це на совісні президента. Нас політики розривають, бо спрацьовує правило – поділяй і властвуй», - каже Панасюк.
«Потрібний зараз ланцюг. І його ідеологією має стати єдність без політиків…. Люди мого віку не готові до ланцюга, проте цього не скажеш про молодих людей. Біда мого покоління, - а мені вже скоро сімдесят, - та, що в основному більшість людей до 40-35 ті, що виросли при минулому часі, вони зовсім по-іншому сприймають цінності. А молодь не визнає ніяких фальшивих авторитетів, таких як Янукович, Ющенко, Кучма, Кравчук, Тимошенко, Луценко, Кириленко. Це підростає нове покоління і мені здається, воно заявить про себе - мусить».
Лікар-психіатр Волинської обласної психіатричної лікарні Євген Шимонович:
«Ми мали великі надії, все йшло, все розкручувалося в напрямку національної ідеї, ідентичності, ми тоді чули себе нацією, яка відроджується і вірили в те, що нам вдасться. А сьогодні, бачачи те, що робиться – маю велике розчарування, не з приводу дня злуки, а через державу. Бо державні мужі розвернули ту справу на 180 градусів. Вони роблять усе, аби ми перестали бути тим, ким ми є».
«Міст злуки, який мав би з’єднати всю Україну, він мав би поєднати людей проти антиукраїнського, того, що перетворює нас на губернію. Формально ми є соборна держава, але влада робить все, аби вона стала федеративна і нас розділити: мовою, ідеологією».
«Нам немає чого ділити в країні – нам треба об’єднуватися навколо ідеї національної гідності, людської гідності, яку намагаються потоптати і перетворити нас на другу Білорусію».
Міський голова Луцька 2006-2010 років та депутат міськради Богдан Шиба:
«Безумовно, Україна відбулася як соборна держава. Не зважаючи на те, що є певні провокації, українці самі піджартовують один на одним, підсварюють, розуміють, що ми різнимося, маємо дещо іншу ментальність – але ми шануємо один одного».
«Я тішуся з листів, які публікують в газеті «День», де пишуть: «Я донецький, але я українець». Це доводить те, що поважаємо один одного і любимо землю на якій живемо. Інша річ в тому, що держава не зовсім незалежна через те, що влада не повністю віддана Україні. Це стосується усіх рівнів влади».
«Я тішуся з такий акцій, як у Луцьку 21 січня, на якій постане живий ланцюг між пам’ятниками Лесі Українки та Тараса Шевченка. Такі акції повинні відбувати в кожному місті, селі, селищі. Бо коли громада буде об’єднувати у своїй маленькій батьківщині – то це буде міцною ланкою для великої єдності».
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Коментарів: 1
ЛУНО
Показати IP
22 Січня 2011 20:59
Колись ланцюг тягнувся між Львовом і Київом. А після національно-свідомої українофобської "діяльності" Ющенка і шиби навіть 300 патріотів - пердунів не знайдеться. І головна проблема, що шиба юродиво пише за донецьких які стали українцями, але не скаже про те, що при бездарній діяльності таких шароварних галицьких псевдопатріотів тисячі волинян і західних українців стали космополітами вирушивши на пошуки кращої долі на Захід.
На Волині прикордонники склали військову присягу
Сьогодні 18:28
Сьогодні 18:28
Услід за Путіним: США змінили ядерну стратегію
Сьогодні 17:33
Сьогодні 17:33
Волинян попереджають про опади та ожеледицю. Прогноз
Сьогодні 17:16
Сьогодні 17:16
Додати коментар:
УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.