Яким було Волинське радіомовлення 70 років тому. ІНТЕРВ’Ю.ФОТО

Радіо як винахід, виникло у 1895 році, але щоб воно набуло функції передачі інформації на відстані, його еволюція тривала ще приблизно 25 років. На Волині до 1940 року радіо не було. Проте у часи, коли Волинь була під владою Польщі декілька десятків заможних жителів краю мали радіоприймачі, які транслювали польські радіоефіри.

У 1938 році розпочалося будівництво радіостанції у Луцьку в районі Гнідави, яку мали б здати в експлуатацію через рік. Будівля була майже повністю зведена, її оснащували сучасною на той час радіотехнікою. Але початок війни відтягнув відкриття радіостанції.

Заслужений журналіст України Василь Федчук напередодні Дня працівників радіо, телебачення та зв’язку зустрівся із журналістом Волинських Новин.

Василь Федчук пригадує: «У січні 1940 року, до Луцька приїхав уповноважений Українського радіо Володимир Щербатюк. Він розповідав, що з допомогою тодішньої влади започаткував радіо. Йому надали приміщення, виділили кошти на всю необхідну техніку. Володимир Щербатюк особисто підшукував кадри і вже з ними розпочав готувати першу радіопередачу. 10 травня 1940 року вона прозвучала в ефірі, і саме цей день прийнято вважати Днем народження Волинського радіо. Під час війни радіо не функціонувало, тому що багато працівників виїхало з країни. А з жовтня 1944 року радіомовлення відновили, і з того часу розпочинається безперервна історія нашого обласного радіо».

ГРОМІЗДКА ТЕХНІКА ЗАВДАЛА БАГАТО КЛОПОТІВ

Василь Федчук розповідає, що у ті часи радіожурналістам було нелегко, насамперед фізично. У той час не було компактних диктофонів, а натомість громіздка техніка. Записи переважно відбувались у студії. «Я на радіо пропрацював 45 років, то заздрю своїм молодшим колегам, які мають таку компактну техніку. Коли я виїжджав десь у район, то потрібно було брати дизель, щоб поряд була електрика, і доводилось нести важкий магнітофон, мікрофон, який важив сім кілограмів та велику котушку шнурів» - згадує Федчук.








У 60-их роках минулого століття на Волинському радіо були інформаційні передачі. Нерідко вони готувались у телефонному режимі, коли хтось із іншого міста телефонує, а журналіст в редакції все занотовує, і вже потім диктор начитує матеріал на плівку.

Старожили обласного радіо згадують і про цензуру, яка чітко регламентувала роботу журналістів. Вони зауважують, що цензура була ще декілька років після того, як Україна здобула незалежність. Спочатку компартія звертала неабияку увагу на журналістські тексти, з яких часто вирізали критику влади. Але згодом цензурні утиски журналістів завершились, і держава почала захищати свої військові і державні таємниці та продовжувала лише стежити за тим, щоб їх не публікували у ЗМІ.
«Сьогодні цензури ніби немає, але багато журналістів є тими цензорами, які чомусь сумніваються писати правду, боячись, що керівництво насварить, або подзвонять представники влади і будуть незадоволені матеріалом» - зауважив Василь Федчук.

РАДІОТОЧКИ Є НАДІЙНИМИ У ПЕРЕДАЧІ ЕКСТРЕНОЇ ІНФОРМАЦІЇ

Останні роки в Україні люди активно відмовляються від дротового радіо, аргументуючи це тим, що воно є застарілим, непотрібним, що передачі Національного радіо цікаві лише пенсіонерам. Але вони ж забувають, що саме дротове радіо є надійним засобом донесення інформації до населення про різні техногенні катастрофи. Таке радіо існує в Іспанії, Швейцарії, Білорусі, його активно розвивають у Росії, після випадку, коли на Кубані сталася техногенна катастрофа і тоді не мали змоги сповістити населення, бо не було таких радіоточок.



Заслужений журналіст України Василь Федчук бідкається, що з 1995 року радіоточки почали зникати у зв’язку з численними паводками та буревіями. Після техногенних катастроф ніхто не відновлював мережі радіодротів. Журналіст наголошує, що нашу область оточують атомні електростанції, тому у надзвичайних ситуаціях лише дротове радіо сповістить громадянам про лихо.
За 73 роки існування Волинського радіо не обійшлось і без казусів. У часи, коли журналісти записували звук на так звані «бабіни», які були розраховані на шестихвилинний запис, траплялось, що цього часу було замало. «Нерідко бувало, що розговориш людину, вона вже, ніби, пішла на контакт, аж тут закінчується плівка, і коли ти її замінюєш на іншу, то співрозмовник знову починає говорити не впевнено. На таких «бабінних» пристроях, коли відбувався запис, то стрілка на циферблаті рухалась, але й траплялося таке, що вона рухалась, а запису не було. Вся справа у тому, що не ввімкнув до кінця кнопку запису, яка дуже туго натискалась», - зауважив заслужений журналіст України.






НАЙБІЛЬШИМ ЕФІРНИМ ЧАСОМ РАДІОМОВЛЕННЯ БУЛО ДВІ З ПОЛОВИНОЮ ГОДИНИ

Цікаво, що майже до 1968 року ефірний час Волинського радіо становив 30 хвилин, а в інший час лунали передачі зі студії Києва. Коли Володимир Щербатюк починав розвивати обласне радіомовлення, штат працівників становив 8 чоловік, а у 60-их роках штат розширили до 13. Враховуючи, що у той час телебачення ще не було, то керівництво Волинського радіо домоглися збільшити своє мовлення до двох з половиною годин. Незважаючи на таку недостатню кількість часу радіоефіру, обласне радіо приймало чимало відомих на той час гостей, зокрема серед них були: диктори Юрій Левітан, Ігор Кирилов, командир дивізії, яка штурмувала у 1945-му році Рейхстаг та герої соціалістичної праці.

Федчук запевняє, що радянське радіо було успішнішим, ніж сучасне. «Радіо мало успіх, тому що не змінювалися керівники, була стабільність, не було швидкого плину кадрів, кожен цінував свою посаду. Сьогоднішні радіостанції працюють полегшеним шляхом, багато хто з радійників хочуть «засвітитись» на телебаченні і перекваліфіковуються», - каже пан Василь.

ВІДРЯДЖЕННЯ ДЛЯ ДЕРЖАВНИХ ЗМІ – ЦЕ ВЕЛИКА РОЗКІШ

Василь Федчук переконує, що сучасне наповнення радіоефіру не досконале, але треба і щоб Держкомтелерадіо виділяло більше фінансування, хоча б на відрядження. Сьогодні робочі поїздки - це розкіш для редакцій, а у радянський час ми їздили чи не кожен тиждень по районах і областях. Зараз існує думка, що вітчизняне державне радіо стало цікаве лише пенсіонерам, але цих людей 14 мільйонів в Україні, і їх не можна списувати, для них теж потрібно працювати. Кожен стане колись пенсіонером», - резюмував журналіст.

Легендами Волинського радіо по праву називають Григорія Потапенка, Галину Баронову, Галину Сухомлин, Михайла Юхту, Миколу Якименка, Віталія Свириденка, Ганну Харів, завдяки яким формувалося Волинське обласне радіо і розвивалась професійна радіожурналістика.




Редакція Волинських Новин щиро вітає колег із професійним святом – Днем працівників радіо, телебачення та зв’язку.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---