Голова – не лише, аби в неї їсти. Автоквест у Луцьку. ВІДЕОФІЛЬМ. ФОТО

Проблем із правоохоронцями квестери вже сьогодні не мають. Кажуть, ще колись на початках ті спиняли й питали, чому молодь посеред ночі бігає з ліхтариками та шукає щось попід лавками, на парканах і стовпах. Наразі ж усміхаються і бажають перемоги у грі.

Так, черговий автоквест зі своєрідною назвою-шифром «Горіх для білочки» відбувся нещодавно у Луцьку.

А, власне, 6-е грудня – визначний ювілей для луцьких квестерів. 5 років тому у місті офіційно відбувся перший автоквест, який і став так званим стартом для тих, «хто не хоче отупіти від одноманітного проведення часу, а-ля робота-дім-робота, підтримати себе у хорошій фізичній формі, «полазити» там, де не налазився у дитинстві».

Тож, чому певна когорта лучан у вечір п’ятниці обирає для себе не похід до клубу або бару чи пасивні посиденьки вдома перед телевізором, а віддає перевагу безсумнівно інтелектуальній, у переважній більшості драйвовій та веселій, іноді навіть нервовій грі, вдалось зрозуміти, взявши безпосередню участь у розгадуванні загадок, розв’язуванні задач та пошуку кодів.

Тож, запасшись ліхтарями, картою міста, переліком вулиць Луцька, роздрукованим на папері, планшетами та телефонами із доступом до інтернету, GPS-навігатором та, сівши за кермо авто, близько 7 команд із 5-6 учасниками в кожній відправились у пошуки за щас... адреналіном.

Для багатьох з них квест – це або перша спроба себе у «мозковому штурмі», або ж вже сформоване роками хобі, яке, за словами учасників, виховує безліч позитивних рис, зокрема, здатність до командної гри, можливість швидко приймати рішення, зосередженість, увагу, витривалість. «Це свого роду спорт, але інтелектуальний», - зауважила учасниця, до слова, команди-переможниці цього квесту Олександра Говорова.

Спогадами та враженнями поділилась і організатор квестів у Луцьку та Рівному Настя Бондар, щоправда, у колах квестерів її більше знають як Глорію: «Запам’ятались моя перша гра в Луцьку під назвою «Баба Яга в шоці», флеш-моб на найкращу Бабу Ягу, гра «Мері Попінс», коли на старті члену команди у вбранні Попінс дали завдання - принести з супермаркету чек на суму 4 гривні 11 копійок, ще одна гра у форматі «Паніка» починалася з салюту – гарно було...».

Зі слів дівчини, організацією вона займається 3 2007 року. «Тут, знаєте, як в спорті, - хтось захоплюється футболом, і по вихідних збирає компанію пограти, хтось любить покер чи шахи. А ми любимо нічне місто, подумати і пошукати, покреативити. Саме це нас всіх і об’єднує. За багато років ми стали великою родиною», - усміхається Глорія.

Горіх для білочки

Підготувати подібне дійство, в принципі, не важко. Все залежить від категорії квесту. Так, ігри бувають кількох типів:

Light - найлегший, як правило, один код - на одне завдання, відбувається в межах одного міста;
Drive – об’єкти (будівництва, недобудови, руїни, каналізаційні колектори, дзоти тощо), багато кодів на одне завдання, переїзди - в межах області, кількох міст.

Аби ті, хто не мав можливості грати в автоквестах, зрозумів їх специфіку, зауважимо, суть гри полягає у наступному.
На всеукраїнському сайті quest.ua з’являється інформація про організацію того чи іншого квесту у певному регіоні. Зокрема, надається інформація про умови та вимоги до учасників, наприклад, наявність ліхтариків, карти міста (області), теплого зручного одягу, якого, до слова, не має бути шкода, бо по закінченню гри учасники часто схожі на «монтажників-висотників», які випробували на смак усі гостроти життя.
У вимогах бувають і специфічні моменти. Наприклад, цього разу гравці повинні були мати з собою декілька грецьких горіхів.

Наступним етапом є формування команди та долучення до гри на сайті.

«Ми постійно по максимуму стараємося інформувати про квести - форуми, смс, «передай другу»... Долучаються, звичайно, не всі, адже однією з умов нічного квесту є наявність авто», - зазначила активістка.

На стадії підготовки організатори підбирають вулиці, об’єкти, на них у день квесту розміщують коди, які, в залежності від категорії гри, або надаватимуть гравцям доступ до наступного етапу, або ж, при введенні у розв’язок задачі на сайті, вважатимуться вирішенням завдання.
Аби знайти об’єкт чи вулицю, на якій розташовані коди, гравець має розгадати логічну задачку, представлену на сайті, і тільки тоді відправлятись за кодами.

«Найважче - придумати гарну шифровку. Квест «Горіх для білочки» відрізнився від усіх попередніх - реквізитним пошуком в парку Лесі Українки - на ліхтарях, деревах, парканах, лавочках висіли різні елементи, які викликали асоціації з різними казковими героями.
Наприклад, мітла - Баба Яга, яйце з голкою - Кощій Безсмертний, слоненя - Петрик П’яточкін, стріла і лук - Іван Царевич, червона шапочка – ну, і так зрозуміло, про кого йде мова, корона - Попелюшка...», - розповіла про особливості підготовки Глорія.

Власне, завдання в парку виокремила учасниця гри Саша Говорова: «З реквізитом було найбільш цікаво: тут і пошукати, і побігати, і подумати».
«Загалом же особливо складних задачок особисто для себе не відмітила. Цікаві - так! Драйвові - так! Складні - ні! Саме тому у квест такого формату може грати кожен. І новачок, і бувалий гравець, так би мовити.
Додала б, щоправда, більше завдань на логіку. Люблю їх», - зауважила Саша.

Напевно, я не граю - інколи здається, що я цим живу

Про враження від гри розповів і досвідчений квестер, учасник команди «Злюки-бобри» Руслан Алієв. «Всі завдання, що я розгадав, загадані були класно», - усміхнувся він.

«Найважче було знайти будинок 36 на вулиці Глушець. Його не було на жодній карті. Кумедно було на Вороніхіна шукати 63-й будинок, коли їх там всього - на половину менше», - розповів Руслан.

Пригадав він і найцікавіший свій квест, який, зі слів «бувалого», із доїздами тривав майже 24 години.

«Нас було троє, - загадково почав він, - в 11 виїхали з дому, в 11 наступного дня повернулись, неймовірно великі об’єкти, на кожному - по 50 -100 кодів. Об’їздили фактично всю Волинь. З Луцька «повело» на Володимир-Волинський, Горохів…
Добре, коли команда велика (5-6 людей) – у пошуках кодів і решти можна розділитись, а нас було троє, всюди треба допомогти – підсадити, тому було важче. Фактично на фініш ми прийшли другі, навіть попри те, що вже в кінці у нас «вмерли» телефони та інтернет. Проте для нас – це важлива перемога, ми досі це відчуваємо».

Про так звані квестівські ляпи говорив і інший «злюка-бобер» Іван Бугайчук. Розповідав про те, як часто квестерів сприймали як не бандитами, так мінімум хуліганами, і, на доказ останнього, учасники у «пилу погоні» заскочили в чужу машину та мало не отримали по носі від власників.

«Загалом квест – це додаткові знання міста, його історії. Підробляти таксистом можна», - усміхнувся гравець.

До слова, «Злюки-бобри» - команда, яка відіграла понад 50 квестів. З яких, зі слів учасників, - 14 перших місць, а ще більше – других та третіх.

«Це досвід, адреналін, уміння працювати в команді, інтелектуальний розвиток, якщо гра класна – спогадів на кілька місяців», - пояснив свою точку зору Руслан.

«Людина має визначитись, чи вона 150–200 гривень витратить в барі, чи використає їх для штурму свого мозку», - додав він.

До слова, внески за участь у квесті саме такі: 150 гривень – Light, 250 – Drive (з команди).

«Приємне відчуття, коли на точках пересікаєшся з гравцями, яких досить довгий час не зустрічав. Дуже здивувала кількість команд, надіюсь, надалі їх буде ще більше.
А найбільше кумедно було спостерігати за членами нашого екіпажу. Двоє з них взагалі вперше побували на грі, приїхавши до нашого міста в гості. Це дійсно щирі та радісні відчуття», - розповів учасник квесту Андрій Ціпошук.

«Загалом граю років 6-7, їжджу майже на кожну гру в своєму регіоні, а от питання ЧОМУ? Напевно, я не граю - інколи здається, що я живу цим, от і все», - додав він.

Ми - Homo sapiens, тож можемо аналізувати ситуацію та контролювати її

«Горіх для білочки», зі слів організаторів, - тільки 4 гра в сезоні, в якому усього їх – 10 та 11-а – фінальна. Обмежень для учасників, як таких, немає. Хіба що охочі, які молодші 18-ти, беруть участь у грі під відповідальність батьків.

Бажання перемогти, кажуть, це головний стимул змагань. Мовляв, коли отримуєш перемогу, виникає бажання повторити. Тож, власне, перемога - головна її рушійна сила.

«Багато людей цікавиться, запитує, навіть захоплюється, але не грає. Чому? Вважають її небезпечною - ніч, машина, швидкість. Певною мірою так і є, але тому ми і Homo sapiens, бо можемо аналізувати ситуацію та контролювати її», - зауважила переможниця Саша Говорова.

З її слів, це прекрасна альтернатива «сірим будням», чудова можливість для кожного зрозуміти, на що він здатен, і що голова - не лише для того, щоб «в неї їсти» чи махати на дискотеках.
Мовляв, спробувавши один раз, обов’язково захочеться повторити.

Підготувала Альона ТРОХИМЧУК
Відеозйомка та монтаж - Proaction. Lutsk creative group

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---